Якщо сіли за кермо, перед ДАІ ви вже завинили!

«…- Что, что, что? – сказал значительное лицо. – Откуда вы набрались такого духу? Откуда вы мыслей таких набрались? Что за буйство такое распространилось между молодыми людьми против начальников и высших!» (Микола Гоголь, «Шинель»).
Крилатий вислів радянських часів – «Я начальник – ты дурак…», здається, ніяк не може викорінитись з менталітету наших громадян, які посідають ті чи інші керівні посади. Особливо це стосується тих посадовців, що працюють за обставин, коли їх дії важко проконтролювати, бо вони зазвичай діють без свідків та ефективного контролю з боку власного керівництва та інших контролюючих органів – наприклад, інспектори ДАІ.

Гальмуй!.. Стій!!!… Захотілось мені так

23 березня 2010 року, близько 13 години, легковий автомобіль під’їхав до Т-подібного перехрестя вулиць Кільцева та Шевченка в Чернігові. Бажаючи повернути на вулицю Шевченка, водій зупинив керований автомобіль перед перехрестям, керуючись сигналами світлофора та слідкуючи за переключенням його кольорів. Отримавши дозвільний сигнал, водій рушив з місця і, повернувши на вулицю Шевченка, продовжив рух, однак за сотню метрів після повороту був зупинений владним жестом «смугастого дрючка», якого тримав у своїй руці інспектор ДАІ, що стояв на обочині дороги. На протилежній обочині було припарковано автомобіль ВАЗ червоного кольору з білим номерним знаком на блакитному полі – СВ 0409. Ще один працівник ДАІ знаходився поблизу.

Виконуючи вимогу «ДАІшника», водій спинився на обочині та відкрив бокове вікно. Бачачи старшого лейтенанта міліції на підході до дверцят автомобіля, він спитав:

– Командире, яка причина зупинки?

Інспектор, підійшовши впритул до дверцят автомобіля, скомандував:

– Документи!

При цьому він не повідомив ні свого прізвища, ні посади, а запитання про причину зупинки просто проігнорував, наполегливо повторивши: «Документи!». Бачачи, що інспектор «на своїй хвилі», водій вирішив поспілкуватися з ним його ж методами. Дістав з «бардачка» довідник для водіїв, в якому визначається порядок дій при таких «наїздах». Побачивши в руках водія «Довідник», міліціонер запитав, що той читає. Отримавши пояснення, заявив:

– Запхніть свій довідник знаєте, куди?… Дома будете читати, а мені документи давайте…

– Навіщо мені його кудись засовувати, якщо там написано, як саме Ви повинні себе вести з водієм при затриманні автомобіля – не представились, про причину зупинки не повідомили…

– Як хочу, так і веду, Ви мені не вказуйте. Може, ви того довідника самі написали…. І звідки ви такі розумні беретеся? Чи не з Березної?…

– Ні, з Мени…

Лише після тривалої суперечки інспектор «змилостивився», скоромовкою повідомив свою посаду та прізвище, потім «прозвістив»:

– Ви заїхали під стійку світлофора перед поворотом.

Водій відповів, що цього бути не може, бо чітко контролював свої дії та керувався сигналами світлофора, яких не міг би бачити, якби його минув, однак інспектор гнув своє. Тоді водій завдав питання:

– А чим ви це доведете?

– У нас є відеозапис цього порушення Вами Правил дорожнього руху…

Знання законів як спосіб боротьби з «беспрєдєлом»

В цей момент в розмову втрутився пасажир зупиненого автомобіля:

– Вибачте, а на яку відеокамеру проводилась зйомка – на стаціонарну чи на ручну?

Справа в тому, що застосування спеціальних технічних засобів, які використовують при фіксації порушень Правил дорожнього руху має свої особливості, які визначаються «Інструкцією з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». При роботі стаціонарно встановленого технічного засобу, що має функції фото- і кінозйомки, відеозапису, що працює в автоматичному режимі, а також засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, згідно з п.п.12.3 «Інструкції…», оформлення матеріалів адміністративного правопорушення повинно здійснюватись «…після обробки інформації, що міститься на електронних носіях, особою, яка відповідальна за роботу цього технічного засобу».

Оскільки були «дуже великі сумніви» щодо того, що особа, відповідальна за роботу цього стаціонарного спеціального технічного засобу, присутня на місці затримання і вже встигла зняти електронні дані з пристрою, розшифрувати їх, зробити роздруківку матеріалів відеозапису та, провівши оцінку дорожньої ситуації, встановила беззаперечно вину водія, і було поставлене дане запитання.

Далі спілкування йшло переважно в порядку діалогу:

– Відеокамера стаціонарна…

– А де вона у Вас тут встановлена? І де можна довідатись, на якій правовій підставі – чийогось наказу, іншого розпорядження, дане перехрестя контролюється стаціонарними, працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції відеозйомки?

– А відеокамера он, у мого напарника в руках. Ми вам одразу ж порушення покажемо…

– Так почекайте! Ви ж сказали, що камера стаціонарна?!

