Як баба Анця ходила на громадське прибирання
Редакція zakarpatpost.net з радістю представляє нашу нову героїню бабу Анцю – просту сільську жону, яка буде по-своєму реагувати на події, які відбуваються в Ужгороді, в Закарпатті, в Україні та у світі. Це – мудра жона, яка має за плечима великий життєвий досвід… і не тільки, та неабияке почуття гумору. З нею завжди цікаво і весело, у неї великий словниковий запас і влучні гострі висловлювання. Отже, стережіться політики та чиновники усіх мастей, бо Баба Анця усьо знає.
Сьогодні соціальні акції з облаштування довкілля набувають усе більшої популярності. Хоча, правда, охочих викинути сміття іншим «під ніс» теж не меншає. Запросили якось волонтери бабу Анцю, як досвідчену жінку, допомогти їм впорядкувати одну з вулиць у селі, яку краяни перетворили на стихійне сміттєзвалище. Тим більше, що весна – пора наведення ладу як у душі, так і довкола себе.
Оглянула стара «професійним оком» захаращену дорогу та її узбіччя і аж жахнулася.
-То ми так у Європу хочеме, што такий бардак розводиме! Кажут, што у Києві встановили разні контейнери для сміття і люди окремо викидают пластик, недоїдки і скло. Файноє діло. Майже як у чеху. Лиш дале приїжджає машина і всьо разом у один кузов грузит. Не розумію, нашто товди роздільно викидати. Айбо там люди хоть не на вулицю мечут, як у нас, – з сумом у голосі зауважила баба.
-У нас навіть у магазинах крам можна на дві групи розділити: мішки для сміття і сміття для мішків, – піджартував один з парубків.
Тим часом, збираючи непотріб, стара почала уважно роздивлятись його.
-А йсе ще што? – підняла вона друшляк. – Чого го уверли?
-Як, бабусю, чому, – відповіла їй волонтерка Ліза, – Так ви ж не бачити, що ця річ уся у дірках.
-Дітино, пак ото макарони цідити, – розгнівано наголосила стара, ховаючи знахідку собі у торбу.
-А сусіди у нас, виявляється, дуже чесні. Ще на минулому тижні батько залишив під забором мішок зі сміттям. Дивіться, досі ніхто його не вкрав! – радісно вигукнула інша активістка.
-Ой, гляньте, вода в потічку така чиста, що видно у ній все, що люди накидали, – здивувалася ще одна дівчина.
– Пак ай, – відказала баба Анця. – І на бутилках із-пуд «Кока-коли» мож прочитати імена усіх тих, ко наметав у воду весь сись хлам.
-А я, уявляєте, вчора прибирав вдома. Підняв кришку системника, щоб підлогу помити, а там… одним словом, нарешті зрозумів, куди дівається все сміття з комп’ютерної корзини, – поділився здогадками наймолодший волонтер Сашко.
-А мій брат такий лінивий, що ніколи урну зі сміттям з хати не виносить, – долучилась до розмови бабина онучка.
-То я йому не дозволяю, – відізвалась стара. – Ун половину утвердженого барахла назад у хижу приность. Йому всьо треба.
-Та мав у кого вдатись, – усміхнулась Марія.
-Мені б ваші проблеми! – пробурмотів Сашко. – Моя сестра навіть корзину у Windows ніколи не очищає.
Після кількагодинної роботи декому з молоді набридло прибирання.
-Давайте, викопаємо яму і туди згребемо весь мотлох, – запропонував один з парубків.
-А землю де дінете? – поцікавилася стара.
-А ми таку велику викопаємо, щоб і земля в неї помістилась, – відповіла активістка Поліна.
-Но, діти, так не мож, – сердито пробурмотіла баба Анця. – По-перше, яку бисьте не копали яму, земля все одно лишиться, а по-друге, мусиме дохарити, оби другим людям добрий приклад показати.
-А в мене ідея! – обізвався щасливий Сашко, придумавши, як можна хоч на трохи відірватись від роботи. – Я роздрукую таблички: «Після того, як викинув сміття, не забудь похрюкати».
-Дійсно! – вдоволено загукали волонтери. – Може, хоч так інших привчимо до чистоти.
До вечора активісти завершили велике прибирання. Вдоволена баба Анця обіцяла молоді щоразу брати участь у подібних акціях. Вона під час толоки назбирала собі повну торбу всілякого добра, викинутого односельцями, навіть відро для сміття знайшла. Правда, приховала його під дубом, аби інші не бачили і віднести додому збиралася тільки вночі.
