Працюючі закарпатські «безробітні» чи у черзі за «зарплатним конвертом»
Найбільш «болючими» для закарпатців питаннями вже не перший рік є працевлаштування та тарифи на комунальні послуги. Логічно, що ці два аспекти нерозривно пов’язані між собою, адже не маючи прибутків, платити за спожиті блага цивілізації практично нічим. Тож найголовнішою, по суті, проблемою залишається саме відсутність робочих місць. Утім… чи все у нас настільки погано, як здається з першого погляду. Чи всі безробітні насправді ніде не працюють?
Робітники – на вхід, службовці – на вихід
Ужгород за кількістю офіційно непрацюючих у межах нашого краю займає проміжну сходинку. Найбільше, за даними Головного управління статистики в Закарпатській області, безробітних у Свалявському районі (9,2%), найменше – у Міжгірському (1,0%). Крім того, у всій області щороку більшає відсоток жінок, які шукають роботу. Скажімо, серед зареєстрованих непрацюючих, що отримали вакансії цьогоріч, 62,4% становили представниці слабкої статі, 40,7% – молодь у віці до 35 років.
У той же час, за інформацією найбільшого порталу пошуку роботи в Україні Work.ua, серед великих та середніх міст нашої держави найважче працевлаштуватися саме в Ужгороді (другу позицію займає Чернігів). Це підтверджує і реальна статистика, адже на обліку центру зайнятості перебуває більше ніж 1100 мешканців обласного центру, 700 мають офіційний статус безробітних, а отримують вони від держави у середньому 998 гривень.
Між іншим, загалом в Закарпатті є 7224 безробітних. З них 6122 осіб є отримувачами допомоги , середній розмір якої становить 1295 гривень. Однак роботодавці мають потребу лише у 592 працівниках. У той же час, як не парадоксально, деякі підприємці протягом тривалого часу ніяк не можуть знайти кваліфікованих фахівців, тож часто виходить, що робота є, а спеціалістів бракує, або ж – навпаки. Традиційно… маємо ходіння замкненим колом.
Отже, найбільшим попитом серед тих, хто пропонує вакантне місце користуються саме представники робітничих професій. Зокрема, працівники для виконання різних операцій із інструментом (27,1% від загальної кількості заявлених вакансій), робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (17,6%), представники найпростіших професій (16,9%), працівники галузі торгівлі та послуг (15,0%). Поряд із цим найважче знайти гідну роботу через низький попит фахівцям вузької кваліфікації (6,6%), законодавцям, держслужбовцям, менеджерам, (6,1%), технічним службовцям (4,4%). Низьким також є попит на кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства (1,6%).
«Сіра» зарплатня
Звичайно, реальна кількість непрацюючих істотно відрізняється від статистичних даних, адже на обліку в ЦЗ перебувають далеко не всі краяни, які не мають роботи. Однак, поруч із цим, не всі непрацевлаштовані де-юре, є безробітними де-факто. І найбільший загін «працюючо-непрацюючих» складають сезонні робітники. А таких у нас більше третини населення.
Крім того, окрему категорією офіційно безробітних становлять не оформлені на підприємствах працівники, які отримують зарплатню, як кажуть, «у конвертах».
Діяти в «обхід законів» роботодавці часто змушені не із-за своєї скнарості. Просто в нашій державі така законодавча база, що із малого та середнього бізнесу ряд контролюючих служб намагається «вижати всі соки». Передусім це стосується податкових тягарів. Отже, аби вижити і не збанкрутувати підприємцям доводиться інколи йти ва-банк і домовлятися з працівниками про правила роботи в усній формі. Звісно, роботодавці при цьому ризикують, адже якщо найманий робітник щось поцупить із краму (або розіб’є, пошкодить), приміром, у сфері торгівлі, довести це практично непросто.
У той же час, самі краяни, погоджуючись на умови «тіньової» праці, також наражаються на ряд небезпек. По-перше, це виробничі травми, збитки за які нереально компенсувати навіть через суд із-за відсутності офіційної документації про прийом на роботу. По-друге, це порушення прав людини, робота понад норму і… власне сама зарплатня, яку роботодавець, за бажання може «корегувати». По-третє, відсутність трудового стажу, що неабияк впливає на розмір пенсії.
І змінити щось на краще протягом найближчого часу навряд чи вдасться, бо для дієвих результатів потрібні досконалі закони.
І наостанок…
Слід зазначити, що в Україні з населенням 42708,6 тисяч осіб тільки 15428,0 тисяч краян вважаються зайнятими. Тобто, рівень безробіття складає 10,3% (а це 1766,9 тисяч людських доль)… Гірші показники лише кількох державах світу. Скажімо, лідером із безробіття вважається Зімбабве, де 95% населення не мають роботи, або Ліберія, де непрацюючими є 90 % громадськості, чи Буркіна-Фасо, де 77% людей проводять час за заняттями домашнім господарством. Утім, це відсталі африканські країни і лише Туркменістан (одна із колишніх республік Радянського Союзу) наразі в рейтингу безробітних посідає четверту сходинку із показником 60% не працевлаштованих.
У Європі ситуація з безробіттям є набагато райдужнішою. Приміром, у Німеччині всього 1,1 % населення не є зайнятими, у Японії – 3,2%, у Швейцарії – 3,4 %, у Латвії – 5,9%, а от у США – 4,9%, у Канаді – 6,9%.
Отже, маємо на кого рівнятися…
