Закарпатський любитель екзотики – романтик і екстремал

Найстарший учасник популярного українського шоу «Фермер шукає дружину», що вийшло на екрани у 2012 році, виявився найбільшим улюбленцем жінок. Як зауважувала керівник проекту на «СТБ» Галина Романенко, саме пану Василю з Хуста надійшло найбільше листів від представниць прекрасної половини, причому, писали 60-річному власнику страусиної ферми як жінки за 50, так і 25-річні юнки. Ім’я закарпатця досі на вустах прихильниць, і йому навіть через два роки після проекту приходять послання від фанаток

«Наш закарпатський любитель екзотики поводився настільки природно під час проекту, що вся знімальна група була від нього в захваті. Він показав справжню жагу до життя, енергійність, мудрість, вражав почуттям гумору, грав із 14-річними хлопцями у футбол, катався на велосипеді, ловив рибу. Він весь час у русі і це є нормою для нього», – заявила про свого фаворита ведуча шоу Ірина Борисюк.

До речі, після закінчення «шлюбного» проекту хустянина багато разів запрошували на зйомки інших передач, і він завжди зачаровував глядачів.

-У фіналі я вибрав Галину Панченко, стосунки не склалися, але ми залишилися друзями, – ніяковіє пан Василь. Він не любить говорити на цю тему і воліє розповідати про своїх пернатих приятелів.

Маленька савана закарпатського Хуста

Те, що в маленькому місті над Тисою було створено першу в Україні страусину ферму – ні для кого не секрет. Африканські птахи живуть на околиці Хуста вже більше десяти років, та й почуваються дуже добре, дають потомство, розважають туристів… Подивитись на гігантських «курей» приїздять не тільки корінні закарпатці та відпочивальники із оздоровниць Срібної землі, але й просто туристи з Угорщини, Чехії, Австрії, Данії…

– Мої підопічні стали хустянами ще у 2002 році. Тоді я завіз усього п’ятьох птахів із Голландії, однак три роки судився з відповідними органами, оскільки не міг їх розмитнити. Це довга і не дуже весела історія… Врешті-решт правди добився, але це коштувало неабияких нервів, – зізнається пан Василь. – Сьогодні в мене 56 дорослих пернатих та 22 малюки. Практично всі страусині ферми, що є в області, були утворені за моїм «рецептом» і власники розпочинали бізнес, придбавши пташенят від моїх екзотів. Колись я навіть отримав державну нагороду «Перший в Україні племінний птахорепродуктор».

Цікаво, що хустські страуси настільки звикли до гостей, що просто впритул розглядають відвідувачів, сміливо підходять до огорожі і охоче приймають траву із дитячих долонь. Пернаті радо позують перед камерами та фотоапаратами поруч із дітлахами… «Велетенські кури» викликають у малечі чимало запитань. Хоч у перші хвилини дітям і страшно, та допитливість перемагає і кожному хочеться торкнутись екзота.

Безвідходне виробництво

Зі слів Василя Васильовича, страуси – унікальні птахи. По-перше, вони зовсім невибагливі до клімату та їжі. По-друге, використовують із них абсолютно все. Зокрема, з одного пернатого можна отримати до 2 кілограм пір’я, з яких роблять пишні та дорогі боа для модниць. Дзьоб і нігті підходять для виробництва прикрас, а жир – для косметології. Шкіра – теж цінний продукт, вартість її така ж, як і крокодилячої. З пташиних вій виходять дорогі пензлі для розпису олією.

М’ясо – окрема тема розмови. На смак воно нагадує яловичину, але не містить холестерину. Коштує кілограм делікатесу 20 доларів (для порівняння, у країнах Європи – 25—35 євро). Щоправда, продавати його не вигідно, бо нашим гурманам такі ласощі зараз не по кишені… Інша річ – яйця, вартість яких – 150 гривень. У ресторанах із них роблять смачні млинці та омлети. Шкаралупу незапліднених яєць використовують для світильників, підсвічників, декоративних тарілок, підставок для квітів та… звичайно, для традиційних крашанок, мальованок, крапанок…

– Нещодавно я побував на фестивалі Львівської писанки, – розповідає Василь Перец, – і був приємно вражений величезною кількістю найрізноманітніших мистецьких шедеврів. Одна з майстринь, придбавши в мене шкаралупи страусиних яєць по 100 гривень, протягом кількох годин вміло перетворила їх на неперевершені художні експонати і продала вироби по 1000 гривень.

Слід зазначити, що яйця страусів дуже міцні і ідеально підходять для народних промислів. Вони не кришаться, не ламаються, на них добре і рівномірно «лягає» фарба. Шкаралупа настільки товста, що, коли її розбити, уламки нагадують черепки посуду. До речі, зі слів закарпатського фермера, яйце страуса найбільше в світі (в діаметрі його розмір досягає 15- 20 см) і здатне витримати вагу до 115 кг. Важить воно від 1,5 до 2 кг (це приблизно 25-36 курячих яєць), при цьому білка в ньому близько 1 кг, а жовтка – 350 г. Порожня шкаралупа зовнішньо схожа на порцеляну. Ще із середньовіччя її інкрустували дорогоцінними металами.

У планах – міні-зоопарк екзотів 

На сьогодні пан Василь відомий іще й як власник пари поні Мірчі і Гелі, яких просто обожнюють діти – відвідувачі «пташиного двору»… Окрім цього, він ще й чудовий кінолог, любитель і поціновувач собак службових порід. Та є у закарпатця і нова ідея – розведення крокодилів. Ця задумка шокує всіх, хто чує про неї, окрім самого Василя Васильовича. Після розмови з ним стає зрозумілим принцип фермера — є мета, немає перешкод. Хоча справа не є легкою: спочатку потрібно створити рибник, щоб годувати крокодилів, облаштувати територію огорожею, забезпечити тварин теплою водою та необхідними умовами, однак труднощі не лякають хустянина.

— Цю ідею вперше «розкрутив» телеканал «1+1». Справа в тому, що на фермі є термальне джерело. Я повів до нього знімальну групу, щоб продемонструвати природне «диво». Узимку, при -15° морозу температура води складала +14 градусів. Тому утримувати рептилій там можна, – розмірковує екстремал. — Шкіра крокодилів дуже дорога, добре продаються їхні кігті, кістки та зуби для аксесуарів. А проблему з годівлею вдалося б вирішити за допомогою іншого проекту – культивування африканського сома. Як це робиться, я наживо бачив в Угорщині, на тамтешній фермі. Вирощування сома є дуже прибутковою справою. Наприклад, якщо розводити коропа, товстолобиків, будь-яку іншу промислову рибу, то господарство окупиться через 2—3 роки. Натомість прибутку від розведення африканського сома можна очікувати уже через три місяці після зарибнення. Риба стрімко набирає масу, є дуже смачною. На втілення проекту потрібно не менше 250 тис. доларів. Але ці гроші дуже швидко окуповуються. Тож плавники, голови, відходи з риби можна було б згодовувати кайманам.

На підтримку держави закарпатський фермер не сподівається, «викручується» сам, як тільки може. Однак вражають його оптимізм, цілеспрямованість та працелюбність. Із таким потенціалом у нього, вірю, усе вийде!

Марина АЛДОН, газета “НЕДІЛЯ“