Проспект Свободи: крок уперед чи два назад?

Аби модернізувати Ужгород, потрібно «переформатувати» свідомість?

Відреставрований у 2008 році проспект Свободи в Ужгороді мав стати місцем справжнього «паломництва» для туристів. Так, зокрема, вважав тодішній міський голова Сергій Ратушняк. Химерні скульптурки, встановлені на триметрових «пнях», справді спочатку радували перехожих. Утім поволі вони почали руйнуватися: то з них фарба «злізала», то вони нахилялися не в той бік, то іржавіли і втрачали естетичну принаду, то падали мало не на голови пішоходам. Тому нещодавно мерія вирішила їх демонтувати. Утім пристрасті довкола проспекту продовжують кипіти.

Здивувати гостей можна і яскравими барвами…

Ужгород приваблює візитерів багатьма «родзинками», головню з яких є сакури, у тому числі й на проспекті Свободи. Та не деревами єдиними живе наше місто… хоча й без курйозів із ними теж не обходиться (чого тільки варте сумнозвісне «кронування» насаджень комунальними службами, що досі є болісною темою для багатьох містян)…
Наразі на проспекті почався ремонт покрівель будинків, на які ще 26 липня під час Vсесії VІІ скликання міської ради було виділено 125 тисяч гривень. Звичайно, це втішає і вселяє надію на позитивні зміни. Однак фасади багатоповерхівок залишають бажати кращого, принаймні, косметичного хоча б ремонту. А якщо брати більш глобальний масштаб, то повного осучаснення.

Оскільки у рамках Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток орієнтований на громаду» за рахунок створення ОСББ наразі є можливість залучити на облаштування багатоквартирних будівель чималі європейські кошти (згідно з програмою 50 відсотків суми, потрібної для реалізації проекту фінансує ЄС, 45 – органи місцевого самоврядування і тільки 5 відсотків – самі мешканці), то завдяки міжнародній співпраці можна реалізувати надзвичайно сміливі ініціативи.
Крім того, чому б не придати будинкам на проспекті більш «сонячного» вигляду, не зробити їх яскравими, не проекспериментувати з кольорами, зробивши життя ужгородців більш райдужним і цікавим?

Для цього можна запросити архітекторів, які були б раді внести власний посильний вклад у почесну й благородну справу розбудови рідного населеного пункту, запропонувавши для обговорення, а відтак і до втілення в життя власні ідеї реставрації фасадів будинків, розміщених на одній із основних дорожніх артерій міста.
Так уже склалося, що закарпатці з давніх-давен звикли рівнятися на інші держави, хоча б на ті, із якими межують… Тож чому б не взяти добрий приклад приведення до належного вигляду старих будівель від Чехії?

Після розпаду Радянського Союзу з «хрущовками» у наших сусідів відбулися разючі зміни. Місцевій владі вдалося акумулювати гроші регіональних бюджетів, Євросоюзу і власників квартир у цих будинках та розпочати масштабну реконструкцію житлового фонду. Одноманітні панельні будинки поволі почали перетворюватися на сучасні споруди. Отже, наразі там старих багатоповерхівок у класичному вигляді майже не залишилося. Колись похмурі райони забарвилися в жовті, сині, червоні, зелені кольори і стали привабливими для жителів.

У Польщі, із якою також межує Закарпаття, кардинальні зміни у житлово-комунальному комплексі почалися також із модернізації фасадів. А кількість панельних будинків там настільки велика, що згідно зі статистичними даними, кожен третій громадян країни великих озер проживає у багатоповерхівці. Тож логічно, що й старотипних споруд – чимало… Тому поляки також знайшли оригінальний спосіб прикрасити помешкання, почавши перефарбовувати фасади. При цьому робили вони це нестандартно, поєднуючи різні кольори, наносячи барвисті смуги, зображуючи на будинках величезні малюнки – від сонечок, пейзажів і квітів до портрета Леха Валенси та інших політиків, поетів, художників.
Згодом на оглядини модернізованих спальних районів вирушили туристи з інших держав. Нині ж Польщу називають Китаєм Євросоюзу.

Отже, чим не креативна ідея й для нашого краю? Чому б у нас не провести «реформу свідомості»?

Пам’ятники можуть бути не тільки гранітними

Чомусь слово «пам’ятник» у більшості з нас асоціюється або із надгробком, або зі стандартними архітектурними зображеннями Шевченка та інших відомих постатей, як скажімо, в Ужгороді пам’ятники Петефі, Волошину чи Духновичу. Утім не класичні монументальні споруди стали для гостей місцем масових фотосесій, а крихітні оригінальні міні-скульптури, яких в Ужгороді кілька десятків. Найпопулярніші з них – Свободка, пісяючий хлопчик, скульптурка Джона Лорда,пам’ятник Глюку, Ейфелева вежа та інші.
Природно, що саме автентичні і нешаблонні пам’ятники приваблюють погляди перехожих, подобаються як самим містянам, так і гостям. Та й встановлюватись подібні елементи малих архітектурних форм повинні насамперед для громадськості, а не для чиновників, тобто не для чергової «галочки» у списку «здобутків» того чи іншого урядовця. Напевно, саме через недалекоглядність керівництва Ужгород досі не став туристичною Меккою, адже дбати про благоустрій повинні не тільки громадські активісти, окремі меценати та скульптор-ентузіаст Михайло Колодко, але й очільники міста та області.

У цьому плані нам є чого повчитись Львова, який просто рясніє різноманітними пам’ятниками. Не дарма місто Лева низають музеєм просто неба, або «другим Вавилоном». Скажімо, нікого не може залишити байдужим пам’ятник Усмішці. А чому б і в Ужгороді не встановити власні цікавинки… приміром, пам’ятник Радості, Щастю, Коханню, Світлу, Дружбі… Чому пам’ятники мають асоціюватися тільки з сумними згадками, біллю, жалобою (як пам’ятники полеглим під час Другої світової війни воїнам, закарпатцям — ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи, Скорботна мати – на честь солдатів-інтернаціоналістів тощо), а не випромінювати позитив? Ніхто не каже, що слід забувати про минуле, не шанувати тих, хто свого часу віддав життя за наш мир, волю чи добробут, але зараз, у добу комп’ютерних технологій, пора модернізувати й те, що може стати новітньою оздобою населеного пункту.

Тому можна сказати, що певною мірою задум Сергія Ратушняка (як на той час) був досить прогресивним. Й хоч металеві тваринки надовго не «прижились», хоч і мали ряд недоліків, хоч і дратували краян, та сьогодні проспект Свободи має доволі убогий вигляд. Чогось на транспортній артерії явно не вистачає. Аби проспект став центром відпочинку, прогулянок і розваг, потрібні новації, причому – сміливі.

До речі, кожному з нас хочеться, аби відвідувачі говорили про наш край із захватом. І Ужгород на це справді заслуговує.
Сучасне європейське місто над Ужем, «столиця» Закарпаття просто мусить мати гідний архітектурний вигляд і приваблювати мільйони гостей із усього світу.

Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород»

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено