Ужгородка робить із кавових зерен картини та сувеніри

«Піти на каву по-ужгородськи – це своєрідний ритуал, а подарувати близьким кавовий сувенір – значить любити їх по-особливому», – так вважає майстриня, яка прославляє Ужгород неординарними сувенірами

Любити своє місто – значить щось робити для його блага, не просто жити в ньому, а дарувати іншим тепло свого серця та… працьовитих рук. Ужгородка Оксана Співак є патріотом рідного населеного пункту настільки, що задумала зробити відомим серед туристів закарпатський обласний центр за допомогою… кави.

Львів славиться кав’ярнями, а Ужгород – кавою

Усе в умілиці почалося з мрії… із бажання реалізувати внутрішній потенціал, зробити щось унікальне для інших, залишити творчий відбиток у історії міста.

-Подруга відкрила кафе і в дизайні їй чогось не вистачало. Який же Ужгород без кави? Правда? Так вважає більшість як місцевих мешканців, так і туристів. Тож вона замовила від однієї львівської майстрині сувеніри з кавовими зернами. Мені вони дуже сподобались і я захотіла теж спробувати щось зробити власними руками. Зараз у мене троє дітей, а тоді саме я перебувала у декретній відпустці з другою. Часу вільного було вдосталь, тож проглянула кілька відеоуроків у Інтернеті. Знайти, при бажанні, у всесвітній мережі можна багато цікавого. Отак і зробила свій перший топіарій. Світлину виставила в соцмережі. Коментарі були різними. Одним подобалося, інші ж запевняли, що таке може зробити будь-хто і в моїй роботі немає нічого особливого. Це мене запалило ще більше і я твердо вирішила придумати щось таке, що до мене ще нікому не спадало на думку, – розповідає жінка.

І втілити в життя бажання пані Оксані таки вдалося. Вона, економіст за фахом, взялася за творчість.

-Ні на дизайнера, ні на мистецтвознавця я не вчилася, проте малювати любила з дитинства. І це в мене завжди гарно виходило. Мій дідусь, Георгій Стефанович – художник, викладав у коледжі Ерделі, був учнем Манайла і Бокшая, тому видно, мистецький хист передався від нього. Він мені й зараз допомагає, скажімо, оздобити роботу елементами різьби. Чоловік Михайло – теж моя підтримка. Він виготовляє для робіт дерев’яні рами. Отже, почуваюся в колі рідних щасливою, – запевняє Оксана Співак. – До речі, своїй другій половинці я зробила з кави картину з зображенням голови коня. Це, між іншим – єдина робота, яка зберігається в нас удома. Подарунок чоловікові дуже подобається і це мене надзвичайно втішає.

А «малювати» кавові полотна  умілиці спало на думку не випадково – вона зрозуміла, що традиційний закарпатський напій може не лише підбадьорювати  тоді, коли його пити вранці, але й протягом цілої доби, якщо його споглядати.

-Який Ужгород без кави? У нас навіть однойменний фестиваль існує! Тож я вирішила робити картини із зерен. Це – і незвично, і цікаво! Під час творчого процесу я відключаюся від усього. Ніби потрапляю у міжчасовий простір. Робота захоплює! Головне, аби те, що людина робить, подобалося їй самій, – резюмує майстриня. – А натхнення я знаходжу в у сьому, що нас оточує. Важливо тільки уважно дивитися довкола.

«Ароматна» творчість. Коли розмір має значення

Оксана Співак віддає своєму хобі увесь свій вільний час. Її роботи є, до речі, не тільки в Ужгороді, але й у різних куточках області та за кордоном.

-«Кавовим» хенд-мейдом займаюся четвертий рік. Переважно працюю увечері та вночі. Тоді ніхто не заважає, не відволікає. У середньому на одну картину витрачаю чотири дні. Але якщо дуже постаратися, можна впоратися й за день або за два. Найбільша моя робота  має розмір метр на 80 сантиметрів. Крихітних не роблю. Кава – це великі зерна, які не використовуються для мініатюрних витворів. Саме в моїй роботі розмір має значення! Зернинки мені інколи навіть доводиться розколювати, аби «провести» більш витончені штрихи. Вони мають рівно лягати на полотно, – зізнається ужгородська винахідниця.

Сам творчий процес пані Оксана описує, як справжнє містичне диво. Та то й зрозуміло. Адже рукоділля захоплює майстриню настільки, що стало невід’ємною частиною її життя.

-Зробити «кавовий ексклюзив» неважко, але треба володіти творчими здібностями, фантазією. Сама я спочатку малюю ескіз на папері. Відтак беру полотно – основу під картину, на неї викладаю малюнок із зернин. Далі все треба підчистити від залишків клею, замалювати. Готовий витвір же слід полакувати. Під час роботи експромтом додаю окремі штрихи, щось додумую у плані декору. Виходить завжди неповторно. Двох однакових картин немає і не може бути, – ділиться секретами умілиця.

У перспективі пані Оксана не мріє про відомі міжнародні виставки, чи відвідини батьківщини кави, а про своє… робоче… Мисткині хочеться навчитися робити ароматизовані кавові іграшки, які просочуються смачним напоєм і довго зберігають запах.

-Люблю наш Ужгород, люблю людей, люблю свою справу і найбільше хочеться творити заради інших, бачити на обличчях перехожих посмішки, спостерігати за  дитячою радістю, насолоджуватися злагодою в рідному домі. Хочеться, аби довкола був тільки позитив! – стверджує Оксана Співак.

Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net