Вишківчанин Шандор ВАРГА про Лобановського, Венгера, Шевченка і навіть бен Ладена

Далеко не всі володіють настільки широкими зв’язками в футбольному бомонді. Ще менше людей готові про них говорити. А так захоплююче і «смачно» це робити, як Варга, по-моєму, не вміє ніхто, пише championat.com.

– Як вдалося стати агентом ФІФА?

– Свого часу це задоволення коштувало 200 тисяч швейцарських франків – таким був розмір вступного внеску. Для ФІФА, в ту пору скромнї в фінансовому плані організації, це було великою підмогою. Ліцензію під номером 001 мені особисто видавав Блаттер. Але, віриш, ні разу в житті не довелося її пред’являти.

– Чому?

– Якщо Алекс Фергюсон мене знає, він не буде вимагати папір. Коли практикував мій перший учитель Еміль Остерехер, теж угорець за національністю, поняття «агент ФІФА» взагалі не існувало. Що не завадило йому привезти в мадридський «Реал» Ді Стефано і Пушкаша. Згодом, коли Ференц вже закінчив грати, Еміль залишався для нього членом сім’ї. Вирішував проблеми дружини, дітей, онуків. У моєму розумінні так і повинен ставитися агент до своїх клієнтів.

– Якщо не помиляюся, Пушкаша не хотіли брати в «Реал»?

– Ференц був немолодий. 31 рік на ті часи – все одно що 41 зараз. Сприйняття однакове. Але Еміль терпляче «обробляв» Бернабеу, легендарного президента «Реала»: «Візьміть Пушкаша, не пошкодуєте». Той кривив рот: «Та він старий, 30 кіло зайвої ваги …». Але Остерехер не здавався: «Ференц дуже хоче до вас» – при тому, що в дійсності Ференц вже нічого не хотів і всерйоз подумував зав’язати з футболом. Пушкаша, навпаки, Еміль переконував, що Бернабеу мріє бачити його у своїй команді. У моїй кар’єрі, до речі, був схожий випадок.

– Розкажіть.

– Перебуваючи в Саудівській Аравії, вів телефонні перемовини щодо  Сергія Реброва. Президенту «Динамо» Суркісу говорив: «Ви просите занадто багато», а його колегу з «Тоттенхема» сера Алана Шугара м’яко докоряв: «Ви пропонуєте надто мало». Діти дивилися на мене з подивом: «Тату, ти зараз брешеш?». До різних методів доводиться вдаватися, щоб привести сторони до компромісу (посміхається).

– З Пушкашем чим справа закінчилася?

– Ференц приїхав до Іспанії, провів в «Реалі» дев’ять прекрасних років і забив сім голів у двох фіналах Кубку чемпіонів.

– Трансфер Реброва – найскладніший у вашій практиці?

– Мабуть. Складність полягала в ціні. З одного боку – Григорій Суркіс, з іншого сер Алан Шугар, скупий, як справжній єврей (недарма він у королеви Англії радником з фінансових питань працював). Умови Реброва погодили за п’ять хвилин. За трансферну вартість торгувалися довго. Почали з п’яти мільйонів фунтів – дійшли до десяти. І застопорилися.

«Динамо» стоїть на 12, Шугар навідріз відмовляється підвищувати пропозицію. Ребров, дивлюся, нервує: контракт під загрозою зриву. Тренер Грем засмучений. Я з Григорієм ще раз переговорив. Він трохи пом’якшив позицію: мільйон додасть – і по руках. Але як з Шугара цей мільйон вибити?

– Дійсно – як?

– Мене осінило! «Сер Алан, – кажу, – якого біса ми обговорюємо цінник, якщо він на товар вказаний!». І суну йому знімок Реброва з 11-м номером на майці. Що ти думаєш? Спрацювало! За мірками 2000-х років 11 мільйонів фунтів були фантастичними грошима.

– Калитвинцев згадував: «З Лобановським ніхто не міг пити на рівних – падали, вставали і знову падали. При цьому на підпитку Валерія Васильовича ніхто і ніколи не бачив».

– Підтверджую. Після одного виїзного матчу киян я опинився в приватному літаку Григорія Суркіса. Команда полетіла окремо, а Лобановський до нас приєднався. У салоні обвів поглядом попутників – три-чотири людини, всі непитущі – і так багатозначно на мене подивився, що я все зрозумів: «Вважатиму за честь, Валерію Васильовичу». Здавалося б, скільки там від Запоріжжя до Києва летіти – хвилин 35, напевно. Мене з літака виносили, а Васильович немов і не пив зовсім.

– Скільки ж ви випили?

– Дві пляшки коньяку (посміхається)…
– Чи не жартував потім над вами?

– Це не в його стилі було. Запала в душу ще одна зустріч з Лобановським. Ким я був в комплексній науковій групі при федерації футболу? Маленьким гвинтиком великої машини. Коли через 15 років на якомусь виїзді «Динамо» ми випадково зіткнулися в коридорі готелю – був упевнений: не впізнає. А він руку простягає: «Шандор, здрастуй. Як твої справи?”. Людина з великої літери був. Недарма Венгер, Фергюсон просили мене запросити його на тренерські курси – просто поговорити. Його підхід до футболу всіх дивував. Зверни увагу: він будував класні команди без єдиного іноземця: білоруси, росіяни, грузини – не береться до уваги.

