Ужгородські бомбосховища, або Куди тікати в разі бомбардувань

Ситуація в країні нині така, що ужгородці, мабуть, вперше за останні 20 років задумалися: а куди тікати в разі нальоту, бомбардувань чи ще там якоїсь військової агресії? «НЕДІЛЯ» попросила спеціалістів провести короткий інструктаж та екскурсії міськими бомбосховищами.

Як виявилося – діючих сховищ, де можна повноцінно сховатись, не боячись навіть непрямого потрапляння атомних бомб, в Ужгороді майже немає. Тобто, воно є, але одне. В зразковому порядку його тримають у Доманинцях залізничники. Вони в разі чого і можуть прийняти щасливчиків, котрим вдасться пережити ядерну атаку. Скільки людей можуть вмістити – не розповідають, бережуть таємницю. Та й те, кажуть, сховище лише для службового користування, тобто, для укриття працюючої зміни працівників.

Інші ж ужгородські укриття годяться в кращому разі для короткотривалого використання. Головний спеціаліст відділу оборонної та мобілізаційної роботи Ужгородської міської ради Сергій Дмитрієв зізнається, що досі за законом не може розкривати точної кількості та адрес усіх міських сховищ. Мовляв, коли буде треба, людям повідомлять куди бігти.

Так, в разі якогось надзвичайного стану (тобто, не обов’язково авіа- чи ракетного бомбардування, а й, до прикладу, землетрусу чи техногенної аварії) в Ужгороді спочатку повинні ввімкнутися 11 сирен спеціальної системи оповіщення. Щойно почуєте їхнє «виття» – одразу вмикайте телевізор чи радіо. Зараз ведуться перемовини з мобільними операторами, аби ті теж оперативно скидали усім абонентам «смс» з інформацією про те, що сталося і що слід далі робити.

Отже, почули з екранів телевізорів про необхідність сховатися в укриття – біжіть до найближчого сховища. Якщо такого поблизу немає, найнадійніший варіант – спуститися в підвал. В центральній частині Ужгорода, особливо в будинках угорської та чехословацької забудови, підвали особливо міцні, часто видовбані в гірських породах. Такі можуть стати досить надійним прихистком. За біди, в центрі сховатися можна у Совиному гнізді, яке має широченні та дуже міцні стіни, і навіть підвалах Ужгородського замку. Крім того, спеціальні приміщення-укриття є в усіх державних установах, зокрема, в будівлях міської ради, ОДА, міліції, прокуратури, які теж знаходяться в центральній частині міста.

 

Досить велика кількість надійних бомбосховищ знаходиться в районі вулиці Гагаріна, на великих промислових об’єктах, збудованих за часів розквіту СРСР. «Механічний завод», «Машинобудівний завод», «Електродвигун» мали величезні схованки, в яких працівники об’єктів могли пересидіти тривалі бомбардування, так би мовити, без відриву від виробництва. Нині ці сховища знаходяться в задовільному стані, однак в належних умовах не утримуються. Сергій Дмитрієв пояснює: з тих пір, як ці та інші заводи в місті були приватизовані, їхнім власникам стало невигідно викидати кошти на підтримання сховищ. А примусити їх це робити держава не може через один юридичний нюанс. Оскільки за часів СРСР інформація про бомбосховища була засекреченою, їх у документах позначали як склади заглибленого інвентарю. Підприємці приватизували об’єкти зі складами, тож юридично в них немає на балансі жодних сховищ.

Найгірша ситуація з укриттями в Новому районі та приватних секторах. Там також виручать хіба що підвали. В багатоповерхівках в якості ПРУ (протирадіаційних укриттів) можна використати цокольні поверхи, однак лише за умови, що вікна та двері герметичні або їх швидко можна такими зробити (найпростіший спосіб – засипати щілини піском). Найближчий до густонаселеного Нового району об’єкт цивільного захисту знаходився під збанкрутілим підприємством «Ужгородхліб», однак нині ховатися в ньому ще небезпечніше, ніж просто стояти на вулиці – аби не завалило. Така ж ситуація зі сховищем під колишнім м’ясокомбінатом.

Загалом, за даними відділу оборонної та мобілізаційної роботи з близько 50 ужгородських сховищ зі своїми функціями більш-менш здатні справитися десь 26. Та й у тих стан такий, що залишається лише сподіватися, що вони нам не знадобляться…

Віра МАРКО, газета “НЕДІЛЯ”