Юрій Марценишин: «Обирав між майбутнім священника і правоохоронця»

Зміни в державі, що торкнулися правоохоронної системи, дали старт новій патрульній поліції. Управління патрульної поліції у містах Ужгород та Мукачево з′явилося на Закарпатті у листопаді 2015 року. Очолив його тоді ще капітан поліції Юрій Марценишин. І якщо про підпорядковану йому структуру говорили і говорять усі, то керівник патрульних до березня 2017 року залишався у тіні двох сотень своїх підлеглих. Про людину і структуру та тривалий професійний шлях до Закарпаття від першої особи читайте в ексклюзивному інтерв′ю з майором поліції Юрієм Марценишиним спеціально для газети «Наш Ужгород».

– Чи планували Ви колись пов′язати своє життя із правоохоронними органами?

– Знаєте, як та відома фраза «У мене є мрія…»? Так от у ранньому дитинстві, як би то не було смішно, у мене було дві мрії щодо майбутньої професії – або стати міліціонером, або священником. Це були ті два призначення, до яких у мене була симпатія. Вже пройшло багато часу, і зараз важко пояснити, чим то обґрунтовувалося… І якщо священнослужителів у родині не було, то ось у міліції працював і зараз працює у поліції мій рідний брат, двоюрідний брат, дядько…

– А з чого починався Ваш кар′єрний шлях поліцейського?

– Так як багато моїх родичів працювали у правоохоронних органах по лінії Державтоінспекції, то у 2003 році я вирішив вступати у профільний виш. І так як співробітників ДАІ готували лише у Донецькому юридичному університеті, то я з Тернопільської області попрямував туди. Успішно склав іспити, вступив до університету, а після чотирьох років навчання повернувся на Тернопільщину. Там я від навчання перейшов до практики і почав працювати інспектором у відділенні ДАІ м. Тернопіль. Згодом мене перевели за місцем проживання – у місто Збараж. Вже за рік мене запросили повернутися до рідного університету, аби зайнятися викладацькою діяльністю. Я був трохи збентежений такою пропозицією, але, порадившись із сім′єю, наважився на такий крок.

Так як певний бік роботи Державтоінспекції очільнику Управління патрульної поліції Ужгорода та Мукачева не подобався, але йому хотілося залишитися у системі, то мій співрозмовник змінив род занять і став науковим співробітником університету та навіть затвердив тему кандидатської дисертації в ад’юнктурі. У результаті вийшла низка науково-практичних видань, підручників із грифом МВС за авторства та співавторства Ю. Марценишина. З 2013 року він перейшов безпосередньо до викладацької діяльності, готуючи працівників підрозділів ДАІ.

– Як, перебуваючи у Донецьку, Ви пережили події 2013-2014 років?

– Коли все починалося, я перебував безпосередньо у Донецьку. Тоді до нас прийшли «друзі», які буквально захопили наш факультет. Після цього довелося без перебільшення тікати. Нас передислокували у Маріуполь. Ситуація була досить невизначена. Родина жила у батьків у Збаражі, я працював у Маріуполі… Тому я знову перевівся у райвідділ на посаду заступника начальника районного відділу міліції.

– А як же відбулася трансформація з викладача-ДАІшника у патрульного поліцейського?

– Пропрацювавши півроку у райвідділі, я ще раз упевнився, що це не моє. Саме у цей період з′являється багато інформації щодо створення нової патрульної поліції, зокрема у Києві. Отож я вирішив подати свою кандидатуру, при чому одразу на два напрямки – і на викладача для патрульних, і на патрульного. У підсумку пройшов і туди, і туди. Постало питання, з чим мати справу далі. Обрав патрульного… І змінив посаду заступника начальника райвідділу на рядового інспектора патрульної служби у місті Київ.

– А що ж наукова діяльність? Яка доля Вашої кандидатської?

– У травні 2015 року, коли я навчався на патрульного, я успішно вийшов на захист своєї роботи. Тоді ж у травні я й захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Адміністративний нагляд Державтоінспекції за перевезенням небезпечних вантажів».

– Яким чином у маршруті Збараж–Тернопіль–Київ–Донецьк–Київ з′явилося Закарпаття?

– Мене направили на двотижневі курси лідерства, на яких визначалися майбутні командири і заступники командирів рот патрульної поліції. Після успішного проходження цих курсів мене викликали на співбесіду і перевірку на поліграфі для відбору на посаду майбутнього командира роти. Пройшовши перевірку, у липні 2015 року я став командиром роти. За півроку у листопаді починався набір у патрульну Львова. І я поїхав як кандидат на посаду керівника управління. Так склалися обставини, що відбір я тоді не пройшов. З одного боку, було розчарування, з іншого, – то все було на краще. Я повернувся до Києва, й у якийсь із днів після нічної зміни мене викликав мій керівник і сказав, що сьогодні разом із командою ти виїжджаєш на Закарпаття. Я був дуже приголомшений, а родина ще більше, бо ж дружина і так мене рідко бачила через службу. Отож зібрав речі, попрощався із дружиною і донькою й вирушив сюди.

– Чи не пожалкували, що тоді виконали наказ керівника? І наскільки комфортне для Вас Закарпаття?

– Коли я почав тут працювати, я Богу дякував, що не пройшов відбір до Львова. Закарпаття і його населення мені дуже імпонує, хоча, звичайно, є своя специфіка.

– Родина теж одразу разом із Вами змінила місце проживання?

– Вже коли відбулося призначення тут, я забрав із собою родину, бо мені без них важко, особливо на початковому етапі запуску патрульної поліції, адже я тут зовсім нікого не знав. Куди б мене не призначали, родина завжди зі мною. І не важливо, чи є у дружини робота, чи ні. Тобто вона звільняється і переїжджає. Ми маємо довідку переселенців, бо реально так і живемо, переселяючись, – Донецьк, Маріуполь, з Києва на Закарпаття… Родині тут досить комфортно. Дружина влаштувалася на роботу. Ще один плюс – це зручний клімат. На Закарпатті у дружини нарешті минулася алергія, адже у Донецьку ми через це дуже страждали. А ось доньку можу назвати авантюристкою, бо вона за три роки змінила три школи, і їй скрізь подобається, вона себе скрізь знаходить. Ми переживали, що для дитини такий спосіб життя буде досить стресовим, однак доньці тут подобається, вона має багато друзів тощо.

Далі буде…

Катерина Ірха

Коментування вимкнено