Як закарпатці працюють за кордоном

Повідомлення про те, що уряд Чехії ухвалив рішення про те, аби вдвічі збільшити кількість працівників з України, закарпатці сприйняли позитивно. Мова йшла про те, з нинішніх 3,8 тисяч осіб, квота повинна  зрости  – до 7,2 тисяч. Як наголошують наші сусіди, їм потрібні працівники середньої та низької кваліфікації. Утім чому наші краяни так прагнуть працювати закордоном?

Сезонні роботи  у Закарпатті – справа традиційна, прирівняна до професії. Нерідко на вулицях можна почути такі діалоги:

— Ти ким працюєш?

— Їжджу на заробітки.

І це вже навіть не звучить дивно… Хоча насправді сумно. Вдома краяни навіть перестають шукати роботу.

«Низька зарплатня» – аргументують вони.

Хоча при цьому нерідко розповідають про те, як їх ошукали.

— Я працював у Польщі на скотобійні. Обіцяли платити по 9 злотих за годину. Робота важка. Я завжди ходив брудний, у крові. Спали ми по 6 годин,жили дводцять осіб у одній кімнаті. Проте нам заплатили всього по злотій за годину. Більше в Польщу не поїду. Краще в Чехії працюватиму, – каже пан Іван із Липчі.

— Три сезони працював у Мурманській області. Робота важка – будівництво. Спочатку отримував по 1200 доларів на місяць. Це – хороші гроші. Однак востаннє нас не розрахували взагалі, ще й погрожували викликати поліцію, якщо не виїдемо протягом 42годин,- розповідає хустянин пан Павло.

Чоловік обурений і заявляє, що до Росії не поїде більше ніколи.

Утім трапляються з  нашими земляками за кордоном і доволі курйозні ситуації.

— Я в Чехії фасувала груші. Разом з іншими жінками після зміни набирали собі додому по кілька кілограмів. Спочатку на нас кричали, а потім звикли і навіть не звертали увагу. Додому привела кілька ящиків фруктів, – розповідає пані Світлана з Липецької Поляни.

Жінка нарікає на єдине, візу дають всього на 56-59 днів, а далі треба повертатися додому.

— Був із нами чоловік із Копашнева, батько семи дітей. Він знаходився на території країни півроку. На кордоні митники хотіли його нагородити «ведмедиком», тобто поставити у паспорт відповідний штамп про депортацію. Але водій так просив за нього, так запевняв, що якщо він більше за кордон не поїде, діти не матимуть що їсти, що врешті-решт чехи його пошкодували і відпустили, – каже заробітчанка.

Про себе ж розповідає, що трудиться по 13-14 годин на добу і отримує по 50 крон за годину. Це – приблизно три долари.

Цікаво, що перед виїздом на сезонні роботи наші краяни вдаються до різних хитрощів.

— Зробити польську візу простіше й дешевше. Але в Польщі робити мало хто із закарпатців хоче. Тож ми їдемо в Чехію, оформлюючи польську візу. Так вигідніше. Головне – заробити стільки,аби перекрити витрати. Що, до речі, вдається не завжди, – стверджує пані Катерина з Вишкова.

Вільно володіючи угорською, мешканка Хустщини усе ж для роботи обирає слов’янську державу, бо з її слів, угорці й самі зараз не розкошують і платять нашим землякам значно менше.

— Чеха я не розумію зовсім. Деколи здогадуюся, що він каже, але не завжди. Я й українською володію слабо. Вдома працювала прибиральницею, отримувала по 1000 гривень на місяць. Як із таких грошей прогодувати трьох дітей? – зізнається жінка.

Найбільше наших заробітчан у Празі. Місто велике, роботи вистачає всім. Влаштовуються закарпатці на пивзаводи, фабрики. Чоловіки найчастіше зайняті на будівництвах. Жінки ж обирають роботу посудомийок, прибиральниць і кухарок. Робочий день триває приблизно 16 год. Нерідко трудяться без вихідних. Як правило, влаштовуються  через посередників, які й знаходять землякам вакантне «місце під сонцем». Однак послуга не безкоштовна – за це доводиться віддавати «клієнтові» частину заробітку.

