Закарпаття: На 1000 призовників припадає більше 1500 діагнозів захворювань
Осінь/весна кожного року для українських хлопців крокує із гаслом: «Армія на тебе чекає». Як повідомляла закарпатська преса, цієї весни до армійських лав має вступити 790 юнаків, у попередню ж, осінню, призовну кампанію для Закарпатського обласного військового комісаріату був встановлений наряд — 720 осіб. І хоча обласний військкомат із поставленими призовними завданнями справляється стовідсотково, заступник військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату полковник Іван Анатолійович Балашов розповів про проблеми, що виникають під час призовних кампаній, недоліки української армії та шляхи і перспективи її розвитку.
— Військові експерти стверджують, що сьогодні стан Збройних сил України (ЗСУ) можна характеризувати як катастрофічний: українська армія на даному етапі є не готовою вирішувати завдання захисту нашої держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Зокрема, це зумовлено мізерним фінансуванням ЗСУ, проблемами підготовки резерву та престижності служби в армії, соціальними пільгами, житлом тощо. Пане полковнику, на Вашу думку, чи насправді все так погано в наших збройних силах і що потрібно, якщо потрібно взагалі, удосконалити в роботі української армії?
— Відверто вам скажу: не все так погано у Збройних силах України, як говорять. Сьогодні основним завданням нашої армії — є професіоналізація, тобто перехід на контрактну форму військової служби. У результаті, українські збройні сили повинні стати невеликими, мобільними та оснащеними сучасним озброєнням, які ефективно реагуватимуть на військові моменти, що, не дай Боже, можуть виникнути в країні.
— А який досвід армійської служби зарубіжних країн для такої модернізації підійшов би Збройним силам України?
— Наведу приклад Сполучених штатів Америки, які прийшли до професійної армії після В’єтнамської війни. Воєнні дії того часу показали американцям, що в їхніх збройних силах існує не тільки «дідівщина», але й серйозні проблеми із расовою нерівністю та наркоманією. Позбавитися від цього армійського негативу влада США змогла лише тоді, коли ввела таке поняття як «військова служба за контрактом».
Однак у нашій державі американській досвід буде ефективним тільки тоді, коли український уряд почне належним чином фінансувати ЗСУ. Адже в американській армії існує сувора і чітка система штрафів, а штраф може заплатити тільки та людина, яка має гроші. Так, рядовий першого дня служби в США отримує 1000 доларів і, відповідно, ця сума росте від вислуг, від звань, та заробляє 20 000 доларів підйомних за перший рік служби у військах за контрактом.
Але більшість американців ідуть служити у війська за контрактом не через гроші, а через пільгу отримання безкоштовного навчання: понад 90% військовослужбовців після 5 років служби переривають контракт і йдуть з армії із здобутою вищою освітою, яку їм оплатила держава.
— Іване Анатолійовичу, чи є перспектива розвитку в Україні армії за контрактом?
— За контрактною армією ― майбутнє. Нікуди ми від цього не дінемося. З її розвитком у нас «зникнуть» таке негативне явище, як ухилення від військової служби. Адже в контрактну армію, яка буде добре забезпечена як матеріально, так фінансово, стоятиме черга. Сьогодні, на жаль, через низький рівень інформованості про військову службу за контрактом та недостатнє фінансування, юнаки неохоче йдуть служити в українські війська за контрактом.
— Уже розпочалася весняна призовна компанія. Чи потрібно переживати батькам, що їхнім дітям під час військової служби доведеться голодувати та мерзнути?
— Хочу заспокоїти: голодувати і мерзнути юному поколінню не доведеться. Із харчування та обмундируванням проблем в українських військах немає. Уже близько 5 років у нашій армії не існує і такого поняття, як наряд на кухні. Харчування військовослужбовців проводиться цивільними фірмами, із якими укладено договори. Нарікань і скарг із цих питань — нема. Проблема в іншому: менше коштів держава виділяє на бойову підготовку — техніку, машини та військовотренувальні заходи.
