Закарпаття: Переклади Шекспіра від поета-гумориста Михайла Чухрана вже навіть ставилися на сцені Іршавського театру

Відомий закарпатський поет-гуморист Михайло Чухран вважає, що до всього в житті потрібно ставитися з гумором, і тільки до гумору – серйозно.

– У вас нещодавно вийшла дитяча збірка «Пітятко». Вірші автобіографічні?

– Не зовсім. Це узагальнений образ маленького хлопчика 5-7 років, дуже чесного в розумінні правдивості, але не надто в розумінні поведінки. Здається, задум удався, бо діти дуже легко сприймають ці тексти. І почуття гумору в них розвинене не менш, ніж у нас із вами. Кажуть, для дітей треба писати, так, як для дорослих, тільки ще краще. Треба було бачити, як буквально світилися оченята дітей на зустрічах – вони відчули в героях віршиків самих себе. Поки що ця збірочка відома тільки дітям Виноградівщини, але вже надходять пропозиції щодо подібних зустрічей в Ужгороді, Мукачеві, Іршаві, Хусті.

– У вас є збірка «Про мене, про вас і про нас». Як виникла ідея її створення?

– Ідею подали друзі. Мої вірші вже давно жили в народі. Передавалися по смс і навіть ходили «всесвітньою павутиною», а от однієї книги, в якій можна було б прочитати все – не було. Люди читали мої тексти, деякі з них почали вважатися фольклором. У книгах деяких авторів мої вірші називали народною творчістю. Коли читачі дізнаються, що у віршів є живий автор, то їх здивуванню немає меж. Всі ці чинники тільки додали мені сили і натхнення для видавництва збірки, яка до речі була не першою.

– Які плани на майбутнє?

– У мене багато планів. Наступна тема – переклади. Маю вже деякі напрацювання: переклади російських, українських, та зарубіжних класиків на закарпатську мову. Мої переклади Шекспіра вже навіть ставилися на сцені Іршавського театру. Чому саме переклади? Пригадайте, українська література взяла свій початок саме з перекладу «Енеїди» Котляревським. Спочатку всі з цього сміялися, тільки тому, що ніхто по-українськи ще не писав, сама мова здавалася смішною. Тільки з часом окремі автори почали брати приклад з Котляревського, і писати українською. Саме так зараз сміються і з закарпатської мови, але я вважаю, що можна писати цікаві і серйозні твори не тільки російською чи українською, а й закарпатською.
– Окрім літератури ви берете активну участь у русинському русі…
– Русинський рух – широке поняття. Моя роль у ньому – розвиток культури. Навіть не так розвиток, як підтримка. Прагну показати людям, що русинська народна творчість – це не тільки стародавні співанки у вишитих сорочках. Що закарпатський митець – не дядько у крисані, білих гатях з топірцем у руках – це сучасний чоловік, який уміє користуватися Інтернетом, їздить на машині і говорить по мобільному телефону. Я не прагну знищити давню культуру, а прагну внести в неї і модернову «струю».

– Нещодавно ви створили гумористичний клуб…

– Клуб «Білий чупакабра» створений з метою живого спілкування з читачем. На засіданнях, які ми плануємо проводити щомісяця, кожен зможе проявляти свої таланти в написанні гуморесок, виконанні пісень тощо. Намагатимемося прикрасити сіру буденність краплинками гумору.

– Темою засідання були вибори. Ви так іронічно до них ставитеся?

– А інакше як із гумором, у нашій країні, до них ставитися не можна. Розумні люди говорять: «До всього в житті потрібно ставитися з гумором, і тільки до гумору – серйозно». Саме за цим принципом і стараюся жити.

Вікторія ВАСИЛЬКІВ, “Закарпатська правда”,  KarpatNews