— Якщо за годину отримую 80 крон, то 30 із них віддаю посереднику, – розповідає хустянка пані Галина. – Крім того,заробіток чистим вважати неможна,адже потрібно оплачувати і житло і харчі. Тільки проїзд обходиться в 35 доларів. Тобто, із 100-1500 зароблених доларів, на руки залишається всього десь 700. Протей це хороші гроші, адже де в Закарпатті є такі заробітні плати?

Якщо ж роботу вдається знайти самотужки, без послуг «клієнтів» і якщо роботодавець погоджується офіційно працевлаштувати українця, то платить за роботу нашим у середньому по 60 крон (3,6 долара) за годину.

Є між мешканцями Хустщини й заробітчани з великим за кордонним стажем. Пан Василь із Драгова в Чехію їздить уже 10 років. Вперше побував там у 19.

— Там інші порядки. Тай наші земляки поводяться закордоном інакше. Ніхто не дозволить собі викинути посеред вулиці папірець, дебоширити десь у кафе. За це неодмінно притягнуть до відповідальності. Працював якось зі мною хлопець із Тячівщини. Він напився і влаштував бійку у кав’ярні. Приїхали поліцейські, забрали його. Ледве відпустили. Заплатив такий штраф, що більше його на такі подвиги не тягне. Навіть за викинутий посеред бруківки недопалок штрафують на 20-50 доларів. Якби у нас діяла така система покарань, вулиці були б ідеально чистими, – розмірковує чоловік.

Ще одним «козирем» для закарпатських заробітчан є вільне володіння іноземними мовами. І стосується це не лише чеської, польської та угорської, але й англійської.

— Працюю в Угорщині телефоністкою. Маю зарплату більшу, ніж корінне населення. Однак я обслуговую кілька ліній – чеську, російську, німецьку та українську. При цьому володію ще й англійською, французькою, іспанською та італійською, — ділиться досвідом пані Олеся з Хуста. — Власне угорською ж треба розмовляти досконало. Не на кухонному рівні, як у нас. Загалом без знання англійської нині у світі важко. Моя подруга в Будапешті працює касиром у метро, так вона вдосконалювала більше року знання англійської. Шкільного, навіть університетського багажу знань замало.

Привалює наших за кордоном ще й дешевизна автомобілів. Правда, привозять додому транспорт далеко не всі. Лякає розмитнення або пересічка.

— Попрацювавши в Чехії всього місяць-два, простий робітник може придбати машину в нормальному стані (від 500 доларів). Вдома ж нам потрібно ж збирати на купівлю автомобіля півжиття. По-перше зарплати низькі, а по-друге, вартість машин висока. — каже рокосівчанин пан Євген.

Також закарпатці у захваті від привітності продавців у супермаркетах, він доступних цін на продукти, від простоти європейців. Тож і недивно, що з року в рік все більше наших земляків їдуть, приміром, у Чехію не тільки працювати, алей вчитися.

— Там немає такого культу одягу, як у нас. Одежа більш витримана і скромна. Крім того, навіть викладач університету може їхати на роботу на велосипеді, або в метро. А не на дорогих автівках, як у нас, – підкреслює хустянка Руслана.

Як би там не було, а наших краян все одно тягне до рідної домівки, бо як кажуть вони самі ж: «Всюди добре, але вдома – найкраще!».

Тож хочеться,  аби врешті-решт керівництво країни  створило для населення такі умови, щоб закарпатці не змушені були шукати щастя далеко від родин… адже заробітчанство – надзвичайно гостра соціальна проблема, вирішувати яку слід виключно на державному рівні.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

 

Коментування вимкнено