Закарпатець Сергій Федака та його роман “Валет Валентина Другета”
Сергій Федака. Валет Валентина Другета. – Ужгород, «Поліграфцентр «Ліра», 2010. – 217 с. Жанр: історико – пригодницький роман.
Величезна спокуса написати, що нарешті в українській белетристиці з`явився власний Умберто Еко, вітчизняний Артуро Перес-Ріверте, викоханий життєдайною закарпатською лозою Борис Акунін. Проте не піддамся спокусі, бо насправді закарпатський письменник та журналіст, доктор історичних наук, професор Сергій Федака написав, як на мій скромний погляд, найбільш очікувану українцями книгу за дев’ятнадцять останніх років. Незалежно від існування Еко, Переса-Ріверте та Акуніна разом узятих. До політики твір не має жодного стосунку. Зате до культури, причому – однозначно масової, книга належить у повній мірі.
Не перший рік творчими людьми обговорюється проблема відсутності в України і в Україні власних актуальних міфів. Тобто, нам потрібна така Україна, таке українське життя, такі реалії, які ми нібито мали і ось вам здрастуйте – втратили. Причому потрібно щось не затягане, тобто – не про Запорізьку Січ із козаками-характерниками, котрі в воді не горять і в воді не тонуть. По-перше, даний міф до певної міри дискредитований як радянською владою, так і Віктором Ющенком. По-друге, ми хоч і козацька держава, проте героїзація всього цього виглядає надмірною. По-третє, історії про козаків та їхніх джур жодним чином не вписуються в урбаністику, а саме урбаністичної культури українському споживачеві не вистачає. “Козачка” чи “Ой, на горі женці жнуть” хороші пісні, проте на FM-ках далі звучить чужа міська культура, той-таки шансон. І україномовним він не може бути, доки в Україні не буде культу міщанина – в хорошому, позитивному розумінні цього слова.
Першу цеглину до формування такого культу поклав своїм романом “Валет Віктора Другета” письменник Сергій Федака з Ужгорода. У кожному абзаці відчувається похмура кам`яність середньовічного Унгвара (давня назва цього міста), де смердить помиями, бігають велетенські щурі, ллється кров невинно страчених, і водночас – вино веселою рікою. Теорії та філософії алкоголю присвячена чи не половина книги, а ще третина обґрунтовує чоловічу полігамію та жіночу моногамію, розповідаючи про секс без фіксації сцен злягання. На фоні тотального культу плоті та плотських утіх відбувається дія основна дія роману, котра насправді може виглядати другорядною: розслідування вбивства Петера, мажордома унгварського графа Валентина Другета.
Знайшли чоловіка біля питного закладу в якомусь дивному покрученому вигляді. Мажордом мав на шиї ключ від графського сейфу, а там – зроблений за невідомим рецептом еліксир, котрий дає владу тому, хто ним володіє. Звісно ж, про викрадення багато хто дізнався, і тепер Другет може втратити владу. Хто може врятувати? Мандрівний філософ, пияк та альфонс Іван Ходина. Він або знайде вбивцю та викрадене, або його стратять – знайдуть, за що.
Несподіваними сюжетними поворотами автор не дивує. Невільний сищик Ходина не надто довго ламає собі голову над досить простою, як виявилося, загадкою. Ми не стежимо за перипетіями сюжету, затамувавши подих. Попри це роман читається на одному диханні, і відсутність екшену не гальмує дію, а лише волею автора призупиняє темп оповіді в потрібних місцях, аби читач більше дізнався про ті проблеми, які хоче в формі роману, стилізованому під історичний документ, порушити він. Дивний ефект: у книзі відбувається на невелику кількість сторінок досить небагато подій, проте кожну наступну сторінку перегортаєш із нетерпінням – що ж там далі? Це і є майстерність оповідача-міфотворця: спочатку зацікавити темою, а потім не відпускати.
Іван Ходина склав два і два в цій загадці, бо дуже добре знає міські звичаї. Причому не лише Унгвара, а й інших великих міст, які він встиг за час своїх мандрів обходити. Він прибивається лише до міст. Тільки в містах почуває себе комфортно. Тільки міська культура дає йому підказки для розвитку та вдосконалення. Міська культура невід`ємна від пияцтва та сексу – двох найбільш демократичних занять у цьому світі, під час яких неможливо прикидатися кимось, ким ти насправді не є. Ось приблизно такою може бути одна з ідей роману. Хоча дізнатися ім’я вбивці теж кортить тим більше, чим ближче до фіналу.
Андрій Кокотюха, Буквоїд
