Свалява: останній прихисток відьом
Мінеральна столиця Закарпаття – містечко Свалява, якому нещодавно виповнилося 780 років, живе розміреним, спокійним життям.
Його архітектурне обличчя практично не змінювалося упродовж останніх десятиліть. За останні роки його дещо осучаснили, надавши легкого європейського шарму.
Перша згадка про Сваляву датується 1200-ими роками. А за легендами, тут у часи інквізиції та полювання на відьом знайшли прихисток європейські босоркані. Вони оселилися у Карпатах біля Сваляви, місцеві ж мешканці не мали нічого проти. На знак вдячності ті подарували свалявцям знамениті мінеральні води. Тож саме завдяки відьмам Свалява та регіон перетворилися на бальнеологічний курорт. Щодо назви, то пояснюють, що вона походить від слова сіль, яку з Марамороської жупи експортували у низку країн Європи.
На центральній вулиці міста – Головній – практично не залишилося історичних будівель приватного сектора. На місці старовинних будинків, в яких мешкали переважно представники єврейської національності, зведені багатоповерхівки радянського зразка. А з пам’яток архітектури залишилось лише кілька будинків державної чи комунальної власності.
Тішить око будівля Ратуші, зведеної наприкінці ХVIII – початку ХІХ століть. Церква Різдва Пресвятої Богородиці неподалік – типовий приклад українського бароко. Серед визначних тутешніх місць – Михайлівська церква, збудована без жодного цвяха, меморіальний комплекс, який увічнив пам’ять понад 100 військовиків австро-угорської армії, загиблих у 1915 році, обеліск на могилі лицаря, відкопаній у 1870 році, острів Марти-Маргарити на річці Латориця та низка інших цікавинок.
У Сваляві є мікрорайон із дивною назвою «Бразилія». Як оповідають старожили, тут більше сто літ тому за кошти Червоного Хреста поселили ошуканих вербувальниками людей, які продали своє майно і вирушили до цієї заморської країни. Кажуть, що заробітчан довезли аж до Мюнхена, а там «купець» забрав усі гроші в людей, аби начебто придбати квитки на шіфу… і зник назавжди. Нині життя свалявців обертається навколо візитівки міста – древнього могутнього дуба-діда, вік якого обчислюється століттями. Кілька років тому у нього влучила блискавка, тому частину крони довелося зрізати, а довга рана на стовбурі повністю не затягнулася й донині. Проте це аніскілечки не заважає свалявцям та гостям міста відпочивати на лавицях на облюбованому «п’ятачку», який називають «під дубом». Тут збираються здебільшого пенсіонери, аби зустріти приятелів та погомоніти про життя. Чудовим доповненням до цього знаменитого місця стала встановлена з нагоди святкування дня міста бочка з мінеральною водою. Це лише перша частина майбутньої скульптурної композиції, яку виконала творча група на чолі з Михайлом Колодком.
Як розповідає колишній керівник комунального господарства міста, а нині пенсіонер Семен Семенович, «під дубом» зароджувався перший бізнес на початку 90-их років. Саме тут з’явилися перші міняйли-валютчики, перші «стрілки» місцевих «авторитетів». Нині ж – це улюблене місце зустрічі свалявців. А ще з цього стратегічного місця проглядається майже весь центр, тож «засідателі» завжди в курсі: хто з ким і куди пішов. Пан Семен розповідає, що на місці нинішнього універмагу за часів Австро-Угорщини був збірний пункт – сюди з усього краю на підводах звозили молодих хлопців – майбутніх вояків цісаря Ференца Йосипа.
Про війну, яка триває на сході України, свалявцям нагадує меморіальна дошка у центральній частині міста, встановлена на честь їхнього земляка, майора Віктора Шепентала, який поклав своє життя під Новотроїцьком на Донеччині, захищаючи незалежність нашої Батьківщини…
Куди б не вели дороги свалявців, вони завжди повертаються до знаменитого місця «під дубом», аби перевести подих, поділитися новинами зі своїми друзями та поспостерігати, як вирує життя у місті. А на запитання, чи й справді тут колись оселилися відьми, місцеві мешканці лише посміхаються, кажучи: хтозна, можливо й так. Бо води тут і справді цілющі, а містичне та незбагненне має місце і в тутешньому регіоні.
Оксана ДУДАШ, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
