Ректор Мукачівського державного університету Юрій Мигалина: Робота вчителя неймовірно складна і повинна належно оплачуватися
…І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь. Саме ці слова Тараса Шевченка хочеться взяти за епіграф. А то складається враження, що ми так стрімко хочемо увірватися до Європи, здивувати її, довести, що ми можемо виправдати чиїсь там сподівання, що геть забули про свій власний досвід, а головне – потенціал. Безперечно, змін і оновлення потребують майже всі сфери нашого життя. Треба лишень з чогось почати, а це нелегко завжди. Та й ми, люди, боїмося змін і думки про нововведення налаштовують нас на невеселий лад.
Саме в час створення такої «НОВОЇ УКРАЇНИ» ми з вами живемо. Я вживаю цей термін, тому що хочеться вірити в його справжній і прямий зміст. Але кривити душею не буду. Є ще один термін, який можна вжити для описання ситуації, в якій живемо зараз, – «зачароване коло». Це – ближче до істини. Новий податковий кодекс, адміністративна, судова, пенсійна й освітня реформи… Президент заявляв, що 2011 стане роком радикальних реформ. Видно – йде до виконання обіцяного. Але у народі кажуть: «Говорити – то не мішки носити».
Віктор Янукович говорив це під час зустрічі з членом Європейської Комісії з питань розширення та європейської політики сусідства Штефаном Фюле, але на практиці «реформаторський рух» в Україні втілити в життя все ж буде важче, ніж здавалося. Люди невдоволені, тому що природою в нас закладений страх перед змінами. Ми противимося всьому новому, що трапляється з нами і багато чого не розуміємо. Підприємці й студенти страйкують, а опозиція у Верховній Раді використовує це, щоб «покричати» на власну користь. І розібратися: хто правий, а хто – ні – просто неможливо. Та й чи потрібно?
Подивимося на сучасну ситуацію з іншого боку. Можливо, ми дійсно потребуємо змін і деякі програми є застарілими й не дають йти вперед? Але все треба робити поступово. Адаптуватися до нового чи подивитися на результати, проаналізувати й оцінити ситуацію ми зможемо тільки з відстані часу. А поки що – будемо звикати. Що ще залишається робити? До речі, українці мають велику, я б сказала – неоціненну, історичну особливість – призвичаюватися до умов, в які нас кидає життя. На це, а також на власні сили, й будемо сподіватися.
Реформи в Україні впливають на все населення. Але те, що відбувається у будь-якій країні, в першу чергу стосується молодого покоління, тому що саме йому думати про перспективи і творити майбутнє у власній державі. Тут ми наштовхуємося чи не найважливіше питання, яке до того ж зараз у всіх на устах, – це реформа системи вищої освіти в Україні. І воно потребує великої уваги і прискіпливо-обережного ставленя. Адже освіта – це той кістяк, який формує молоду людину, знання – це стартовий капітал, з яким ми відправляємося в плавання океаном життя. Освіченість і багаж знань – база, якої в нас ніхто не відбере. Це те, що виокремлює нас з-поміж оточуючих.
Освітянські теми в Україні зараз одні з найобговорюваніших. Зокрема, 25 лютого вдалося мені побувати у Києві на засіданні медіа-клубу «На власний погляд», на яке зїхалися представники ЗМІ майже з усієї України. Такі зустрічі щомісяця влаштовує Український журналістський фонд для того, аби журналісти були добре проінформовані про актуальні соціально-економічні та суспільно-політичні явища і зміни. На засіданні був присутній Олександр Яцунь – голова Київської міської спілки працівників освіти і науки. Він говорив про безкоштовні освітні послуги у школах, але присутніх більше цікавили проект реформування вищої освіти, нововведення ним передбачені і реакції громадськості, які він спровокував. Маю сказати, що після доповіді Олександра Яцуня я привезла додому ще більше запитань, ніж мала раніше. Вирішила висвітлити цю тему в газеті, поговоривши з людиною, котра все життя працює в освіті. Це – ректор Мукачівського державного університету Юрій Вікентійович МИГАЛИНА.
– У виступі Олександра Михайловича Яцуня кілька разів прозвучала фраза «потрібно берегти кадри». Але як їх берегти, як заохочувати вчителів давати гідний рівень знань нашим дітям він не уточнив.
– Я думаю тут саме і йде мова про «замкнене коло», про яке ви казали раніше. Адже для того, щоб школи нормально функціонували вчителів потрібно зацікавити. А це можна зробити лише фінансово – піднявши зарплати до нормального, достойного рівня. Адже робота вчителя неймовірно складна і повинна належно оплачуватися. Також у вчителів є і свої сім’ї, які їм потрібно годувати, а тому заробіток для них важливий, як і для будь-кого іншого.
