Закарпатка відмовилася від власної доньки. А далі трапилось неймовірне

До редакції zakarpatpost.net надійшов лист  від жінки із Тячівського району, в якому вона поділилася історією із власного життя. Каже, що написала через те, що прагне вберегти дівчат від помилок, які зробила сама.

Друкуємо його без змін.

Я завжди відчувала себе гарною. Про це мені, єдиній доньці, завжди говорили батьки. У цьому запевняли у школі хлопці. Навіть дівчата заздрили і казали, що мені багато що сходить із рук лише тому, що вродлива.

Але справа не в цьому. Після школи я вступила до училища. Вчилася старанно, мала високі бали. Але на другому курсі до нас прийшов молодий викладач і світ потьмянів перед очима. Я дуже хотіла йому сподобатися. Замість навчання багато часу проводила перед дзеркалом. На його заняттях, коли дивилася на нього, просто тупіла.

Іспит, звісно, не склала. Прийшла на перездачу. І тут він запропонував зустрітися увечері. Моїй радості не було меж. Після першого ж побачення ми пішли до мене на квартиру… Далі – зустрічалися двічі-тричі на тиждень. Про наші стосунки ніхто не знав,тим більше, що він сам забороняв про них розповідати іншим. Я знала, що він одружений, але розбивати його родину не збиралася. Та якось дізналася, що вагітна. Розповіла йому, хотіла порадитись що робити далі, та він сказав, що це мої особисті проблеми, бо дитина точно не від нього. У мене ж він був першим і єдиним чоловіком у житті. Я  впала в депресію, багато плакала. Вирішила, що народжу і залишу дитя в пологовому.  До батьків приїжджала рідко, аби вони не бачили живіт. Сказати їм правду не наважувалася.

Так і сталося. У лікарні я написала відмову і поїхала додому. Брати на руки доньку, тим більше кормити її не хотіла.

На квартирі мене насторожено зустріла хазяйка. Про вагітність їй було відомо, тож жінка  дивувалася, як я могла зректися власної кровинки.

Три години вона розповідала жахливі історії з життя, переконувала мене забрати дитину. Я тільки плакала. Тоді вона зателефонувала батькам і розповіла про все.

Не скажу, що вони зраділи. Того ж дня приїхали до мене і ми забрали Ганнусю. Перепало мені добряче. Особливо від батька. Дочку батьки відвезли додому, аби я продовжила навчання.

Відтоді минуло двадцять три роки. Я вже бабуся і щаслива, що маю таку хорошу дочку.

Вона нещодавно познайомилася з батьком, але спілкуються вони дуже рідко.

Газета”Екстра Закарпаття”, zakarpatpost.net

Коментування вимкнено