Баба Анця, Москаль, ялинка і курячий сміх

Увечері після  того, як баба Анця обійшла господарство, сіла вона з онучкою за комп’ютер. Читають новини.

Побачили на сайті zakarpatpost.net інформацію про те, що Москаль власноруч посадив перед будівлею  ОДА ялинку, привезену з розсадника Ужгородського держлісгоспу.

— Есе што, Новий гуд ся у них начинат… у наших чиновнику? Чи ото в них весняні загострення тепер? – дивується баба. — Пак они такоє малоє дерево посадили, што я точно не дожию, до того дня, кой го  прикрашати будут. Ялинці кулько треба оби виросла? Дись сто году…  Но хоть пийсят. Пак пінзіонер си май великоє годен позволити купити, оби перед хижов посадити. А через сто году може вже не в моді буде ялинки прикрашати. Но та ото  гості із будущого наші власті. Чесноє слово…

— Не нервуйся, бабусю, бо ще тиск підскочить, – заспокоює бабу онучка.

— Та як ся не мейреговати? Завра же рано їду у варош, оби пообзерати ото чудо-дерево!

Як не намагалися домашні відволікти стару, вона все за своє:

— Москаль сейозний хлоп. Любит ми ся. Айбо нашто такі цирки робити? Ун один садит, а п’ятдесят чоловік го фотографуют. А я кулько в молодості у хащі дерев посадила? Бульше чим тисячу! І мене ніко на камери та на фотоапарати не знімав! А кулько у городци роззсади, крумплю, капусти,  пасулі посадилам. Но і што? Мої її ізіли… і даже ми не подяковав ніко. А они фігньов страдают. Фотографуются,  як жони в нових трусах перед дзеркалом. Сидит тисячі здорових фаттьову в кабінетах і раз на гуд мотику в руки возьмут. Ними би орати мож! Якраз сезон! Запрягти би їх у плуги. А то лиш ґаті на роботах протирают і толку ніякого з того ниє. Ми ліпше не жиєме.

Важко бабі спалося від нелегких роздумів, а вранці сіла вона в маршрутку – і в Ужгород… одразу до ОДА.

Дивиться, а там – не дерево, а маленький прутик видніється. Старою аж затрусило.

— Могли вже з насіння посадити. Я би їм шишок принесла. На фотографії даже не видко, яка ото мала ялинка, — знов завелася баба. —А завто кулько урізали дерев, кулько увезли за границю! Ой не знают у нас робити. Завто така в нас і економіка в державі. Кулько я ся згинаю,кулько на карачках стою, оби керт обробити. І не прошу діда, оби ня сфотографував, а онучку – оби в Інтернет уклала. Позор, ганьба і стид!

Бачачи, що стара сама з собою розмовляє, ще й руками розмахує, до баби підійшов поліціант, що саме проходив поруч.

— Що сталося? Вам чимось допомогти? – поцікавився чоловік.

— Паночку, нич ви ми не годні помогти. Ліпше вже їм поможіт…

— Кому?

— Та тим панам, што ялинку туй садили.

— А чим конкретно?

— Майвеликоє дерево на слідующу весну убрати.

— Для чого? Ялинка ж виросте.

— Лиш коли ото буде… Тай чого туй вобще рішили іменно йолку посадити. Може, оби цілий гуд пуд ниї подарки нашим чиновникам класти? Раньше же не росла і добре всім було. А тепер за взятки начали імняти. Та може си придумали новий способ їх брати… май безпечний…  і Москаля пудставити може рішили… ун і так декому ся із Мукачівських, чую, не любит.

— Не говоріть таке, бабко.

— Та іся туй йолка буде як собачий Фейсбук лише. Більше з неї ніякого толку у найближчі сто году не мож чекати.

— А як то??? – здивувався поліцейський.

— Як-як. Дуже просто. Прибіг песик, попозерав што нового, лишив під хвоєю мокрий коментар і побіг дальше.

— Не кажіть таке! – обурився правоохоронець.

— Як думаю, так і кажу. У мене з сього всього шоу вчора дома аж кури осміяли, а когут ще й пританцьовував…  Но, будьте здорові, – попрощалася баба і пішла далі… у парк зад будівлею ОДА.

Надибала вона в кущах пластикові пляшки і целофан.

— Всяков ся дурницьов занімают, не оби порядок навели – розмірковує про себе. – Похарили би ліпше туй,  зробили суботник, поміняли лавиці поламані старі, оби чилядь мала де отдихати після того, як ся настоїт пуд їхніми кабінетами в очередях,  закрутили би замість побитих лампочок нові економні. У вароші грязь, а ко харит? Чорняві жіночки… Махают си віниками, ги би взлітати на них хотіли. Не робота ото, а позор людський. І всім усьо добре… ще їм і грамоти на динь комунальника дали. Вот мене би взяли, чи других пенсіонеру. Я би їм показала, як  має бути чисто! Хоть старам така, што кажут, аж скоро копита одкину, но пудмітати  я знаю на совість! Та і есе панство могло би хоть веснов ділом ся заняти. А не з одним деревом тулько ся хвалити на всю область… тай не лише на область, на всю Україну!

Бурмочучи собі під ніс, дійшла баба Анця до автовокзалу. Сіла собі в маршрутку і їде сердита додому… враз автомобіль влетів у яму. У баби аж серце прискорено забилося від переляку.

— Нєвоя би їх узяла. Ялинку посадили, а дороги вчинити не годні! Фігньов страдают, а перестеляти асфальт не збираються, оби челяді закарпатськуй нормально їздити і десь зуби не загубити. Уже й на возах проїхати місцями не мож, не те, што на машині, — закричала на весь салон стара.

Усі, хто їхав у маршрутці бабу підтримали. А водієві її слова так сподобалися, що він підвіз її в селі під саму хату.

Переодягнувшись, вона взяла рукавиці і городній реманент та загукала до рідних:

— Діду! Онучко! Пойте лем скоро! Будете ня фоткати! Іду і я ялинку перед хижов садити. У Інтернет треба буде ми всьо укласти, оби всі виділи, яка я спішна! Прямо як наш губернатор! Іще й ліпша, бо я май великоє дерево си посажу, оби ще встиглам го хоть пар угоду зимов нарядити. Буде тепер у мене своя ялинка!

zakarpatpost.net

image description

Коментування вимкнено