— А чи виникають непорозуміння під час військового призову між юнаками та працівниками воєнкомату?
— Звичайно, без них не обходиться. Основне порушення з боку призовників ― це свідоме або несвідоме ухилення від військової служби. Найбільше закарпатських «ухилістів» проживає в гірських районах: Тячівський, Рахівський, Міжгірський. Із такою групою призовників ми вимушені проводити відповідну роботу, інколи навіть із залученням правоохоронних органів: міліції, прокуратури тощо.
Але найголовнішою проблемою і по нині залишається незадовільний стан здоров’я «юних бійців». За офіційними даними, на 1000 призовників припадає більше 1500 діагнозів захворювань. Як бачимо, здорових українських бійців майже немає. Через це важко знайти міцних і дужих призовників для комплектування спецпідрозділів, аеромобільних частин, частин спеціального призначення, військово-морських сил тощо.
Хочеться зазначити і те, що нас рятує строгий ліміт набору призовників, який нам надсилає Міністерство. Порівняно із часами СРСР, коли потрібно було на військову службу відправляти 3500-4000 осіб, сьогодні ця цифра «дійшла до шкали» 800 призовників. Тому у нас є можливість вибрати кращих.
Існує в українських військах й «інший бік медалі». Зокрема, велика кількість юнаків із Закарпаття бажає служити в армії. Інколи це призводить і до того, що призовники приховують свої захворювання, аби поповнити ряди військовослужбовців. Насамперед це ті хлопці, що мають намір пов’язати свою майбутню професію із силовими структурами, до яких без військового квитка не беруть.
До речі, в Ужгороді ми тісно співпрацюємо із клубом «Молодий патріот» (спорткомплекс «Юність» — прим. авт.), який надає нашому військовому комісаріату у період призову для служби в аеромобільних частинах 3-4 майже підготовлених бійців.
— Пане Іване, чи не приносить складнощів багатонаціональність нашого краю для проходження служби в українських військах?
— Складнощі виникають тільки у районах компактного проживання угорського населення. Особливо це стосується Берегівського району. Більшість юних призовників цієї місцевості не знають української чи російської мови. Наш досвід показує, що з 10 таких хлопців тільки 1 може зрозуміти, що від нього хочуть. Через це старші команд відмовляються брати на військову службу цих юнаків: адже спочатку їх потрібно навчити українській мові, а потім робити з них фахівців. Логічно, що у такому випадку виникає питання: а чого навчають в середній школі?
— І на останок. Як відомо, вже 4 роки поспіль Закарпатський обласний військкомат нагороджується вимпелом за досягнуті показники у бойовій та мобілізаційній готовності, військовій дисципліні, за якісне виконання навчально-бойових завдань та високу організованість. Поділіться з нами, будь ласка, секретом вашої успішної роботи.
— Особливих секретів немає. Насамперед успіх будь-якої справи залежить від таких рис, як професійність і належне виконання службових обов’язків.
Як наслідок, за підсумками 2006-2009 навчальних років постановою Військових рад Західного оперативного командування Закарпатський обласний військовий комісаріат визнаний кращим серед обласних військкоматів Західного оперативного командування і нагороджений перехідним вимпелом. Також за підсумками стану бойової мобілізаційної готовності, рівня бойової підготовки і військової дисципліни об’єднань військових частин та установ сухопутних військ ЗСУ (військовий комісаріат належить до сухопутних військ — прим. авт.), наказом командувача сухопутних військ ЗСУ від 23.12.2009 року №580, закарпатському військкомату присуджено звання кращого українського військового комісаріату в 2009 році та вперше, з цієї нагоди, вручено перехідний кубок.
— Дякуємо за розмову. Бажаємо Вам успішної, плідної праці та гідних призовників, які завжди будуть готові захистити нашу Батьківщину від військових посягань.
Вікторія Попович, Тетяна Горянка