Війна і мир, пропущені крізь серце, – у новій книжці Олега Самойловича
Автор присвячує її 90-річчю з дня свого народження.
Ми часто засмучуємося, що дедалі менше стає людей – учасників подій Другої світової війни, які зі зброєю в руках захищали свою Батьківщину на полях битв. Цю страшну, повну втрат і болю війну вони з повним правом називають Великою Вітчизняною, адже для них вона була і залишається саме Вітчизняно, оскільки іншого вітчизни, ніж Радянський Союз, у них тоді не було.
Олег Самойлович з когорти тих учасників війни, які не тільки пройшли важкий шлях воїна, а й зуміли розповісти про події свого життя в ХХ і першій чверті ХХI століть. Цю війну Олег Григорович пропустив крізь своє серце, зміг осмислити і проаналізувати багато процесів, що відбувалися в той час. Доказом цього є цілий ряд публіцистичних творів, спогадів, есе.
А нещодавно з друку вийшла збірка «Захисники Вітчизни», в якій напередодні визначної дати в його житті – 90-річчя від дня народження – Олег Самойлович підводить своєрідний підсумок важкого і часом трагічного життєвого шляху.
Сам автор називає збірку «своєрідним щоденником і звітом, за яким можна судити про його ставлення до жорстоких і грізних подій минулого і сьогодення». У книзі, як вважає ветеран Великої Вітчизняної, він виконує свій обов’язок перед Вітчизною, рідними йому людьми, ветеранами, фронтовиками і просто чесними людьми, а також (і це він вважає головним) – перед молодим поколінням.
Треба віддати належне цьому чоловіку в тому, що він ніколи не був байдужим, не залишався осторонь, якщо бачив несправедливість; не зловтішався над помилками своїх колег, на нього завжди можна було покластися. Автор цієї публікації переконувався в цьому неодноразово: з якою б проблемою до нього не зверталася, Олег Григорович завжди приходив на допомогу.
В «Захисниках Вітчизни» зібрані кращі і різнопланові статті, що розповідають про різні періоди життя Олега Самойловича. Починаючи з того часу, коли безвусий хлопчик потрапив в горнило найстрашнішої в історії людства війни, і закінчуючи сьогоднішніми днями. Українець за національністю, він однаково легко пише як російською, так і українською мовами, що робить його автором широкого кругозору і можливостей.
Особливе місце в його творчості займає дослідження родоводу сім’ї Самойловичів, що має в своїй історії гетьмана України, відомих лікарів, академіків, військових. «Ще в студентські роки я мріяв вивчити історію роду Самойловичів, чудового українського прізвища, об’єднати всіх живих, щоб не переривався зв’язок часів, і мої онуки і правнуки пишалися своїми предками», – пише Олег Григорович в статті під промовистим заголовком «Самойловичи – захисники Вітчизни». Зізнаємося собі: мало хто з нас здатен на таке скрупульозне вивчення свого роду, лише одиниці в цьому досягли успіху.
Велику увагу в збірнику приділено опису військових подій, безпосередню участь у яких брав молодий Олег Самойлович. Він випробував всі труднощі армійського життя, приймав бойове хрещення, брав участь у багатьох боях, втрачав побратимів… Не можуть не зачепити серце процитовані фронтові листи, особливо зворушливі послання мамі молодого солдата, який потрапив в м’ясорубку війни. Завдяки мамі Олега Григоровича вони і тепер служать прикладом не тільки військового листування, а й свідченням величезної любові і ніжності матері і сина.
За публікаціями військового періоду слідують повоєнні спогади, в яких можна знайти цікаві відомості про відновлення Закарпаття, подаються характеристики видатних і просто відомих особистостей того часу.
Олегу Самойловичу є що згадати і про побудову мирного життя, і про чехословацькі події, і, власне, про те, чим жила тоді країна і Закарпаття зокрема.
Дуже характерним є заголовок однієї зі статей, написаної українською мовою: «Якби не було війни, я обрав би тільки цивільну спеціальність». У цій назві – вся мудрість нашої української нації, волелюбної і мирної, і вирок війні, яка перекреслила і згубила мільйони життів молодих людей. Своєю книжкою автор хоче сказати: перемога буде за тими, на чиєму боці правда і справедливість.
Книжка, безумовно, матиме успіх, оскільки вона щира, вистраждана – і саме тому дуже потрібна. Тим більше що все в ній викладене в ній підкріплене цікавим ілюстративним матеріалом.
Людмила ОРТУТАЙ, газета “Наш Ужгород”, ексклюзивно для zakarpatpost.net
