Нижнє Селище – село українських Альп та сиру. ВІДЕО

Учасники експедиції Ukraїner у рамках мандрівки Закарпаттям побували у селі Нижнє Селище, що на Хустщині. Перше, що вразило мандрівників, це – роботящі люди і добре розвинена інфраструктура.

«Населений пункт Нижнє Селище вражає одразу, з найперших хвилин перебування у ньому. Ми приїхали сюди на запрошення Інни Пригари, що кілька місяців навчається у Франції сироварінню. За кілька місяців стажування вона планує повернутися в Нижнє Селище із новими знаннями, які намагатиметься застосувати у роботі на сироварні. Інна запросила в гості до свого батька, якого знають далеко поза межами Закарпаття. У Петра Пригари все починалося також із стажування закордоном, а закінчилося тим, що у вересні 2002 року в Хустському районі відкрилася «Селиська сироварня». Він був одним із піонерів Нижньоселещанського руху. Місцеве молоко тут перетворюють на сир найвищої якості, виготовлений за тисячолітньою традицією Швейцарських Альп. Як справжній ентузіаст своєї справи, Петро не лише особисто контролює всі виробничі процеси, а й постійно працює над тим, щоб виробництво сиру було якомога більш екологічним», – зазначили у блозі учасники проекту.

Про появу на Хустщині сироварні вони розповіли із захопленням.

«Нижнє Селище є селом, а не селищем міського типу, втім, тут мало хто використовує приставку «Нижнє», а найпопулярніший сир, що у досить невеликих об’ємах виробляє ця сироварня так і називається «Селиський».  Кожен ранок тут починається із того, що люди з усього села і кількох сусідніх, звозять або зносять на сироварню своє молоко. З банками і бідонами з молоком часто посилають дітей на велосипедах. Для багатьох місцевих жителів виробництво коров’ячого молока стало можливістю отримати другу зарплату або пенсію, а сироварня дала поштовх для культурного розвитку Селища. Звідси не хочуть виїжджати, тут є дозвілля і освіта, можна займатися власною справою і надихатися прикладами тих, хто свою справу почав вже давно».

Звичайно, гостей вразили і місцеві мешканці, і автентичний колорит, а також те, що селі є не лише сільська рада, школа та амбулаторія, але й чудовий будинок культури, де популяризується мистецтво, музична школа, садочок, пекарня, сироварня, ковбасний цех, пилорама, що тут розвивається і туризм, і економіка.

«Я хочу акцентувати увагу продукції, а щодо найважливіших майбутніх проектів – це туризм. Чому туризм? Бо у Закарпатті це єдиний сильний потенціал, який може допомогти регіону економічно, а українцям допомогти відчути себе щасливими вдома. Не їхати до Туреччини, Франції чи ще кудись, а вдома, в Україні. Це би мало підіймати нам дух, що ти в себе вдома можеш відпочивати, побачити цікаві місця, щось скуштувати.Також є наші ідеї. Моя донька зараз у Франції на стажуванні, і я чекаю пропозицій від неї. Я і свої ідеї маю, але хочу, щоб вона дозріла до того. Є дуже цікава тема – вівчарство. Воно в нас є, але овечий сир в нас ніхто не робить. Бо роблять якісь там буци, але справжній овечий сир – ні, і тут треба допомогти вівчарям. Я бачу у яких складних економічних умовах вони живуть, по 4-5 місяців у лісі чи в полі. Ми того року збирали майже всіх вівчарів Хустського району, близько тридцяти. Але складно: вони не хочуть займатись переробкою, просто хочуть зробити буц і все, вони не бачать у чомусь перспектив. Просто треба показати їм. Може хтось з них почне робити овечий сир. Ідеї є, але як то робити і де то робити – ще не знаю. Тим, що зараз має Нижнє Селище, я цілком задоволений» – розповів представникам Ukraїner місцевий підприємець Петро Пригара.

Загалом Хустщина надзвичайно сподобалася мандрівникам і вони зазначили, що якщо наші співвітчизники віритимуть у себе, зможуть реалізувати величезний потенціал… так само, як і нижньоселищенці, які показали, що будь-яка громада може бути успішною за умови цілеспрямованого і чесного підходу до роботи… І цитують свого нового товариша пана Петра:

«Хтось каже, що ми на 50 років відстаємо, але я не знаю чи відстаємо, чи навпаки – ми добре живемо у гармонії з природою. Як краще? Мені здається, найкраще аби людина була щаслива. Те, що вона працює багато чи заробляє мало грошей – це не щастя. Людина має жити у такому середовищі, аби їй було комфортно».

zakarpatpost.net