Лариса ЛИПКАНЬ про журналістику, весільні церемонії, моду та подорожі

Завжди гарна, усміхнена та елегантна. Саме так можна охарактеризувати відому у краї журналіста, телеведучу Ларису ЛИПКАНЬ. Утім… вона ще й чудова рукодільниця і любляча мама.

Тож сьогодні у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» під час наших «Недільних бесід» чарівна закарпатка розповіла про свої жіночі секрети, про роботу та про авторські прикраси.

— Пані Ларисо, по-перше, Ви – журналіст. А значить – людина,  яка багато і багатьох знає. Що вплинуло на вибір професії? Що подобається і не подобається у журналістиці?

— Ніколи в дитинстві не мріяла стати журналістом, бо була надто сором’язлива. Підійти до когось, щось запитати, познайомитися було справжньою проблемою. Але мені завжди подобались диктори телебачення, репортери, навіть диспетчери на вокзалах, які гарно виразно про щось повідомляли. Вступила на філфак, бо любила мову і гуманітарні предмети легко давалися. А на 3-му курсі викладач Михайло Рошко запропонував мені і моїй однокурсниці Інні Бонченко (тепер Москвіна) взяти участь у циклі його телепрограм. Після цього нас запросили на роботу на Закарпатське обласне телебачення, і я дійсно щаслива, що журналістика стала моєю професією. Інна, до речі, тепер працює в Києві ведучою новин на загальнонаціональному каналі.

Журналістика подобається динамікою. Ти завжди в русі, десь буваєш, щось дізнаєшся, з кимось контактуєш, можеш бути комусь корисним, впливаєш на процеси в суспільстві. Але в той же час, це професія, яка змушує тебе ставати твердошкірим, у якійсь мірі цинічним. Бо ти не можеш весь час брати все близько до серця, інакше можна просто збожеволіти. Наштовхуєшся на несправедливість, говориш про це, але коли нічого не змінюється, стискаєш від люті і безсилля кулаки. У маленькому регіоні працюєш у виданні, яке комусь належить, і власник диктує свою політику. Рано чи пізно настає момент, коли ваші погляди з шефом розходяться, і тоді ти мусиш вибирати: змовчати і поступитися, посваритися і йти до іншого власника чи взагалі з журналістики. Ще характерний момент у маленькому регіоні, де всі один одного знають: ти розслідуєш якусь справу, а потім несподівано виявляється, що у ній фігурує твій друг. І тоді ти втрачаєш друга… Тому репортерство, інтерв’ю  мені подобаються більше. Я люблю розповідати про події чи людей. Знаходити і звертати увагу на щось цікаве, неординарне. Показувати позитивні приклади, надихати і стимулювати людей, викликати повагу і гордість до свого краю, до особистостей, які в силу своєї скромності тихо роблять якусь гарну велику справу.

— Яким чином Вам вдається суміщати кілька справ одночасно? Ви готуєте журналістські матеріали у різні видання, керуєте прес-службою політичної структури, займаєтесь рекламним просуванням фірм, проводите різні заходи і навіть виїзні весільні церемонії.

— Насправді, перемикаючись з однієї діяльності на іншу, ти і працюєш, і відпочиваєш одночасно. Тоді ти не “вигораєш” на одному місці, з чим стикається багато журналістів. Досвід роботи на телебаченні дозволяє при потребі зробити відеосюжет, стати в кадр, організувати прес-конференцію, швидко зібрати журналістів чи виступити перед великою аудиторією. Ще, мабуть, причина цьому моя допитливість. Мені цікаво весь час пробувати і відкривати щось нове. Правда, буває, трапляються накладки з авралами, і тоді ти не знаєш, за що братися в першу чергу. Зате, коли все позаду і всі задоволені, можна з чистим сумлінням відсвяткувати перемогу.

— Як сталося так, що Ви почали займатися проведенням виїзних весільних церемоній? Пригадайте найбільш цікаві випадки, які траплялися під час свят. Можливо, щось веселе… або не дуже…

— Цією роботою я повністю завдячую агенції “Майстерня свят” і її керівнику Наталії Янцо. Раніше ми співпрацювали в різних телепроектах. Я щиро захоплююся професіоналізмом і працездатністю Наталії, а її діяльність – просто взірець якісної творчої командної роботи. Так от, одного разу, мені зателефонували з “Майстерні свят” і запропонували провести церемонію. А я обожнюю все нове і такі виклики. Страшенно хвилювалася, але впоралася. Тепер це одна з улюблених сфер діяльності. Завдяки “Майстерні свят” я побувала у найказковіших куточках Закарпаття і у найромантичніших місцях. Професійні декоратори так прикрашають локації, що інакше як витвором мистецтва їх назвати не можна. Ну і сама церемонія – це надзвичайно позитивний, зворушливий момент життя. Я щиро тішуся, що маю можливість стати частинкою дуже особливого дня у житті закоханих людей. Іноді сама можу так розчулитися, що навертаються сльози.