Після революційної ситуації у Північній Африці стало відомо, що навіть там, у пустелі, працювали 3 тисячі наших співвітчизників. Цікаво, а скільки з них колишні вчителі? Через власну нерозсудливість і малі зарплати ми втрачаємо хороших спеціалістів, які їдуть за кордон шукати кращої долі. Так ми позбуваємося вчителів і взагалі базового наукового потенціалу. Навіщо змушувати людей їхати далеко від рідної домівки? Та хто ж буде працювати в Україні і вчити наших дітей?
– Тобто все впирається в гроші?
– Можливо не все. Але, думаю, що всі ми розуміємо – на власному ентузіазмі, відданості професії і почутті патріотизму далеко не зайдеш.
– Проблема невисоких зарплат прямо пов’язана і з демографічною ситуацією у країні. Народжуваність за останні роки впала і класи в школах тепер важко укомплектувати, але і у закритті деяких шкіл бачать політичний підтекст.
– Демографічна ситуація дійсно така, що школи закривають через недостатню кількість учнів у класах. І це логічно, адже організувати навчальний процес, де у класах 1-2 учні складно. Причому на кожну школу потрібно виділити автобус. Таку школу потрібно прикрити, законсервувати, а через певний час, коли з’являться діти її можна буде відкрити. Це можна зрозуміти. Адже має бути якась логіка у справах людей, котрі керують державою. Безпідставно закривати школи чи переобладнувати їх під інші установи не потрібно, але коли на це є вагомі причини, то мудрий господар мусить так робити. Таке життя і воно вимагає сьогодні чинити саме так. І політизувати тут просто немає сенсу. Краще більше думати про те, як зберегти заповнені школи, дати дітям хороші умови та якісні знання.
– На даному етапі йдеться про реорганізацію вищої освіти. У що вона виллється поки ще рано говорити. Та раніше ми пройшли реформу середньої освіти.
– Важко назвати значною реформою зміну системи оцінювання – з пятибальної на дванадцятибальну. Потім – введення в школах тестування. Тепер ми вже це сприймаємо як належне, ці системи прижилися. Але по середній школі є більш серйозні проблеми. Це – рівень навчання, рівень підготовки випускників середньої школи. Адже з цими знаннями вони приходять в університет і там ми, викладачі, змушені проходити з ними все заново. Базової середньої освіти у нас на сьогодні нема. Оце проблема, якою треба займатися. Зацікавити вчителів, щоб ті хотіли працювати і працювати якісно. Дати нормальну зарплату, створити належні умови життя, щоб вони бачили, що їхня праця оправдана.
Також у всіх школах України з усіх предметів повинні бути однакові затверджені програми, за якими навчаються учні. Це важливо для того, аби у всіх були рівні шанси при вступі у ВНЗ. Маю сказати, що програма для учнів середніх шкіл зараз надзвичайно ускладнена, підручники складені важко і матеріал у них викладений заплутано. Ми що після школи готуємо академіків? Я, хімік, зі своїм докторським ступенем не з першого разу вник у те, що мене попросила пояснити моя онука, яка навчається у 9 класі. Навіщо так будувати навчальний процес, навіщо все ускладнювати? Тепер навіть вчитель не впевнений у тому, чи знає свій предмет, і повинен перед уроком заново «сідати за парту».
– Скоро в дію повинен вступити новий закон «Про пенсійну реформу». Чи будуть у ній зміни для працівників ВНЗ?
– На сьогоднішній день, той, хто працює у вищій школі, викладачі й керівники, які є пенсіонерами, мають право на зарплату, на звичайну пенсію і на наукову пенсію. За новою пенсійною системою можна буде отримувати заробітну плату і звичайну трудову пенсію, а от наукову пенсію викладачі вишів не отримувати. Наукова пенсія буде виплачуватися лише як така. Звичайно, той, хто отримує наукову пенсію, яка майже рівна заробітній платі, на це не погодиться і піде на пенсію. А це більшість докторів наук, професорів. Хто прийде на їхні місця?
– Молоді й зелені…
– Молоді й зелені – це добре, а де ж досвід? Над цим пунктом варто краще подумати. Бо фактично це удар по вищій школі, котрий її «обезголовить». Адже досвід людей, які все життя присвятили дослідженням якогось предмету і знають його, як ніхто, краще дуже легко втратити, а заповнити таку важливу викладацьку нішу новими спеціалістами не так вже й просто, для цього треба чимало часу.
