Ужгородські вулиці чисті як ніколи: сніг приховав усе сміття
Після затяжних і нещадних у своїй масштабності свят свідомість дуже тяжко повертається до робочого стану. Йдеться і про свідомість індивідуальну, але ще більше – про свідомість суспільну. Громадська думка просто паралізована. Бо ті «новорічні подарунки», які ми отримали, мало хто може витримати.
Маємо на увазі передусім рекордні морози. Справді, такого ще не було за всю історію метеорологічних спостережень, тобто добрих 100 років. Ми звикли до м’якого клімату, розслабилися і навіть не уявляли, що може бути і таке.
Але не відстають від морозів і нові ціни на комунальні послуги. Схоже, що між низькою температурою і високими тарифами є якась обернено пропорційна залежність. Цього чекали вже давно, але все одно воно приходить якось несподівано. Ясно, що все дорожчає. Правда, у ринковій економіці це відбувається бодай за якоюсь логікою. У нас же усе ірраціонально. Ніхто не здатен пояснити, чому зростання саме таке і саме у цей час. Єдине, про що усі мовлять твердо, що чергове підвищення тарифів є зовсім не останнім, що далі буде ще більш вигадливо.
Газ, вода та інші багатства надр належать народові. Так записано у нашій Конституції. Це цілком логічно і зрозуміло. Незрозуміло інше: чому народ сам собі продає усе це за такими шаленими цінами? Є у цьому щось від мазохізму. Бо природні багатства належать народові, але сам народ належить купці олігархів. Останні усе менше чогось виробляють, а живуть переважно з приватизованих підприємств по обслуговуванню житлово-комунального сектора. Живуть так, що хай би кожний так жив. Але кожному не вдається – тільки їм.
Наші комунальники – гарні люди. Багато роблять доброго, за це їм щирий уклін. Проте мають чотирьох лютих ворогів. Звуться вони зима, весна, літо і осінь. Найгірше, що ті щоразу приходять якось несподівано, без оголошення війни. І одразу починають сипати проблемами. Тому колись, у жовтні, ми ніяк не могли включити центральне опалення, а у квітні – відключити його. Тепер цю проблему, на щастя, вже ліквідували. Разом із самим центральним опаленням. Перейшли на автономне, але там та сама проблема.
У грудні всі браво рапортували про відкриття пунктів обігріву. Ясно, що то більше для галочки і піару. Реальний обігрів таки вдома – якщо немає перебоїв у роботі відповідних служб. Проте аварії на міських трубопроводах і електромережах стали повсякденним явищем. З одного боку, зрозуміло – усе старе і запущене десятиліттями. А з іншого – чи не варто би було замість відкриття пунктів обігріву на день-другий зосередитися на ремонтах інфраструктури? Воно не так виграшно для телевізійної картинки, але толку з того значно більше.
У травматологічних пунктах Ужгорода – черги. Воно й не дивно. Снігопади випали саме на вихідні. Тоді зайвий сніг можна було би легко відгорнути, але хто би цим займався, адже вихідні у нас – це святе. Зате з понеділка, коли сніг вже перетворився на льодяну кірку, почали його довбати лопатками. Результат, звісно, близький до нуля. Зате поламаних кінцівок не бракує. А попереду прогнозуються нові морози і нові снігопади. Тож бережімо власні руки-ноги, бо, схоже, крім нас самих ніхто про нас не дбатиме.
Зате сніг традиційно приховує сміття, тому ужгородські вулиці стали чистими як ніколи. Звісно ужгородці з цим ніколи не змиряться. Бо коли занадто добре, то вже недобре. Тому усі почали активно викидати прямо на вулиці трупики новорічних ялинок. Колись їх бодай спалювали самостійно десь на пустирях. Зараз вже не переймаються. Усе місто перетворилося на ялинковий цвинтар – можна знімати трилер.
У школах закінчився карантин – це добре, бо дітлашня вже просто чманіла від неробства. Займатися їй у нинішньому місті, де все поснуло мертвим сном, просто нічим. Добре, що поки не лізуть на річкову кригу. Бо втопитися в Ужі абсолютно неможливо, але обморозитися можна добряче.
А так – життя поступово налагоджується. Свята вже згадуються як страшний сон. Місто намагається увійти у звичну колію. Інколи це навіть вдається. На щастя, із кожним днем це вдається усе краще. Та й весна не за горами…
Сергій ФЕДАКА, ексклюзивно для zakarpatpost.net