– Ще Лобановський дивував?

– Коли він вдруге повернувся в «Динамо», у мене в клієнтах було вісім гравців збірної України, тому не один раз опинявся з ним в одній компанії, на тренуваннях. Мене завжди дивувало, наскільки вимогливо він ставився не тільки до гравців і помічників, але і до себе. Якось в Будапешті кияни проводили збори. Після тренування запропонував йому: «Може, підемо, Васильович, чогось вип’ємо?». А він: «Спочатку пробіжимося». Дощ, сніг! Але Лобановський біг – і з ним вся банда.

– Перша зустріч з метром відклалася в пам’яті?

– Я готував звіт по тактико-технічним діям. Лобановський ознайомився з ним і давай вичитувати Шенгелія: як ти думаєш з такими показниками грати в збірній СРСР? Мені було ніяково – виходить, «спалив» пацана (сміється). А з іншого боку – приємно, що такий великий тренер посилається на мої цифри. Іноді Лобановський міг зробити запит прямо під час матчу – ми вже 30 років тому працювали фактично в режимі онлайн. Він серйозно до цієї інформації ставився, але кожного виконавця оцінював індивідуально. Інший раз говорив: «Так, він зробив 75% браку, але своє завдання виконав».

– Як ви влаштовували Лужного в «Арсенал»?

– Пікантний момент: «Динамо» з «Арсеналом» потрапили в одну групу Ліги чемпіонів, і Олегу вже після підписання контракту належало три місяці допрацювати в Києві, в тому числі зіграти проти майбутньої команди.

– Колізія.

– А уяви, що відчував Венгер, коли «Динамо» з Лужним обіграло його «Арсенал» і вибило з Ліги чемпіонів! В тому самому, пам’ятному рейсі із Запоріжжя Лобановський сказав Суркісу: «Може бути, ми і знайдемо такого правого захисника, як Лужний, але такого капітана – точно ні». Інший на його місці поберігся б – гра нічого не вирішує, чемпіони, у тебе контракт з «Арсеналом» в кишені. А Лужний за рахунку 4: 0 або 5: 0 мчить по флангу і кричить: «Па-а-ас!».

– Чув, що, будучи бійцем по натурі, Лужний кепсько переносив фізичний біль.

– Слухай, ти маєш рацію! Я згадав ситуацію: проходимо медогляд в «Арсеналі». Аналіз крові. І дідусь-лікар ніяк не може знайти у Лужного вену. Дивлюся, Олег побілів, наче в знепритомніє зараз. Мені крізь зуби цідить: «Якби це був наш Малюта, лікар« Динамо », я б його вбив …».

– З Києва Олег їхав мовчуном – двох слів не витягнеш. Англія його змінила?

– Він такий – мовчун-роботяга. Ображався, коли я йому зустрічі з журналістами влаштовував. Вмовляв його: «Олеже, потрібно. Це теж свого роду шоу-бізнес. А все, що робить преса, – для публіки. Твоя думка, твої слова людям цікаві». Він кривився: «Знову ви …». У цьому сенсі Олег не змінився.

– Казуси з ним в Лондоні траплялися?

– Перші два-три тижні, коли він приїхав до Лондона, я ходив на кожне тренування «Арсеналу» – з Арсеном поспілкуватися, заняття подивитися. Команда була зоряна: Петі, Овермарс, Бергкамп. Позаду – вважай, вся лінія захисту англійської збірної: Сімен, Діксон, Уінтербёрн, Кіоун, Тоні Адамс. Анрі одночасно з Лужним прийшов в команду – довгий час в одному готелі жили. Все по-англійськи говорять – тільки Олег чортихається: «Тьху, блін, нічого не розумію!». Я йому: «Спокійно, все буде нормально».

Свого часу Лужний перестав потрапляти до складу, присів на лавку. Дзвонить: «Шандор, куди я потрапив ?! Треба валити звідси». Я кажу: «А ти подивися наліво, направо. Там кращий бомбардир чемпіонату світу Шукер сидить. Там Овермарс, Кану, Бергкамп навіть сідає. Ти не в найгіршій компанії сидиш! Це раз. А по-друге, тебе «Динамо» списувала як ветерана, а тут ти наймолодший і прогресуючий захисник». Він задумався: а адже правда, вся оборона – на два-три роки старші. І заспокоївся.

– Не шкодуєте, що відмовилися представляти інтереси Андрія Шевченка?

– Це вже легенда. В інтерв’ю для Rai-1 у Андрія запитали, хто представляє його інтереси. Ніхто, каже. Журналіст недовірливо на нього дивиться: як же так, володар «Золотого м’яча» – і без агента? Шевченко пояснив: «Багато хто хотів зі мною працювати, але той, з ким хотів працювати я, – відмовився». У той час у мене було досить багато гравців – чоловік 15, а Андрій просив, щоб я переїхав до Мілана і займався тільки ним. Я не міг собі цього дозволити.

