Коли у нас, як у США, культуру виховуватимуть штрафами?
У Сполучених Штатах Америки більшість людей не порушують правил дорожнього руху та поводження в громадських місцях.
Не тому, що всі такі виховані і законослухняні з дитинства.
Як і в будь-якому суспільстві, серед американців є різні люди: більш відповідальні, і такі, які виконують правила через те, що знають: за порушення доведеться платити.
Втрачати гроші однаково не люблять ні американці, ні українці.
На великій відстані від України, в містах, де діє прекрасна інфраструктура та спільна відповідальність за спільні блага, я усвідомила те, що єдина зміна в нашій країні, така необхідна її громадянам, – це система правил, за порушення яких кожен, незважаючи на статус, платитиме високі штрафи.
ПРАВИЛА
У Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, більше 11 млн людей, понад 6 млн машин (дані 2010 року), або ж 7 автомобілів на 10 дорослих.
Лише 13,5% родин не мають машин.
Ба більше, дві третини міського простору в окрузі Лос-Анджелесу призначені для транспорту. Відтак, правила дорожнього руху надзвичайно важливі, пише УП. Життя.
На дорогах практично не видно поліцейських, в багатьох місцях працює відеофіксація порушень. Така “неперсоніфікована” система має основну перевагу – неможливість дати хабар чи “домовитись”.
Натомість в Україні часто водії погрожують поліцейському його звільненням, “бо не відає, бідолаха, з ким говорить“.
У США це неприпустимо: рівень довіри до поліції сягає 76% у 2016 році, цей показник зріс на 12% порівняно з 2015-м роком.
Вартість штрафу за перевищення швидкості у Каліфорнії може сягати 360 доларів в залежності від складності порушення, але базова “ставка” – 70 доларів.
Мінімальний штраф за непристебнутий пасок безпеки – 162 долари (в Україні – 51 грн), а для дитини до 16 років – усі 465 доларів. І платить його не лише водій, а й сам пасажир.
У 2005 році у Каліфорнії почалась кампанія Click it or Ticket (“пристебни чи заплати”), в результаті якої до 2014 року кількість пасажирів, що пристібають пасок безпеки зросла до рекордних 97,4% (з 92,5% у 2005 році).
А тепер згадайте, скільки разів в Україні ви бачили непристебнутого водія таксі, який переконував вас, що це не обов’язково, бо він з багаторічним стажем водіння?
У моєму досвіді таких щонайменше 70%.
Штраф можна не платити, як і другий, і третій.
Проте, коли в кінці року водій оновлює щорічну реєстрацію, приходить час платити борги; потрібно купити новий страховий поліс, а його вартість суттєво зросте.
А коли треба буде придбати нову машину, то виникнуть труднощі.
“Заборгованість” можна визначити та перевірити на низці сервісів, зокрема TruthFinder.com – відкритий пошуковий сервіс, який генерує дані з усіх веб джерел.
Тож плата за порушення, висока, однакова для всіх, і така, що не підлягає оскарженню чи торгам, є реально діючим інструментом.
Але не все вирішується грошима. Система працює так, що громадянам порушувати правила просто невигідно.
Наприклад, чималий перелік роботодавців вимагають “чисту” історію водія (clean driving record). Без цього просто неможливо працевлаштуватися кур’єром, сантехніком, нянею, спеціалістом в складських приміщеннях.
Очистити історію штрафів можна шляхом перездачі водійського екзамену в онлайн школі. Але це можна зробити лише один раз на 18 місяців, і то не для всіх видів порушень: не входять ті, які вчинені в стані алкогольного сп’яніння.
 |
| Система працює так, що громадянам порушувати правила просто невигідно |
Це стосується не лише перевищення швидкості, проїзду на червоне світло, чи неправильно обраної смуги. Така система “негативної мотивації” діє і для паркування. У Каліфорнії ніхто не паркується на середині тротуару, роблячи незручним прохід для пішоходів. А 15 хв парковки у недозволену місці (для машин зі спеціальним дозволом) нам коштували 52 долари.
Тож спочатку були правила. Великі. Потім звичка. Згодом культура.
