У “БАВЦІ” показали мюзикл про Івана Силу
Історію про Кротона, уродженця закарпатського села Білки, найсильнішого чоловіка ХХ століття, засновника школи силових мистецтв, описав у своїй книжці інший закарпатець — Олександр Гаврош. Після цього вона «переродилася» у драматичному жанрі, ставши п’єсою «Цирк Івана Сили», отримала перше місце на Всеукраїнському письменницькому конкурсі «Коронація слова-2011», і врешті-решт стала першим закарпатським мюзиклом, який поставили на сцені актори Закарпатського обласного театру ляльок «Бавка».
Книжка «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини у світі» вийшла друком у «Видавництві Старого Лева» у 2007 році. П’єса написана значно пізніше на замовлення Закарпатського театру ляльок. Присвячена вона Івану Фірцаку (Кротону), який у 20 років покинув домівку і поїхав на заробітки до Праги. Тоді він ще не знав, що йому судилося стати «найбільшим силачем століття» (як писала про нього американська преса), чемпіоном Чехословаччини зі штанги й боротьби, чемпіоном Європи з культуризму. Йому аплодували 64 країни світу, сама англійська королева вручала пояс, манжети та шолом, оздоблені золотом, а люди називали його Іваном Силою.
Перший закарпатський мюзикл за часом розрахований на півтора години. Актори, вдало підібрані костюми, музичний фон, гігантські слайди старого та сучасного Ужгорода створили особливу атмосферу, тому наплив глядачів був чималий. Крім власне прем’єри, між першим та другим показом дітей і дорослих розважали жартами від клоуна, міні-турнірами для найменших глядачів, та справжніми силовими змаганнями за участі закарпатських атлетів Володимира Цифри та Мирона Григоровського.
Зоряна Боянович, представник журі конкурсу «Коронація слова», яка приїхала з Києва каже, що втілення п’єси-переможця на сцені їй сподобалося. «Вистава вийшла динамічно, активною була гра акторів. Тому цілком імовірно, що невдовзі «Цирк Івана Сили» покажуть у Львові та Києві», — припускає пані Зоряна.
Народженням п’єси на сцені треба завдячувати Наталії Орєшніковій, режисеру-постановнику театру «Бавка». Вона каже, що текст їй одразу сподобався своєю доступністю, легкою манерою письма. Втім, для підготовки вистави було обмаль часу, тому останні дні перед показом були особливо напружені. Після прем’єри Олександр Гаврош подарував пані Наталії книжку «Галуна-Лалуна, або Іван Сила на Острові Щастя», яка є продовження історії про відомого закарпатця.
Галина Малик, письменниця, яка прийшла на виставу, також ділиться враженнями та відзначає режисерські винаходи: «Респект акторам та режисеру. Під час вистави спостерігала за глядачами. Навіть найменші уважно слухали та хвилювалися за героїв». Оцінюючи п’єсу, вона додає, що виконавцю головної ролі треба було додати більше гумору в характері, бо для дітей треба створювати яскравих героїв.
«Для театру відкривається велика перспектива, коли він ставить п’єсу місцевого автора. Поміж закарпатцями є багато талановитих людей, які створюють такі цікаві сюжети, що навіть Шекспір би позаздрив. Кротон насправді став популярним після презентації книги, — вважає письменник Василь Кузан, який приїхав на п’єсу разом з дружиною. — Тому Білки, рідне село Кротона, тепер може похвалитися вже й успішною п’єсою про відомого силача».
Після прем’єри у книзі відгуків одразу з’являються «свіжі» записи. Діти та дорослі дякують автору за патріотизм у творчості, змістовну виставу, стимул до ознайомлення із закарпатською літературою.
Сергій Федака, письменник, журналіст та історик каже, що піснями та іншими деталями, представленими у п’єсі, Олександр Гаврош відійшов від того, що писав раніше. «Видно, що автор підійшов до тексту з великою любов’ю. Коли письменник дивує, то одразу можна сказати, що у нього відкривається новий простір для творчості, попереду є перспектива. Як історик, я переконався в тому, що навіть у такий спосіб можна пропагувати минуле нашого краю», — стверджує Сергій Дмитрович.
Акторська майстерність також заслуговує чималої уваги. Павло Проданюк, який зіграв на сцені Івана Силу, зізнається, що грати було неважко. Про Кротона чув багато історій, у образ ввійшов одразу. Його друга, Міху Голого, на сцені втілив Микола Карпенко, якого за цю роль висунули на здобуття обласної театральної премії братів Шерегіїв. «Це один з тих випадків, коли мені справді захотілося працювати над роллю, було цікаво втілювати образ», — ділиться враженнями Микола.
П’єса загалом вийшла комічною: багато веселих образів, фокусів, які показували клоуни, щасливе закінчення. Не обійшлося й без романтики: на сцені зав’язується любовна історія між Іваном Силою та Мілкою, дівчиною з цирку Мадам Бухенбах. Режисер-постановник каже, що цю героїню було найважче втілити, оскільки вона є лірично. Мілку зіграла Олена Пишка. Вона задоволена роллю, каже, що в цій виставі була музика, динаміка, пластика, тобто все, необхідне для успіху.
Після прем’єри пролунало декілька пропозицій показувати п’єсу в районах і навіть селах Закарпаття, щоб люди якомога більше дізнавалися про своїх героїв. Наталія Орєшнікова каже, що «Бавка» гастролює досить багато, і не тільки в Україні. Умови для театрального мистецтва, звісно, дуже відрізняються. В Україні, особливо на Закарпатті, дуже заважають несправжні лялькарі, як показують зовсім непрофесійне мистецтво: «Нещодавно повернулися з Болгарії. Прикро, але відчули, що там ми потрібні набагато більше, ніж тут. Коли приїжджаєш у райцентр, то по-перше, немає приміщень для виступу, а по-друге, стикаєшся з проблемою шахрайства у театральному мистецтві, коли акторам бракує справжності».
Тепер вже з упевненістю можна сказати, що перший закарпатський мюзикл удався. Крім достовірних та дещо «прикрашених» з легкої письменницької руки подій, вистава демонструє справжню силу, підтверджену добрими справами та не заплямовану «зірковою хворобою». Історія, яка переконує, що за мрії варто боротися, бо на шляху до мети завжди виникають перепони, але все можна подолати, якщо наполегливо працювати та не втрачати віри.
Наталія Каралкіна