– …………

Відповіді на це запитання отримано не було. Як кажуть англійські джентльмени: «Він утопив свою репліку в чаї…».

«Іду туди, не знаю куди, шукаю те, не знаю що…»

Потім міліціонер знову «Повернувся до своїх баранів…», як кажуть вже французи. Старший лейтенант підвів водія до автомобіля, біля якого стояв лейтенант міліції з обшарпаною та обдертою любительською відеокамерою в руках:

– Ось камера, на неї ми зняли ваше порушення, дивіться самі… Та довго не роздивляйтесь, підходьте сюди, протокол складати будемо.

– Вибачте! А сертифікат від цієї відеокамери побачити можна?

– А навіщо він вам?!

– Так якщо сертифікату немає, то на якій підставі ви нею користуєтесь? Це ж незаконно! Ви на це права не маєте! Така відеозйомка яйця виїденого не варта і суд її як доказ, не прийме…

– Хто це вам сказав?!

– Так ваша ж власна «Інструкція…»!

– Та хто ви взагалі такий?! Чого ви лізете в нашу розмову?!

– Я юрист, представляю інтереси цього водія, якого ви зупинили та звинувачуєте в правопорушенні…

– Ми вас знати не знаємо. Ідіть у машину, сядьте і сидіть, поки ми тут розбиратись будемо!

– Зачекайте! А як же положення Вашої «Інструкції…»: водій має право на отримання юридичної допомоги? Ви ж водію не тільки вчасно не представились, не повідомили відразу про суть його порушення, а лише стали безпідставно ( просто забаглось Вам це на той момент) вимагати водійські документи. Більш того, Ви не розтлумачили йому, перед початком складення протоколу, положення ст. 63 Конституції України, згідно з якою підозрюваний у вчиненні правопорушення має право на захист та ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що конкретизує його права, в тому числі, право на захист. От я, замість Вас, зокрема, і цим займаюсь. Чи, може, боїтесь, що я буду свідком того, як Ви закон порушуєте?

– А звідки ми знаємо, що Ви юрист? Документи покажіть…

– Будь ласка, ось диплом і Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця…

– А де написано, що ви інтереси саме цього водія представляєте?

– Так він же сам може Вам це підтвердити…

– Мало що він може сказати. Ви документ покажіть…

– Та який же документ Вам потрібен? Чи Ви і самі не знаєте, що хочете?! Навіть для суду досить усної заяви громадянина про те, що той чи інший фахівець в області права чи адвокат представляє його інтереси, а Вам що, цього мало?!

– Так ми не в суді, а на дорозі…

ДАІ, як новітня філософська «школа життя»

Далі, замість детального пояснення, чому ДАІ вважає себе вищою інстанцією, аніж Ізуд, з вуст «правоохоронців» прозвучали філософські сентенції теоретичного характеру:

– Водії, коли їх за порушення Правил затримують, так агресивно реагують, ніби їх у зраді батьківщини звинувачують. А от якщо ми до них на ДТП приїжджаємо, то вони так у очі заглядають, ніби ми найрідніші для них люди…

– Слухайте! Вам що, робити нічого, так не знаєте, до чого присікатись? Нема ж порушення Правил дорожнього руху. Ви ж в суді потім не відмиєтесь…

– Відмиємось. Не бійтеся. Ви краще обережніше по дорогах їздіть. Особливо на відрізку «Чернігів – Мена». Там вздовж дороги беріз багато росте. Не дай, Бог, порушите Правила, в ДТП потрапите, знову з нами зустрічатись доведеться…

– Ви що, погрожуєте?

– Звідки Ви це взяли? Ми просто так «попереджуємо»…

– Шановні, ви обережніше з своїми «попередженнями». Вони більше на погрози схожі…

Тут втрутився лейтенант : «Ну, я вам навіть «Щасливої дороги!» не побажаю. їдьте, раз ви такі настирні. Та більше в такі ситуації не встрявайте…».

Що цим хотів сказати «ДАІшник», так до кінця не зрозуміло. З його вислову виходило, що порушення Правил водієм все ж таки було, однак лише «…дякуючи м’якому серцю та гуманності правоохоронців водій був помилуваний…» і повинен бути їм «.. .вдячним за це до кінця життя…» – за те, що не «пов’язали», а відпустили. Однак, не треба дивуватись – багато наших «правоохоронців» діють саме за наступним безсмертним принципом: «Відсутність у Вас судимості – не Ваша заслуга, а наша недоробка…». Водії, на думку працівників ДАІ, в їх присутності повинні автоматично, на рівні підсвідомості, відчувати свою вину перед ними і визнавати її беззаперечно, «за першим свистком пана начальника». Характерність такої реакції підтверджується заявою іншого «ДАІшника», молодшого лейтенанта міліції, сказаними цієї зими іншому «непокірному» водію: «Та мій «участок» дороги од Чернігова до Ріпок. Ти там на колінах повзать будеш… Я запишу номер твоєї машини на дошку і всі мої колеги будуть тебе тягати через кожні сто метрів…».

Думається, стверджень досить…

Сергій Гайдамака, тижневик «Чернігівщина» №21 (244)