СПІЛЬНІ БЛАГА
У зв’язку з підвищеним ризиком пожеж на відкритих територіях, нещодавно представники пожежних служб обходили популярні місця для шашликів у Києві. Їх частіше запрошували до столу, ніж слухали про правила погашення вогню та прибирання.
А от пляжі Маямі о 6 ранку під час масових пробіжок туристів і містян надзвичайно чисті. Курсує машина, яка збирає сміття з баків, але на піску не видно ні пляшок, ні обгорток, ні качанів. Штраф за сміття на узбіччі – 1000 доларів.
В Ла-Хойя, неподалік від Сан Дієго, на каменях ніжаться морські леви і пелікани, а на набережній відпочивають люди усіх національностей, які слідують простим заборонам:
– не палити,
– не вживати алкоголь (діє в усіх публічних місцях),
– не смітити,
– не приносити скляний посуд,
– не шуміти,
– не розпалювати багаття,
– не приводити собак.
Дотримуючись цих постулатів, кожен створює затишні умови для себе й інших.
 |
| Дотримуючись цих постулатів, кожен створює затишні умови для себе й інших |
 |
| На набережній відпочивають люди усіх національностей, які слідують простим заборонам |
До слова, коли у Лос-Анджелесі була посуха, міська влада закликала жителів міста економно використовувати воду, і навіть фінансувала штучні газони, щоб уникнути додаткового поливу трави.
У 2016 році мер міста Ерік Гарсетті підписав ряд розпоряджень для зменшення використання води на 19% впродовж року.
Будівельні компанії також отримали чимало вимог, які вони повинні враховувати під час проектування та будівництва.
Тоді заборонили мити машини навіть вдома, а штраф за недотримання тимчасового обмеження сягав 500 доларів.
Сусіди часто викривали правопорушників. З одного боку це може нагадати про непевні радянські часи і страх доносів, але водночас ці фактори вибудовують поняття спільного блага.
Вас ніколи не дивувало, як у фільмах американці вдома ходять у взутті, в якому прийшли з вулиці?
Не дивно, якщо там не можна вступити в собачі екскременти. У США господарі прибирають і за гламурними собаками у курточці зі стразами, і за лабрадорами.
В Україні, коли ми проводили конкурс малих урбаністичних грантів, одна з заявок була спрямована на вирішення цієї проблеми.
Команда ініціаторів провела опитування жителів Львова. Серед відповідей були такі як “у нас на вулицях і так брудно, екскременти моєї собаки великої різниці не зроблять“. А це про відсутність спільного блага і початок “свого” за дверима квартири чи будинку.
У Лос-Анджелесі культура прибирання є частиною кодексу містянина і регулюється штрафом від 25 до 250 доларів, і такий закон діє з 1978 року!
До речі, в Україні теж є регулючий закон, лише відсутність його дії на практиці ніяк не карається. А саме прибирання сприймається українцями як приниження.
Турботу за комфорт для всіх я жартома називаю ефектом “червоного покривала”.
“Візьміть собі, але допоможіть нам, повернувши його!“, – написано на табличці у парку.
Поставимо для тесту в парку Шевченка? Через скільки часу їх розкрадуть?
 |
| “Візьміть собі, але допоможіть нам, повернувши його!”, – написано на табличці у парку |
СПІЛЬНОТА
В районі Бель Ейр (Лос-Анджелес) є невеличка протестантська церква.
На вигляд зовсім не схожа на українські храми. Але це не про релігію. А про спільноту. Там не змушують вдягати хустки, не питають, чого прийшли, а окрім служби, створюють усі умови для гуртування громади. Є кав’ярня, багато столиків та квітів, заняття з йоги, – такий собі відкритий публічний простір, який у Києві, до прикладу, важко знайти навіть у креативних осередках.
Серед задекларованих цінностей спільноти: “Набагато більше, ніж бажання просто бути поруч одне з одним“.
 |
| При церкві є кав’ярня, багато столиків та квітів, заняття з йоги, – такий собі відкритий публічний простір |
При церкві діє менторська програма Imagine LA, яка об’єднує безхатченків та команди волонтерів зі спільноти, корпорацій та інших організацій.
Такі центри вже зароджуються в Україні, скажімо, у храмі Василія Великого у Києві, де проводять виставки, концерти, зустрічі молоді. Проте явище це зовсім нове та рідкісне.
