Творчі жінки Закарпаття
Жінка одночасно і бізнес-леді, і дружина, і мама, і господиня. Але, з іншого боку, жінки в своїй роботі можуть домогтися багато чого завдяки природній гнучкості мислення, широким соціальним зв’язкам, терпінню, інтуіції і, врешті-решт, природній красі. Саме жінкам, які досягли успіху у творчих професіях, газета «Наш Ужгород» присвячує цей весняний рейтинг
Ірина БРЕЗА-КОЗОРІЗ – не фігурує у журналістських рейтингах тільки тому, що сама їх укладає. Маленька господарка великого дому, яким є найактивніший із закарпатських прес-клубів, має репутацію миротвориці і берегині цього неспокійного і конфліктного середовища. Інколи думається, що без неї корпоративної солідарності там стало би незрівнянно менше, а хаосу – значно більше. Вона відкрила області і світові сотні наших цікавих краян, познайомила нас з багатьма дивовижними куточками нашого краю, організувала безліч оригінальних акцій. Саме вона наводить містки між найрізноманітнішими прошарками закарпатців, її гостинна рукавичка тримає усіх укупі.
Одарка ДОЛГОШ – гармонійно поєднує творчу і педагогічно-організаторську діяльність. Лише людина з такою винятковою цілеспрямованістю могла довести до конкретного результату (хай поки проміжного, а все ж!) справу зі славетним Королевським Євангелієм 1401 року, яке тепер стало одним з важливих брендів Закарпаття. Завдяки ініційованій і згуртованій нею команді однодумців розпочато реставрацію манускрипту, здійснено його факсимільне відтворення, яке надійшло у найбільші бібліотеки світу, України і області, проведено ряд резонансних заходів (наукові конференції, презентації, випуск листівки), встановлено пам’ятний знак у Королеві, задумано перший книжковий музей на Закарпатті.
Тетяна ВАШАРГЕЛІ – її вірність професії викликає глибоку повагу, це своєрідний рекорд – пробути стільки років на екрані у традиційному амплуа зацікавленої співрозмовниці, готової глибоко вникати у внутрішній світ, турботи, печалі і радощі кожного свого інтерв’юйованого і при цьому самій не розчаруватися у людях. Коли у Гюстава Доре був лозунг «Проілюструвати все», то в неї – «Проінтерв’ювати усіх». Художнику не вдалося, вона же ближче до реалізації. Своїми напрацюваннями щедро ділиться зі студентами журналістського відділення, практикантами, молодими колегами, ставши еталоном професійності, незворушності і безвідмовного почуття гумору.
Оксана ГАВРОШ – вийшла на роль одного з провідних коментаторів й інтерпретаторів сучасного образотворчого мистецтва Закарпаття. Наставниця талановитої юні, готова авансувати її добрим словом, побачити глибокий смисл у хаотичному нагромадженні ліній і плям, відчути музику абстракції, перекодувати візуальну мову у вербальну, знайти для чогось принципово несловесного членороздільну форму, наблизити той чи інший твір навіть до мало підготовленого споглядача. Аеродинаміка її думки нерідко вводить у ступор і поціновувачів живопису і графіки з великим стажем, бо віражі істинного мистецтвознавця такі самі різкі, як і в автогонщика.
Мирослава ГАЛАС – керувати офіційною газетою області – це тяжкий хрест. Вона несе його з незмінною посмішкою. Часом здається, що вона знає щось таке, до чого ми всі ще не доросли. Втім сама посада зобов’язує до такого іміджу. Попри все те вона надзвичайно щира і відкрита для спілкування, як і годиться при такій професії. У майбутній історії закарпатського газетярства її роль буде відзначено як особливу і по-своєму унікальну, бо проскочити між Сциллою тимчасового падіння читацького попиту і Харибдою все зростаючих запитів з боку засновника-видавця може тільки по-справжньому сильна і винахідлива жінка.
Емма ЗАЙЦЕВА – має унікальний талант робити максимум із мінімуму, її сценографія забезпечує суттєвий відсоток в успіхові вистав обласного муздрамтеатру. Вишуканий смак поєднується з вибуховою фантазією, її декорації і костюми часто нагадують шедеври кулінарії, коли з повсякденних компонентів, що давно набили оскому, раптом твориться щось таке, що саме тане на язиці, вражає не знаним раніше смаком. Розглядаєш з темряви глядацької зали кожну детальку – і відчуваєш, що руки аж самі тягнуться, аби торкнутися її, долучитися до магії цього світу за рампою, насититися його запаморочливими ароматами.