Щодо цікавих випадків? Довгий час моїм найбільшим страхом перед церемонією було переплутати імена молодих. І от десь через два роки це таки сталося. Я питаю у нареченої: “Чи готова ти стати дружиною Сергія?” І з жахом розумію, що вимовила неправильне ім’я. Але дівчина не розгубилася і прийшла на допомогу: “Сергія – ні. А Олександра – так”. Всі розсміялися, а мій страх з того часу розвіявся.

— Ви – стильна і завжди гарна жінка. У чому секрет вашого бездоганного вигляду?

— Я захоплююся модою, слідкую за тенденціями, люблю підбирати, комбінувати речі, експериментувати з образами. Завжди була худощавою, тому одяг непогано “сідає”.  Особливих дієт не дотримуюся, але намагаюся вживати здорову їжу, п’ю чисту воду, займаюся фітнесом. Телебачення привчило завжди бути готовою з’явитися в кадрі, а елегантний одяг просто люблю і почуваюся в ньому зручно.

— Що впливає на процес формування гардеробу? Які речі Вам до снаги? А що б Ви ніколи не одягнули?

— Завжди намагаюся відповідати ситуації, куди потрапляю. Ділова зустріч, прес-конференція, офіційна подія – тоді це строгий костюм чи сукня; виставка, концерт, інтерв’ю з дизайнером чи художником – екстравагантні речі з незвичайними деталями; зустріч з подругами чи прогулянка містом – джинси, светр, зручне взуття; пікнік, спортзал – все повинно мати своє місце.  Чого ніколи б не вдягла? Якихось вульгарних, занадто відкритих речей. Страшенно не люблю леопардові принти і одяг з надмірною кількістю декору.

— Улюблений колір. Чому?

— Якось улюблені кольори у мене з’являються сезонно. Пам’ятаю період, коли все було червоним, потім фіолетовим, білим. Зараз у фаворитах вже досить довго тримається сірий. Напевно тому, що він є хорошою базою для комбінування з іншими кольорами.

— Про Ваші авторські прикраси знають не тільки ужгородці. Із чого все почалося? Що надихає тепер?

— Почалося все з того, що для телевізійної програми, яку я вела, потрібні були стильні ефектні прикраси. У наших магазинах нічого підходящого не знайшла, і спробувала зробити сама. Використала бісер, камінці, кристали, скомбінувала їх і вийшло кольє. Потім виготовила інше для наступної програми і так пішло. Почали замовляти подруги. А далі незнайомі люди через соціальні мережі. Дуже я захопилася цією справою. І тепер це вже не просто хобі, а й заробіток. Надихнути на створення прикраси може що завгодно: куплене на фестивалі намисто, незвичайний камінець з цікавою фактурою, день народження подруги, якій не можеш вигадати подарунок, нова колекція Ralph Lauren чи Dolce and Gabbana.

— У Вас є чудова донечка. Розкажіть про неї. Чим захоплюється, про що мріє, як її звати, скільки їй років?

— Майї 14 років, вона школярка, моя найближча подруга і я її абсолютно серйозно вважаю найуспішнішим проектом у моєму житті. Люблю її безмірно, але намагаюся давати свободу для самовираження і самостійних рішень. Вона весь час чимось захоплюється, потім кидає і береться за щось нове. Були і танці, і малювання, і ліпка з глини. Зараз її повністю поглинув  Інстаграм. Вона вигадує ідеї для фото, створює композиції, формує викладки, займається обробкою світлин. І мушу визнати, що Майїн профіль виглядає стильно і вишукано.  Якихось особливих мрій щодо свого майбутнього у неї поки що немає, але вона розділяє моє захоплення подорожами. То ми разом мріємо десь побувати, а потім реалізовуємо ці мрії.

— Чи багато у Вас друзів. Що приваблює і що відштовхує в людях?

— Справжніх друзів не багато, але ті, що є, – перевірені часом і обставинами. Знаю, що себе можу назвати вірним надійним другом і таким, який дотримує свого слова. Це поважаю в інших. Не люблю непорозумінь чи недоговорених речей. Завжди намагаюся все з’ясувати, вибачитися, якщо винна. Не сприймаю снобів і брехунів. Дорожу гідністю і не дозволяю себе ображати. Тонко реагую на зраду. Найболісніше переживаю розчарування в людині. Ціную порядність, щирість, принциповість, вміння нести відповідальність за свої вчинки. Обожнюю людей з гарним почуттям гумору, креативних, захоплених своєю справою і легких на підйом.

— Чи часто подорожуєте? За що любите мандрівки?

— Подорожі – одне з моїх улюблених хобі. Обожнюю планування поїздки, попередньо вивчаю країну, знаю, що саме хочу там побачити, куди зайти, що скуштувати. Люблю це відчуття – коли місце, яке ти бачив на картинці, оживає і сприймається зовсім по-іншому. Намагаюся не бувати двічі в одному місці, бо надто багато ще такого, куди треба встигнути поїхати. Люблю мандрівки за враження, нові відчуття, оновлення і за повернення потім додому трохи іншою людиною.

Спасибі за розмову. Успіхів Вам у справах і нових відкриттів у подорожах!

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Коментування вимкнено