Страшна історія про ялинку і Новий рік
З дитинства, пам’ятаю, не любила Новий рік. У школі, звісно, мене приваблював маскарад, Дід Мороз, подарунки, веселощі біля святково прибраного дерева, але вдома мені завжди казали, що від зими треба боятися, бо вона холодна, страшна і приносить неприємності.
Усе почалося, коли я мала шість років. Тоді, у січні, померла моя бабуся. Мама завжди повторювала, що бабуся передчувала свою смерть і завжди запевняла, що якщо вона побачить із вікна як зазеленіє ліс, іще рік житиме. Так і сталося. Її не стало саме взимку.
Мама важко пережила втрату. З того часу зиму вона ненавиділа ще більше. Її почуття поступово передавалися й мені. Тобто, святковій атмосфері я раділа, а від Нового року чомусь боялася.
І справді, в життя почали притягатися зимові неприємності. Це й хвороби рідних у грудні-січні, і особисті неприємності наприкінці року.
Перед Новим роком раптово в нас помирали домашні тварини, у батька погіршувалося самопочуття, він двічі саме в цей період потрапляв до лікарні з інсультом, та й мама нерідко недужала взимку.
Вже боялася навіть ставити ялинку, бо як переконували рідні, коли вона з’являлася в домі, починалися нещастя.
А оздоблювати оселю мені завжди подобалося та й чомусь хотілося купувати гірлянди, кульки, прикраси…. Проте із-за забобон часом ставало неприємно це робити. Тим більше, що звідусіль чула про те, що новорічна атрибутика притягує неприємності в хату.
Якось я замислилась, чи це справді так. Адже не надто втішні ситуації раніше виникали і в інші пори року. Але чому таке «клеймо» у нашій сім’ї мав на собі власне Новий рік?
Та й чи всі ночі з 31 грудня на 1 січня були справді такими поганими?
Власне, жодної такої й не було.
Однак яскравих історій про Новий рік теж не могла згадати. Та й звідки вони могли бути, коли від цього свята боялася вся родина. Проводжали рік у нас завжди виключно в тісному родинному колі.
Якось перед Новим роком помер брат мами і вона заявила, що негаразди з ним почалися, відколи я поставила ялинку. І цю втрату вона переносила дуже важко. Знову чулися нарікання на те, якою лютою й непередбачуваною є зима, скільки нещасть вона приносить…
Отже я вирішила більше хвойні дерева не прикрашати. Для чого, якщо вони так дратували домашніх? Проте вже незабаром мама сама попросила, аби я оздобила ще одне новорічне дерево (а їх у нас декілька), аби вкотре пересвідчитись, чи винні ялинки у тому, що відбувається в домі.
Після цього рідні чекали нових неприємностей, але на подив їх не було.
Я знала, що батьки самі програмують себе на негатив, намагалася їм це пояснити, та мене тривалий час не чули.
Потрібно було щось приємне, аби закарбувалося в їхній пам’яті. Пробувала купити їм подарунки, розвеселити, та допомагало лише тимчасово.
Батько переконував, що саме на початку січня він втратив найкращого друга, мама говорила про своє…
Звісно, якщо людина у щось твердо вірить, вона притягає до себе власне такі ситуації.
Тож поки що переконати у зворотному нікого не вдалося. Але сподіваюся, що незабаром усе зміниться. Адже ні у радості, ні у горі не винні ні ялинки, ні пори року.
Людина просто має вірити у світлі сили, у позитив, а не малювати в уяві безрайдужні картини. Як кажуть, на що себе програмуємо, та й маємо.
До речі, про дива. Багато хто любить загадувати в новорічну ніч бажання і чекає, що воно неодмінно здійсниться, при чому не роблячи жодного кроку для того, аби його реалізувати. Але ж мрії можуть збуватися не тільки на Новий рік, а в будь-який інший день життя і доля посилає для цього кожному з нас певні ситуації. Але ними потрібно скористатися, інакше мрія такі залишиться лише мрією.
А про страшні історії та негативні думки усе ж краще забути, бо Новий рік повинен приносити нові сподівання тільки в найкраще, найсвітліше і найдобріше.
