Як на Закарпатті судять вбитого покійника
Здається, у нашій державі важко когось чимось здивувати. У нас можуть комусь призначити реальний термін ув’язнення за викрадення десятка шоколадок, у той же час залишаються на волі, навіть на своїх посадах «діамантові» прокурори, яких ловили на гарячому, під час отримання неправомірної вигоди. Ну хоч відкривай книгу найбезглуздіших рішень наших владних чиновників. У цьому плані вирішила не відставати й Закарпатська обласна прокуратура. Зрештою, по суті.
У темну пору 17 червня 2016 року в с. Лубня на Великоберезнянщині було вбито працівника поліції Михайла Січку. У день скоєння вбивства без будь-якого допиту підозрюваного, орган досудового розслідування це злодіяння кваліфікував, як убивство з необережності, яке скоїв такий собі громадянин П, який один знаходився з померлим у лісі в цьому заповіднику. Здавалося б, трапився важкий злочин: вбили людину. І тут виникає чимало запитань: за яких обставин це трапилося, скільки саме знаходилося у тому заповіднику людей, хто ці особи, у кого була зброя, хто саме міг вистрелити у правоохоронця, чи не виникло часом конфлікту, що міг призвести до трагедії, чи не скоєно вбивство у стані алкогольного сп’яніння, з якої саме рушниці стріляли?..
У цій історії потрібно встановити й те, коли саме застрелили Михайла, адже у часі є й розбіжності. Скажімо, о 22 годині Михайло ще розмовляв зі своїм братом, а вже о 22.50 він на дзвінок не відповів. Близько 1 години ночі він також не взяв трубку, отже не виключено, що в цей період часу і могли застрелити правоохоронця. Однак тут є певні розбіжності. Дружину Анжеліку повідомили про смерть чоловіка о 7 годині ранку. Можна зрозуміти стан жінки, яка залишилася з трьома дітьми, втративши рідну людину. Як повідомила Анжеліка, читаючи матеріали слідства, там є фальсифікації. Не зважаючи на звернення слідчого, який розслідував злочин до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду з клопотаннями про витребування інформації з каналів зв’язків, встановлення вхідних та вихідних телефонних розмов, мобільних телефонів, які були в радіусі з місцем скоєння вбивства та отримання відповідних ухвал слідчого судді, слідчий по матеріалам кримінального провадження не отримав цю інформацію від мобільних операторів, а можливо і отримав, але ця інформація розкривала прізвища та мобільні номери телефонів перших осіб області, і відповідно, їх не можна було «відкривати» для доступу потерпілій дружині померлого Січки. І тут би включитися у їх виявлення слідчим прокуратури, навести лад. Адже вбили людину, працівника поліції і детальні причини цієї трагедії повинні були з’ясувати працівники прокурорського слідства.
Та, схоже все це менше всього цікавило прокурорських «трудяг». Адже тут потрібно добре попрацювати, можливо не один раз виїхати на Великоберезнянщину, щоб знайти справжніх свідків, поговорити з місцевими жителями, які могли щось чути чи бачити. Тому окремі прокурори вирішили піти іншим шляхом. Цікавий і той факт, що тільки через добу (20 годин після вбивства!) громадянина П., якого звинувачують у необережному вбивстві, освідчили на предмет алкогольного сп’яніння. Однак прокурорські «профі» без детального вивчення справи, зробили поверхове розслідування, і наразі намагаються зробити убитого чоловіка… винуватцем у вчиненні якогось кримінального правопорушення. Бо як інакше пояснити той факт, що 31 жовтня (це пройшло чотири місяці після трагедії) працівник обласної прокуратури Юрій Пехньо відкриває кримінальне провадження проти… вбитого Михайла Січки. Ось так. І не більше, і не менше. Про якусь мораль тут вже не говоримо. Незважаючи на те, що на місці трагедії могло бути понад десяток людей, винуватим у браконьєрстві, якого не було апріорі, є… покійник. Це ж як треба було «потрудитися» чотири місяці органам нагляду, щоб народити такий опус. От тільки виникає резонне запитання: кому зможе пред’явити це звинувачення п. Пехньо? Принести на могилу небіжчику й там йому зачитати підозру й дати розписатися?.. Треба віддати належне Ужгородській Феміді, яка двічі(!) скасовувала цей прокурорський «шедевр». Але, схоже, п. Пехньо на цьому не заспокоївся, і не ознайомивши нікого з матеріалами кримінального провадження, без відкриття матеріалів зацікавленим особам (показується зухвалість у одноособовому прийнятті процесуальних рішень) – направляє обвинувальний акт щодо померлої особи у… Великоберезнянський районний суд. Тож, суд на цьому світі повинен буде прийняти рішення – судити покійного чи ні.
Автор цих рядків мав змогу побачити й подальші діяння прокурорських «трудяг». 26 квітня дружина вбитого Анжеліка приїхала у Великий Березний з адвокатом на судове засідання по іншій судовій справі. Сюди ж прибули одразу й двоє прокурорських працівників з обласного апарату, один з яких пробував вручати якісь незрозумілі документи та знімати на відео адвоката Січки Анжеліки – Наталію Дубчак. Та побачивши, що його самого захисник Наталія Дубчак починає фіксувати на відео, прокурор став швидко покидати приміщення суду й подався на вулицю. На жодне із запитань адвоката він не дав відповіді. Згодом він прискорив ходу, щоб відірватися від адвоката й тих людей, які приїхали на суд. (Цей відео факт можна побачити у соціальній мережі Фейсбук). Неподалік приміщення суду до Анжеліки підійшов уже згаданий прокурор Пехньо із двома невідомими чоловіками, яких хотів представити як понятих свідків. Прокурор, знаючи дружину покійного – Анжеліку та неодноразово бачивши її у кабінетах Ужгородського міськрайонного суду, де вона разом з адвокатом Дубчак відновлювала справедливість та оскаржувала незаконні постанови прокурора Пехньо – питає а Ви хто, і через декілька секунд прокурор каже жінці Анжеліці – я Вам вручаю обвинувальний акт. В такий спосіб, не передбачений чинним кримінально-процесуальним кодексом України, прокурор Пехньо з слідчим обласної прокуратури Хрипак – мали намір вручити жінці якісь процесуальні документи щодо її покійного чоловіка, якого вже майже рік, як поховали. На запитання адвоката представитися новоспеченим «понятим», Пехньо наказав обом чолов’ягам… мовчати. Ну просто «шедевр» прокурорського мистецтва в роботі. Схоже те, що обох «понятих свідків» привезли з обласного центру або ж виловили десь у ІТТ. Можливо цей «передовий досвід» прокурорських «трудяг» потрібно надати п. Луценку для впровадження передового досвіду Закарпатської обласної прокуратури на теренах нашої держави.
Найцікавіше було те, що судове засідання у іншій кримінальній справі в якій обвинувачується вбивця Січки – гр. П. зірвалося через те, що прокурор обласної прокуратури Андришин ( щодо якого мали бути внесені відомості в ЄРДР щодо службової недбалості у розслідуванні кримінального провадження по ухвалі слідчого судді) не з’явився, повідомивши суд, що знаходиться на іншому судовому засіданні. Ось така організація роботи працівників Закарпатської обласної прокуратури. Одні не приходять на засідання, інші у робочий час гуляють у Великому Березному. Чи знає про таку діяльність своїх підлеглих керівництво обласної прокуратури, наразі невідомо.
Зрештою, про подальші події у цій справі та нові мистецькі витвори прокурорів ми поінформуємо наших читачів.
Іван ЛАДЖУН, ексклюзивно для zakarpatpost.net
