Чи справді закарпатці зустрічають незнайомців за одежею
Відоме українське прислів’я: «За одягом зустрічають, а за розумом проводжають» знайоме чи не кожному з нас іще зі шкільної парти. Саме народна мудрість і надихнула на проведення в місті над Тисою експерименту з «бомжем» та «інтелігентом». Тож чи справді зовнішність є ключовим фактором у ставленні громади до конкретної людини?
Жебрак – не принц…
У першій частині експерименту вуличний жебрак, якого всього за 10 гривень вдалось умовити взяти участь у дослідженні, просив від перехожих телефон, аби зателефонувати знайомій у терміновій справі (насправді на мій номер, написаний на аркуші паперу).
Перший же чоловік, до якого підійшов Йовжі, грубо облаяв старця. Жінка, років 40, довго розпитувала експериментатора, звідки в його знайомої телефон, хто вона, чим займається, чи не просить милостиню, як і він, чи має дітей. Допит тривав хвилин 10. Однак дзвінок здійснити чоловікові так і не вдалось, бо після того, як питання скінчилися, незнайомка швиденько собі попрямувала геть від нав’язливого співрозмовника.
Дівчинку, років 15, хоч і здивувало прохання Йовжія, та вона після першої хвилини розмови сама набрала номер і передала йому слухавку. Дідусь, років 75, теж дав покористуватись жебракові свою стареньку «нокію». Натомість дуже багато перехожих запевняли, що в них взагалі немає телефону, навіть солідні з виду люди. Дехто стверджував, що поспішає, хтось відверто насміхався з чоловіка, були й такі, хто навіть намагався вдарити Йовжія. Можливо, містяни боялися, що під приводом термінового дзвінка він хоче поцупити їхню власність.
Однак світ, як кажуть, не без добрих людей, у Хусті усе ж знайшлось кілька щедрих душею краян, які люб’язно запропонували першому зустрічному свою допомогу.
Не все золото, що блищить?
Вадим – наступний учасник експерименту. У діловому костюмі він вирушає у натовп. Завдання молодого чоловіка – казати містянам, що йому негайно потрібно зателефонувати дружині, а на телефоні скінчилися гроші.
Хлопець, років 17, без зайвих питань дає Вадиму свій засіб зв’язку. Аналогічною є реакція бабусі та двох дівчат. А от чоловік, років 45, повністю ігнорує прохання молодого «дослідника» громадської думки і безслівно проходить повз нього.
Але потім реакція краян виявилася справі неочікуваною. Більшість перехожих показували Вадиму на розташування найближчого терміналу і рекомендували поповнити рахунок. Жінка, років 30, для цього навіть запропонувала молодикові 20 гривень, аби тільки не давати в руки незнайомцеві свого сматфона. А от 70-річний дідусь роздратовано вилаяв хлопця, мовляв, як йому, такому «модному» і багатому не соромно просити телефон від пенсіонера.
Дехто з перехожих казав, що під солідною зовнішністю найчастіше приховуються злодії та аферисти, а хтось просто боявся поділитися своїм «багатством» і запевняв, що в нього теж на мобільному рахунку – ні копійки.
Отже, не завжди таки зовнішність є вирішальним фактором відношення до людини суспільства. Усе, скоріш за все залежить, від не від того, хто саме просить допомогу, а від того – від кого… бо люди за характером різні і милосердя притаманне далеко не всім. Адже окремі краяни охоче давали власний телефон бомжеві, не лякаючись наслідків, хоча в той же час були й такі, кому у гарно вдягненому молодикові ввижався шахрай. Тож, звертаючи із проханням до когось у юрбі, розраховувати, що успіх залежить від проходження фейс-контролю… не варто…