Зізнаюсь, мене страшенно вразила кількість безхатченків у Сан-Франциско. Їх так багато, що здається, місто яке гуртує розробників інновацій та власників мільйонних стартапів повинно знайти рішення.
Сан-Франциско – друге після Нью-Йорка місто за густотою безхатченків на квадратну милю (до 140 людей за даними 2014 року).
Місто виділило понад 1 млрд доларів на розвиток благополуччя та передмість, в рамках якого фінансуються проекти для безхатченків.
Місцева влада запропонувала податкові канікули для таких компаній, як Twitter, які перенесли свої офіси на Market Street – епіцентр скупчення безхатченків, з надією на облагородження району завдяки корпоративному сектору.
ВІДДАТИ ДЕСЯТИНУ
У США не побачиш людей зі скриньками на вулицях, які збирають пожертви на різні потреби.
Водночас тут, здається, щоб ти не купив, – усе дає комусь користь.
Придбавши шампунь однієї марки, ви будете певні, що потребуюча сім’я отримає мило.
Злаковий “батончик, що рятує життя” у найпопулярнішій кавовій мережі допомагає рятувати дітей по всьому світу від голоду. На сайті компанії є статистика, яка розчулює: щороку від недоїдання помирає 2,6 млн дітей, а це одна дитина кожних 12 секунд. Але цьому можна зарадити.
Це простий приклад, коли консьюмеризм, або ж культура споживання, приносить користь.
Мережа Goodwill є хорошою ілюстрацією соціального підприємництва. Магазин використаних товарів дає змогу працевлаштувати вразливі групи населення, зокрема людей з інвалідністю, постраждалих у природних катаклізмах, політичних кризах.
Сьогодні Goodwill вже налічує понад 160 організацій в США, Канаді та ще 13 країнах.
Гроші за джинси для чиєїсь дитини можуть допомогти одинокій матері пройти тренінг, що в майбутньому дасть їй роботу, а старий комп’ютер – дасть змогу засвоїти ази бюджетування, а відтак економити у майбутньому.
Goodwill – це win-win (виграшна ситуація) для усіх. Американці, привозячи книжки, одяг, посуд, радіоелектроніку в центри благочинності, мають можливість “списати” податки, роблячи добру справу.
Чи можна змахлювати і зазначити, що старе радіо коштувало 300 доларів?
Ні, бо на сайті є перелік приблизних цін на усі види товарів, які здають добродії.
В Україні вже з’явився схожий соціальний проект – магазин “Ласка”, куди можна здати нові та не зовсім речі, які згодом потраплять у дитячі будинки, або будуть продані теж з благочинним наміром. Наразі їх лише 2 у Києві (плюс 2 контейнери для збору речей).
***
Україна з-за океану виглядає трохи іншою.
За два тижні, які я провела у подорожі американськими містами, моя Facebook стрічка “гуділа” довкола трьох ключових тем: перефарбування арки Дружби народів у кольори веселки, бою Володимира Кличка з Ентоні Джошуа та обшуків інвестиційної компанії Dragon Capital.
Українці, здається, таки експерти в будь-якій галузі, навіть якщо раніше цим не цікавились і далі це не впливатиме на їхнє життя, кожен має право на істину, теоретичну, без практичного застосування.
Бракує розмов про інновації та історії успіху, про відкриття та рольових моделей.
Чи можна обійти систему у США?
Бажаючі є. А підхід такий: помилка (скажімо з вирахуванням податків) – не страшно, але усвідомлене шахрайство (fraud) – халепа.
Цей текст не є висловленням сліпої любові до Сполучених Штатів Америки. Радше гірке усвідомлення того, що боровшись за гідність в Україні і заплативши найвищу ціну – людські життя, нам поки що не вдається запровадити прості правила, та систему їх дотримання.
Щоб правила стали одними для всіх, має всерйоз працювати покарання у разі їх нехтування. Але вся суть в тому, що вони ж повинні бути одні для всіх. А до такого українці не звикли. Бо відчуття своєї “вищості” таке солодке, навіть якщо проявляється в нахабстві та свинстві.
Ірина Озимок, керівник програми місцевого економічного розвитку Western NIS Enterprise Fund