– Чи не образився Шева?

– До сих пір дружимо. Нещодавно зустрілися після матчу «Шахтар» – «Динамо», повечеряли. Тепер іноді жартую з цього приводу: всі агенти хваляться своїми клієнтами, а я – зіркою, якій відмовив.

– Вас пов’язували ділові і дружні стосунки з Андрієм Гусіним…

– За день до загибелі він дзвонив мені – я був в Закарпатті: у мене там маленький благодійний фонд, фазенда, конячки… Один раз віз мене на своєму «Макларені-Мерседесі» в аеропорт. Дивлюся на спідометр: 330. «Андрюша, – лепечу, – я не поспішаю. Дві години до вильоту». Він любив швидкість, кайфував від гонок. Вони з Каладзе змагалися, хто перший на базу приїде. Ця пристрасть його і згубила…

Унікальна за теперішніх часів людина була. Один приклад. Гусін був в Самарі у Гаджи Муслімовіча. Прийнявши «Сатурн», Гаджієв запропонував Андрію місце тренера – бачив в ньому величезний потенціал. А Гусін ще не награвся: «Шандор, треба щось робити». Я до Гаджиєва: «Гаджі, давай так – він твій помічник, виконує всі розпорядження. Але якщо побачиш, що він готовий ще пограти, – повернеш в категорію футболіста». Зрозуміло, зі зміною окладу – у гравця він, образно кажучи, в 10 разів вище.

– Повернув?

– Через пару тижнів дзвонить: «Гусін буде грати – кращого немає». Проходить час – Гаджи Муслімича виганяють. Андрій збирає речі і йде слідом. У «Сатурні» його гальмують: «Постій, ти ж наш футболіст». А він відповідає: «Ні. Я – граючий тренер. І якщо головного звільняють, теж несу за це відповідальність». Людина в кінці кар’єри від мільйона відмовляється. Доларів! Де зараз такого знайдеш?

– Працевлаштування тренера – як це зазвичай відбувається? Розберемо випадок Блохіна.

– Буває, ти дзвониш і пропонуєш кандидатуру, буває, на тебе виходять із запитом. Після чемпіонату світу 2006 року я розумів, що Олег йде зі збірної, але не з професії.

– Чому Блохін три роки без роботи?

– Зі здоров’ям погано. Ще в «Динамо» зліг у лікарню з мікроінсультом. Останні півроку в тяжкому стані керував командою. Ця робота і для стовідсотково здорової людини важка, а для такого емоційного, як Блохін, – тим більше. Уже після відставки Олега я нагадав президенту «Динамо», що він теж мав відношення до перемоги в Кубку. Ігор Суркіс погодився і передав йому свою медаль. Може, і добре, що так склалося. Помирати, як Лобановський, на лавці, напевно, красивіше, ніж в ліжку, але кому це треба? Тим більше коли у тебе нова сім’я, маленькі діти. Не думаю, що Олег коли-небудь повернеться на тренерську лаву. Здоров’я дорожче.

– Як познайомилися з Венгером?

– На підписанні контракту з Лужним. Повечеряли у нього вдома, випили по келиху вина.

– Дружина Арсена сервірувала стіл?

– Подруга. Арсен довго не одружувався, а коли нарешті пішов під вінець – через рік розлучився.

– Як часто буваєте в гостях у нього?

– Останній раз в листопаді бачилися. «Арсенал» програв якійсь маленькій команді – в Кубку ліги, чи що, – і після матчу ми домовилися повечеряти разом. Ми з Девідом Діном, колишнім віце-президентом клубу, з’явилися в ресторан трохи раніше і відобразили приголомшливу сцену. При вході Арсена всі відвідувачі, чоловік 50 або 70, встали і почали плескати. Я ще підколов його: «Що ж буде, якщо ти виграєш?!».

– Найцікавіший спогад з тренерської практики в Саудівській Аравії?

– Мій бос, головний тренер збірної Угорщини Кальман, любив починати матчі агресивно: пресинг, атаки на пульсі 200, швидкий гол! А для цього була потрібна інтенсивна розминка. І ось ми розігріваємося, підганяємо гравців: «Давай, давай!». Тут з мечеті доноситься: «Аллах Акбар». Футболістів як вітром з поля здуває – пішли молитися. Під час Рамадану, коли люди цілий день не їдять, ігри в 12 ночі починалися.

– У Джедді ви тренували племінників одіозного Усами бен Ладена.

– Більше скажу, регулярно бував у них в будинку. Усама там – ікона. Власне, він для всієї Саудівської Аравії ще після афганського конфлікту став національним героєм – допомагав грошима, спав з солдатами в окопах. CNN з BBC захоплювалися ним, називали визволителем і борцем з радянськими окупантами. А коли окупантами стали американці – оголосили терористом. Так чорне або біле? Талібан чим займався тоді, рівно тим же займається зараз. Подвійні стандарти у всій красі. При цьому сім’ї бен Ладена і Буша входили в одну бізнес-корпорацію.

Олег ЛИСЕНКО

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено