На Закарпатті презентували туристичний маршрут «Стежками опришків»
Любителі «розбійницького» екстриму та військового туризму відтепер зможуть не тільки пройтися стежками закарпатських робін гудів, відвідати справжню опришківську колибу, а опісля ще й прочитати про найцікавіші миті життя одного із народних месників у книжці «Пригоди тричі славного розбійника Пинті».
На Закарпатті вирішили “підкріпити” туризм літературою та відкрили новий маршрут “Стежками опришків”. Презентували його у Нижньому Селищі, хустському осередку закарпатських опришків, яке вже встигло стати одним із ключових пунктів щойно створеного маршруту. Заклад, де можна не тільки побачити побут, а й спробувати кулінарні вподобання народних месників, має назву “Колиба опришків”. Насправді це музей-ресторан автентичної кухні, який вдало “вписався” у загальну ідею з реконструкцією опришківства на Закарпатті.
Володимир Стойка, власник готельного комплексу “Скорпіон”, до якого входить і “Колиба опришків”, каже, що для відвідувачів це місце відкрили тільки два місці назад. “Ідея зародилася після того, як дочка принесла додому книжку про легенду Нижнього Селища. Тоді мені здалося, що подібні історії треба продовжувати та відтворювати”, — каже пан Володимир.
Справа в тім, що всі тринадцять районів Закарпаття колись були “опришківськими”. Свої народні месники є чи не в кожному селі. У Нижньому Селищі про них не забували ніколи. Легенда розповідає, що колись дощенту спалене село люди відбудували на золото останнього з місцевих опришків, яке знайшли за його вказівкою на місці будинку. Дехто переказує, що робін гудів ловили тільки за запахом кави, яку вони дуже любили пити.
“Колиба опришків” покрита драницею. Пан Володимир стверджує, що майстрів було важко знайти. Дерево, залізо та камінь — основні матеріали, котрі взаємодоповнюють один одного, відтворюючи опришківський побут. Постаті відомих закарпатських героїв всередині приміщення вирізьблені Михайлом Мадярієм, майстром із Бичкова, точніше його однією працездатною рукою. Цікаве дизайнерське оформлення належить Роману Пекарюку, художнику та другу Володимира Стойки.
Усі речі призначені для однієї мети — передати характер народних месників, дух того часу. Особливо яскравим екземпляром є чорний ворон, символ опришків за легендою, якого Володимир знайшов пораненим.
На території кемпінгу також є макети-мініатюри Мукачівського та Хустського замків. Місцеві жителі вже вподобали для себе це місце відпочинку, а молоді пари приїжджають сюди робити весільні фото.
Туристичну карту “Стежками опришків” створив Федір Шандор, завідувач кафедрою туризму УжНУ. Створення закладів, які здатні відтворити автентичність, він вважає позитивним фактом. “В усьому світі шанують народних героїв. У Великобританії це туристичний шлях Робін Гуда, в Угорщині — стежки Яноша. Окреме значення має гастрономія опришківства, відтворення їхнього побуту. В Ужгороді вже організовуються спеціальні групи людей, які взялися за реконструювання кухні закарпатських робін гудів”, — каже Федір Федорович.
Сьогодні на Закарпатті стають популярними квести, рконструйовані ігри, гастрономічні заклади, які відтворюють розбійницький дух. Чого варті самі печери опришків, або по-народному, “жіванські ями”, які сьогодні можна відшукати майже на всій території Закарпаття, особливо у Лісарні та Вишці.
Степан Мишанич, доктор філологічних наук та фольклорист каже, що набагато краще, коли туризмознавці посилаються на реальні факти під час переказу легенд про опришків. “Прикро, що всі реконструкції та відкриття нових туристичних атракцій зроблені лише на ентузіазмі окремих людей. Немає значення якого походження той чи інший опришок, що він зробив за своє життя. Значно більшу важить те, як він зберігся у народній пам’яті. Сьогодні існує цілий цикл фольклору, написаний про опришків Карпат, і який охоплює не тільки закарпатських месників”, — стверджує пан Мишанич.
Олександр Гаврош, письменник та журналіст каже, що тема опришківства для Закарпаття є характерною. Під час відкриття маршруту “Стежками опришків”, у Нижньому Селищі презентували і написану ним книжку “Пригоди тричі славного розбійника Пинті”. Досі вона залишається єдиною з тих, які присвячені темі опришків та їх окремо взятому персонажу. З того, що було відомо до цього — тільки уривчасті повідомлення про те, що Пинтя народився у румунському містечку Мегоажа, за походженням — шляхтич. Через непорозуміння з армійськими законами пішов у опришки. На відміну від інших народних месників був ще й хорошим політиком. На батьківщині опришка Пинтю визнали святим.
“Скільки існують народні месники, стільки часу й точиться дискусія: герої вони чи звичайні розбійники. Тому одна справа читати книжки, а зовсім інша — пройтися стежками опришків”, — стверджує закарпатець.
Письменник зізнається, що під час написання книжки у нього було обмаль фактів з реального життя одного із закарпатських героїв, тому в цій історії переважає авторська уява, вона призначена для дітей. “Я написав цю історію, тому що прикро, коли наші діти дивляться і читають “Піратів Карибського моря”, захоплюються Джеком Горобцем, а про Довбуша та Пинтю не знають нічого”, — каже Олександр Гаврош.
З туристичного боку немає жодного значення, були опришки народними героями чи типовими розбійниками. Важливіше те, що вони залишилися у пам’яті нащадків, а сьогодні можуть стати чудовим приводом для нових атракцій, історичних реконструкцій та прототипом для літературних персонажів. Важливо вміти правильно використати багатющий фольклорний масив, щоби не загубитися у власній історії та не розгубити хоча б тих, кого вже маємо.