Цілюще джерело «Ярина» у селі Івана Франка

Давно мріяла побувати у рідному селі Івана Франка. Цьогоріч, 27 серпня, у 160-і роковини з Дня народження Каменяра моїй мрії судилося збутися. Завдячую цьому голові Спілки творчої інтелігенції Закарпаття «Мельпомена» Любові Оленчук. Вона родом з Дрогобича.  До нашої компанії приєдналася Галина Гайдук, сестра колишнього міністра культури і туризму України Михайла Кулиняка. Утрьох ми відвідали  батьківську хату в Нагуєвичах, музей навпроти та скульптурну композицію «Франко та світова література». Вирішили поїхати до урочища «Ярина», де є цілюще джерело та капличка. Дорога – ґрунтова, через поля, які заросли густими та високими бур’янами, будяками. Вдалині видніються гори.

«Дала обітницю: зробити щось корисне»

Перед початком дубового лісу залишаємо авто і йдемо стежкою, яка замощена каменем та залита бетоном. Стежка зроблена якісно, протягом п’яти років експлуатації не утворилася жодна тріщина, а проходять нею не тільки паломники, а і вантажівки зі столітнім дубом. Створена за сприяння Фонду Р.Ахметова та М.Кулиняка 27 серпня 2011 року з нагоди 155-ої річниці І.Франка. Було виділено 600 тис.грн. На середині гаю стежка веде ще і в інший бік – до Галявини казок. А це понад два км.

– 2010 року захворіла. Прийшла до джерела і в Матері Божої попросила одужання. Після перенесеної успішної операції навколішках дякувала Богородиці за повернення мене до повноцінного життя. Я дала обітницю: зробити щось корисне. Так з’явилася ідея прокласти стежку до намоленого віками місця, – поділилася своєю життєвою історією пані Галина.

Посеред лісу, на галявині, є капличка та джерело. Тут тихо, велично, затишно, втаємничено. Сюди здавна приїжджають люди по водичку, вмиваються нею, беруть додому, бо кажуть, що вона цілюща, помічна при багатьох недугах – фізичних і духовних.

Історія каплички

На капличці – дата: 1819. Напевно, саме цього року хтось звів капличку. Чи першу, чи вже котрий раз. Анізія Онищак у книзі «Ярина» пише, що на місці каплички декілька разів з’являлася Божа Мати. Першу з’яву описали, але вона десь загубилася. Друга з’ява Богородиці була 1819 року. Тут була криничка маленька. Діти, що пасли корів, побігли напитися води. Над криницею була велика ясність. В тій ясності щось стояло. Діти зо страху повтікали, погнали худобу додому і розповіли дорослим. Старші люди зібралися – і до лісу. В тій ясності стояла Мати Божа з Ісусом на руках. Вони впали на коліна – ясність зникла. Розказали селянам і священику. Тоді громада вирішила копати криницю. Натрапили на камінь, сікли його. З-під каменю – вода стрілою. Викопали рів на спад. Підмурували. Перебудували каплицю на більшу. І криницю взяли під одну покрівлю. Люди приїжджали сюди по воду. Пили, вмивалися, виздоровлювали на очі та на всякі недуги.

Капличка чекає на гостей. Вона незвична. Тут стільки світла, небесної енергії, якоїсь незвіданої сили. Щороку в червні на Євхаристію тут правиться Божественна літургія з великою кількістю прочан.

Легенди

Чому ж «Ярина»? У перекладі це ім’я означає «сонячна», «сяюча». Старі легенди розповідають, що дочка пана заслабла і одного ранку не побачила сонця. Лікарі лише руками розводили – зарадити біді не могли. Бабуся, котра була у прислугах, порадила піти до джерела у лісі під старим дубом, переконувала, що вода цілюща. Повели батьки доньку туди. Дівчина вмила личко, приклала  водиці до очей, читаючи молитву. Молилися батько й мати, просили прощення за свої гріхи. І тут сталося диво: «Я бачу, – закричала донька. – Бачу. Матір Божу бачу, вона така сонячна, така сяюча…»

Звів пан на тому місці капличку у подяку Богородиці за диво зцілення. З того часу і пішло – «Ярина».

Інші легенди стверджують, що така біда сталася з дружиною пана. І вона прозріла біля джерела.

Як комуністи тричі палили святиню

Збереглися спогади старожилів про «Ярину». Вони розповідають, що до каплички і джерела у всі роки ходило дуже багато людей з довколишніх сіл, Дрогобича, Борислава. Комуністи заборонили людям ходити до святого місця і вирішили зрізати велетенського дуба. То було в 1946-47рр.  Привезли військових. Коли ті прочитали напис у каплиці, то відмовилися різати дуба. Привезли чоловіків, котрі відбували термін ув’язнення. Ті прочитали оповідь про «Ярину» і також відмовилися.

Святиня не давала спокою служителям радянської влади. Перший раз каплицю палили місцеві комуністи вночі о четвертій годині 1971-1972 р. Другий раз палили її серед білого дня переодягнені люди в масках. Кажуть, що вогонь не торкнувся багатьох ікон. Атеїсти тричі палили її, засипали джерело, але люди щоразу відбудовували її. 14 травня 1987 року місцеві комуністи прийшли в урочище, аби святе місце перетворити на став для риби. Нагуєвичани збіглися, утворили живий ланцюг і своїми тілами не дали зробити цього. Протягом 1988-1989 рр. капличку відбудовували всім селом. Зараз у ній багато ікон, які люди приносили. Прибрані образи українською вишивкою.

Зрізаний дуб-патріарх досі подає знаки

Найдивовижнішою легендою, що стосується Франка, є легенда про старий дуб на «Ярині». Зараз це місце стало найпопулярнішим у Нагуєвичах. Сюди поспішають усі, хто відвідує село. Кажуть, що величезний дуб декілька років був мертвий, на ньому не було жодного зеленого листочка. А потім він ожив. У Нагуєвичах твердо переконані, що саме до цього дуба приходив Франко. Що саме тут поет відчував натхнення. Що саме тут було написано оповідання «Олівець», багато віршів і звідси почерпнуто образ сухого дуба, який розвивається.

1985 року силами солдатів радянської армії та могутньої техніки, незважаючи на протест мирян, дуб зрізали. Залишився величезний пень. Досі оповідають, яка сумна і трагічна доля спіткала тих, що стяли дуба. На пам’ятнику цьому дубові напис, датований 1985 роком: «Не діждався правди, тепер спочиваю, натерпівся кривди у рідному краю. З’їли мене злі язики. А за що? Не знаю…»

2000 року появився на пам’ятнику з каміння і хреста, який встановили 1990 року, новий напис: Дуб-патріарх

Мене злії люди від коріння відірвали,

Розтягнули, розтоптали, віку вкоротили (серпень 1985р.).

Все це робили люди за власні кошти і з власної волі. До речі, зрізаний стовбур так і не зуміли вивезти з лісу. Не давався дуб і все. Намертво вчепився в землю і не могли його відірвати від неї ані люди, ані тягачі, ніякі металеві троси не витримували. Так і лежить німим докором коло каплички. Хоча, кажуть люди, що коли хтось добровільно береться ремонтувати капличку чи прибирати в ній, дуб якось подає знак – чи то рипить, чи то щось намагається підказати. А з пня виріс молодий дуб. Тут відбувається ще багато різних див, які людський розум не може осягнути.

Тетяна Грицищук, газета «Екстра Закарпаття», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 фото автора