Олена КАНЮКА – гідно продовжує і примножує культурницькі традиції своїх попередниць, під її керівництвом головна книгозбірня області стає справжнім храмом культури і просвіти, рідною домівкою для усіх, хто читає, пише, знімає, грає, малює, танцює. А головне – для тих, хто пам’ятає, творить і береже набуту спадщину предків. Бібліотека стала одночасно музеєм (храмом муз), творчою лабораторією, навчальним майданчиком, депозитарієм культурних цінностей, навіть книговидавничим центром. Директору вдалося згуртувати команду самовідданих ентузіастів, котрі в усьому підтримують її починання.
Галина МАЛИК – створила цілий паралельний світ, населений найбільш несподіваними персонажами, які множаться у геометричній прогресії. Започаткована письменницею акція «Закарпаття читає дітям» готує гідну зміну нинішньому читацькому поколінню, у чому зацікавлені як сама авторка, так і сотні її колег, від яких низький уклін. Книжковий редактор підготувала до друку чимало підручників, проте головна її іпостась казкарки домінує над усіма іншими. І від її запрошення до казки неможливо відмовитися – ноги самі несуть тебе туди, де реальність тісно злита зі сном, де вона непомітно римується з вигадкою, а читач врешті-решт знаходить себе самого.
Наталія СІМА-ПАВЛИШИН – багатий творчий досвід цієї художниці аж ніяк не змінив її по-дитячому свіжого світосприйняття. Вона творить невагомість пастельних тонів, де можливо усе, навіть те, що виходить за наші ньютонові й евклідові обмеження. Там жінки стають кішками, а листочки – метеликами, сонце – місяцем, розлука перетікає у нову зустріч. Це світ іманентної можливості щастя, що готове напасти на тебе буквально з-за рогу. Такому світові вона ніколи не зраджувала. І цією своєю постійністю мисткиня дарує нам стабільність, котрої останнім часом усім так бракує. Коли ми губимося, то найкраще нам зустрічатися на її полотнах.
Наталя ОРЕШНІКОВА – досі грається у ляльки, тільки в особливі. Керований нею театр ляльок «Бавка» є постійним збурювачем спокою у нашому загалом тихому і спокійному містові. Навіть одна й та сама вистава, показана у різний час, зовсім не схожа на себе колишню. Фестивалі «Інтерлялька» давно стали однією з найяскравіших подій нашого культурного року. Як граючий тренер, акторка готова постати у будь-якій ролі – байдуже чоловічй чи жіночій, живої істоти чи неживої речі. Небайдужий їй тільки настрій, який фонтанує такий герой – незмінно життєствердний, усеперемагаючий – словом, саме такий, як і у неї самої.
Наталя ПЕТІЙ-ПОТАПЧУК – вона диригує не тільки власним Закарпатським народним хором, а часто і настроєм тисяч і тисяч краян. Її креативність гідна наслідування: окрім усе різноманітніших концертів, останніми роками започатковано світанкові хори на день народження держави, ретро-вечори з відтворенням найважливіших імпрез минулого. Шалений темперамент поєднується з твердим авторитетом і безальтернативною диригентською паличкою, з котрої нібито сама собою ллється музика. Втім тільки сама хормейстер знає, скільки напруженої праці стоїть за такою невимушеністю.
Лідія ПОВХ – тяжко бути поетесою у прозаїчному світові, особливо коли ти ще й педагог, дружина і мати не менш творчих особистостей. Кожна з п’яти ліричних книжок і десяти збірок для дітей – справжнє відкриття для читача. Вона завжди з’являється іншою, зовсім не такою, як ти очікував, схожою то на мінливу сяючу райдугу, то на брязкітливий водоспад, то на тихе зоряне небо. Майстрині ліро-епіки, короткої замальовки, поетичного натюрморту і пейзажу, але найбільше – портрету. Віриться, що не висловленого у ній ще значно більше, аніж уже перенесеного на папір, що попереду нас ще чекають нові літературні сюрпризи від неї – можливо, навіть прозові.
Вікторія СВАЛЯВЧИК-ЦАНЬКО – її симфонічний оркестр вже грав геть усюди за винятком дна морського і відкритого космосу. Доводилося слухати його усюди: і у палацах, і у хатах, і під дощем у Паланкові, і під палючим сонцем на полонинах, на офіційних прийомах і на зовсім непротокольних заходах, і в радості, і в горі… Так і хочеться додати: і доки смерть не розлучить нас. Він грає класику і кінохіти, сучасну естраду і ретро-мелодії, марші і значно ліричніші композиції. Керування таким всесвітом у неї поєднується з викладанням власної спеціальності молоді, збереженням вічної весни у власній душі.
Сергій ФЕДАКА, газета “Наш Ужгород”, ексклюзивно для zakarpatpost.net