Прем’єр-міністр України Микола Азаров сказав, що реформа освіти буде проводитися з урахуванням думки освітян і студентів і доручив Міністерству освіти і науки, молоді та спорту проаналізувати всі законопроекти з реформування системи освіти, зареєстровані депутатами Верховної Ради. Нове законодавство має бути спрямоване на підвищення якості української освіти і – знову ж таки – наближення його до європейських стандартів.
Наразі йде мова про три законопроекти. Це проект депутата Юрія Мірошниченка, проект депутата Володимира Полохала і власне міністерський проект реформування вищої освіти. З них у Верховній Раді розглядався тільки останній, але обговорення не пройшов. Та саме цей проект спричинив чималу бурю протестів, а крісло під міністром цього відомства Дмитром Табачником похитнулося, але встояло: депутатам не вистачило голосів, щоб зініціювати його відставку.
– Жоден із законопроектів про реформу вищої освіти ще не обговорювався, а студенти вже під стінами парламенту.
– На бунт студенти вийшли, попередньо почувши про скорочення місць державного замовлення і про зменшення стипендій. Вони відстоюють свої права. Цього року зменшили фінансування стипендіального фонду на 10 %. Ми отримали менше коштів, ніж минулого року, але ми повинні перекрити їх своїми власними коштами. Адже студент, який заслужив на стипендію, має отримати її за будь-яких обставин. І, як казав премєр-міністр, скорочення державного замовлення на навчання у вищих навчальних закладах на 42% в 2011 році пов’язане лише з тим, що цього року кількість випускників шкіл зменшиться на 142 тисячі чоловік, що також становить 42%. А у наступному році держзамовлення буде скоректоване адекватно прогнозам кількості випускників у школах. Знову ж таки повертаємося до покращення загальної демографічної ситуації і рівня життя українців.
– Які ж основні риси можна виділити у новому проекті про реформу вищої освіти?
– Важко сказати, адже невідомо, про який саме проект ми з вами говоримо. Здавалося б, закон хороший тоді, коли його всі розуміють чи можуть виконувати. Та кожен закон, котрий має сильну соціальну силу, дійсно мав би обговорюватися всіма верствами населення.
– І все-таки, припустимо, що йде мова про міністерський проект реформи…
– Закон міністерства освіти й науки відклали, тому що більшість не погоджується з класифікацією вищих навчальних закладів, яка проводиться з огляду на кількість студентів, які навчаються на денній формі навчання. Тобто, щоб отримати статус класичного університету, за новим законопроектом, у ньому на стаціонарі має навчатися 10 тисяч студентів. Якщо менше – то це вже інститут чи коледж, тобто статус закладу обвалюється. Але 10 тисяч – цифра немала. У лавах Києво-Могилянської Академії, наприклад, на денній формі навчання вчаться три тисячі студентів. Така ж кількість студентів, до речі, навчається і у нашому Мукачівському державному університеті.
Щоб університет налічував 10 тисяч студентів можуть почати об’єднувати вузи, що теж спричинить масу проблем. Але, за словами Дмитра Табачника, об’єднання і створення великих регіональних університетів має відбуватися лише на добровільній основі.
І, як на мене, дуже важливим, основним пунктом нового законопроекту є той, що стосується скорочення кількості вузів у країні, тобто ліквідація філіалів і тих, закладів, які надають неякісну освіту. Адже зараз в Україні майже 900 вищих навчальних закладів, а це більше, ніж у Бельгії, Німеччині, Італії, Польщі, Франції разом узятих.
Виток владної системи зі створення нового, оновлення чи реформування вже у русі. Варто памятати – набагато легше руйнувати, аніж створювати. Але нове, хай навіть за сучасними європейськими стандартами (до яких ми з вами так прагнемо у всьому), – не значить краще. Адже, наприклад, система радянської освіти була однією з кращих у світі і всі вчилися у нас, на наших науковців і вчених рівнялися і переймали безцінний досвід у всьому світі. Та «колесо змін» вже запустили. Воно йде вперед під пильним наглядом владної верхівки і ставляться до нього серйозно. Президент заявив про свій намір припиняти будь-які спроби блокування реформ, а також про те, що готовий відправити у відставку членів уряду, відповідальних за невдале проведення реформ. Тож, сподіваюся, скоро на нас очікує не просто «НОВА УКРАЇНА», а «ЯКІСНО НОВА ДЕРЖАВА» з великим потенціалом.
Лілія МАТІЦО, газета «НЕДІЛЯ»
