Диво посеред закарпатських гір. Бребенескул – унікальне озеро України

Просто посеред гір. Це плесо води поміж гірських масивів здається невеликим і дуже комфортним. Озеро Бребенескул – найвище в Україні гірське озеро. Й унікальне. Бодай тим, що воно розташоване у Закарпатті, на Рахівщині. Подивитися на природний об’єкт приходять сотні туристів, хоча дістатися сюди не легко, особливо непідготовленому мандрівнику. Якби діставатися було легше, сюди б приходили тисячі, а то й десятки тисяч гостей. І не факт, що це добре

Від місця, куди може доїхати позашляховик, доведеться йти, поступово піднімаючись, ще три кілометри. А то й цілих 13, якщо не використовувати транспорт. Утім, у такому випадку треба спланувати подорож із ночівлею.

Три кілометри до Бребенескула без поспіху можна дійти години за дві. Це якщо мати провідників, що знають тутешні стежки та природно-погодні примхи. Бребенескул ви побачите значно раніше, ніж озеро. Бо однойменну назву мають і річка, що тягнеться вздовж маршруту, і вершина у 2038 метрів, біля підніжжя якої знаходиться озеро. Усе це частина Чорногірського хребта, який розділяє Карпати Закарпатської та Івано-Франківської областей.

Перше, що почула наша група, піднявшись до мети, сопілку. І це було не слухове марево. Хоча звуки сопілки ми навряд планували почути на висоті 1800 метрів над рівнем моря. Групка людей, неформалів, не зважала ні на вітер, ні на постійну зміну сонячності на захмареність,  просто грала на березі Бребенескула. Сопілка в цьому відлюдному місці звучала заспокійливо.

Сховатися тут нема де. Якщо раптом дощ – доведеться просто спускатися. А від вітру рятує хіба хороший одяг та частково кам’яні насипи.

Нам пощастило потрапити на Бребенескул у період жовтневого «бабиного літа». І ще раз переконатися, наскільки велика різниця між горами та низинами. На більшості відрізку, попри раннє сходження, було комфортно в звичайному осінньому одязі – спортивному костюмі та легкій курточці. А от на самісінькому узвишші біля озера не завадили би й пуховик та шапка. Зважте на це, збираючись до Бребенескула, причому незалежно від пір року.

Обов’язкова умова сходження – зручне взуття, у якому можна стати і в гірські струмки, не обмочивши ніг, і долати кам’янисто-трав’яну місцевість, яку дуже швидко змінюють суцільні хвойні ліси.

На узвишші, ближче до озера, часто натраплятимете на цікаве дерево – гірську сосну. Вона зовсім не схожа на традиційну. По-перше, висотою, усього два-три, максимум п’ять метрів заввишки. Зарослі цієї сосни радше нагадують кущі, які плямами розкидані скелястими масивами. І самі гілки гірської сосни тягнуться ближче до землі, ніж до неба. Лісники пояснюють, таку сосну взимку щільно вкриває сніг і просто не дає можливості їй зростати більше, ніби приземлюючи її до грунту. Ці соснові зарості, що тягнуться вздовж дороги на Бребенескул, краще обходити, а не йти через них. Бо доведеться плутатися, ніби між ліанами, що тягнуться землею. Хоча гілки цих сосен дуже гнучкі та пружні.

Коли будете підніматися до Бребенескула, не забудьте оглядатися та піднімати очі. Навкруги просто неймовірне Закарпаття!

В озері, на висоті 1800 метрів над рівнем моря, купаються.Тут завглибшки метрів три. Щоправда плавають тільки ті, хто не боїться завжди холодної води. Таких відчайдухів за більше години нашого там перебування було двоє.

Воду з озера п’ють. Вона кришталево чиста. Щоправда, тільки вам вирішувати, чи хочете ви це зробити. Бо ж там інколи і плавають. Ми спробували воду з озера, солодкава на смак. Після з нами було все гаразд.

Озеро за формою нагадує… Нагадує різне. Усе залежить від того, з якого кута і з якої висоти дивитися на це водне плесо. Комусь нагадує форму серця, щойно підвищується на кілька метрів – уже схоже на яблуко. З висоти польоту Бребенескул нагадує стопу людини. І як тут не повірити в те, що хтось гігантський колись ступив сюди поміж вершин…

Дорогою вгору чи донизу ми натрапляли на залишки гірських ягід, бо їх збір уже завершився, однак на окремих зовсім приземлених кущах ще можна було знайти дуже смачні ягоди яфини та брусниці (цю ягоду гуцули називають гогоци).

Ложка дьогтю в бочці меду. Це – сміття, яке туристи не забирають із собою, а залишають на висоті. Шкарпетки, зубні щітки, бляшанки та пластик – тут багато куп сміття, вони не розкидані, а зібрані в кількох місцях, де люди робили собі кількаденний чи кількагодинний перепочинок. Усе ж, туристи та гості Бребенескула, забирайте сміття з собою! Карпатський біосферний заповідник, у межах якого розташоване озеро, не місце для непотребу.

Легені, не звиклі до такої кількості свіжого повітря та постійного підйому, досі «в шоці».

Дорога від озера, на спуск, здається, минула швидше. Фізична втома, та й здійснене одне маленьке бажання – як наслідок підйому. Це озеро бодай раз варто побачити на власні очі.

Фото автора

Тетяна ЛЕШКО, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для  zakarpatpost.net