Влад МИКИТА: «Найкращий подарунок від Бога – донька Катеринка»
Влад МИКИТА – живе в Ужгороді, але працює в Мукачеві і два головні закарпатські міста любить однаково.
Раніше працював на телебаченні, в обласній адміністрації, керівником прес-служби обласної ради. Нині – радник голови Мукачівської міської ради.
Сьогодні під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» він охоче погодився розповісти про те, що привело його в журналістику, про власні уподобання, про родину і навіть відкрив свої маленькі таємниці.
— Владе, що вплинуло на життєвий вибір, чому Ви стали саме журналістом?
— Звичайний випадок. Уже на п’ятому курсі історичного факультету УжНУ моя добра знайома, а нині кума Вікторія Росул запропонувала спробувати свої сили на телеканалі «М-студіо», де вона вже кілька місяців працювала. І я спробував вже наступного дня. Зробив до 9 травня матеріал про одного з тисяч закарпатців, які пережили Другу світову війну. Але його доля була складною, адже як і чимало краян, був призваний до угорської армії. Матеріал вийшов незвичним, чоловік дуже важко пройшов усю війну і ще важчою була в нього доля після її закінчення. Цей незвичний ракурс сподобався тодішньому головному редактору телеканалу Наталії Зотовій – так і почав працювати. Саме завдяки цій людині і став журналістом – Наталка вчила, завжди допомагала.
— Ви працювали у прес-службі обласної ради, зараз – Мукачівської міської. Із чим це зв’язано? Чи важно нести таку ношу? Адже таку роботу не можна назвати дуже творчою…
— На телебаченні працював до 2008 року. А тоді мені запропонували посаду радника голови ОДА. Два роки працював у прес-службі облдерадміністрації, а потім, після місцевих виборів, перейшов на посаду керівника прес-служби обласної ради. Це – доволі цікавий період життя, адже ми мали змогу відвідувати все Закарпаття, бачити проблеми з якими живуть наші земляки, власне пізнати свій рідний край, який є дивовижним і прекрасним! Після минулих місцевих виборів новообраний міський голова Мукачева Андрій Балога запропонував працювати в його команді. Погодився, адже молодий і амбіційний політик ставив перед собою завдання перетворити Мукачево у місто №1. Так, робота в місцевому самоврядуванні не є творчою, але дає змогу донести до загалу ідеї, пропозиції, проекти, які може обговорити громада. Саме від роботи прес-служби багато в чому залежить сприйняття громадою кроків влади.
— Які найяскравіші епізоди запам’яталися в журналістській роботі?
— Найбільше запам’яталися подорожі за кордон, і в першу чергу до сусідніх Словаччини та Чехії. У першій вражає ставлення до збереження дерев’яних церков. Мав змогу побачити, що більшість їхніх храмів зберігають в тому вигляді, в якому їх було зведено сотні років тому. На відміну від Закарпаття їх не «обшивають» гіпсокартоном, не встелюють металочерепицею, не міняють хрести в залежності від зміни влади. В Чехії, оглядали як функціонує система освіта, вражає виховання діток в садочках – там для них вседозволеність, але разом з тим вони дотримуються порядку й правил. У садочках є сауни, дитина має переносні пластикові ліжка, які виймає з шафи, коли сама хоче спати. Для них створено все, щоб дитина яскраво провела дитинство.
— Це справді дуже цікаво. Там усе інакше… А чи Вам колись в період роботи журналістом погрожували?
— Так, звісно як багатьом журналістам, які в період революції не працювали на режим Кучми-Медведчука. Таких випадків було кілька й стосувалися вони подій Мукачівських виборів 2004 року. Тодішня влада не гребувала нічим – на дільницях били нардепів, погрожували журналістам. Шкода лише те, що злочинці покарання так і не понесли…
— Які зараз основні проблеми Мукачева? Що найбільш непокоїть людей? Із якими питаннями звертаються найчастіше?
— Проблеми як у всіх містах найбільше стосуються житлово-комунальної галузі, інфраструктури. Але влада докладає сил і потроху проблеми вирішуються. Лише за рік роботи в місті вдалося відремонтувати півсотні внутрішньоквартальних проїздів, майже 40 дахів, нове обличчя отримав парк «Перемоги», незабаром в місті відкриють дитсадочок майже на 200 місць, запрацює новий громадський транспорт, стартувало будівництво нового Центру надання адмінпослуг. Влада міста задала потужний темп розвитку. І це незважаючи на те, що керівництво області не те що не допомагає, а часто робить все можливе, щоби Мукачево не змогло реалізувати деякі проекти.
— В Україні зараз війна… А Мукачівський театр друкує афіші російською. У чому причина?
— Ну це мабуть пов’язано з тим, що багато десятиліть вистави в театрі були на російській мові. І донині деякі афіші й досі залишилися на російській мові. Але чи є в цьому проблема для багатонаціонального Закарпаття? Звісно, що ні. І ніколи тут не було проблем щодо того на якій мові тут спілкуються, проводити театральні вистави, молитися в церкві.
— У Мукачеві багато видовищних дійств, фестивалів. Який особисто Вам подобається найбільше?
— Серед нових фестивалів найбільше сподобався фестиваль «Варишське пиво». Мабуть тому, що й сам люблю цей хмільний напій. Цьогоріч влада міста разом з пивоварами краю вирішила зробити фестиваль крафтового закарпатського пива. Так, що запрошуємо всередині вересня в Мукачево!
— У чому причина постійних змагань між Ужгородом і Мукачевом – хто кращий? Як гадаєте?
— Ну це мабуть склалося історично. Адже свого часу Мукачево було столицею Закарпаття. Взагалі-то постійні змагання – це чудово, адже перегони стимулюють до розвитку, новацій, втілення нових ідей.
— У Вас прекрасна донечка та дружина. Розкажіть про родину.
— Одружений з чудовою Яночкою майже 11 років. Працювали разом на телебаченні. Наш найкращий подарунок від Бога – донька Катеринка. Цієї осені вона вже піде до школи. Жінка зараз працює в галузі культури. Все робимо разом, все вирішуємо разом – це і є запорукою щасливої родини. Велику роль відігравали й відіграють батьки, котрі мені завжди допомагають в житті.
— Чим займаєтесь у вільний час, які маєте захоплення?
— У першу чергу, велосипед. Це наше спільне захоплення. За день можемо проїхати по 50 кілометрів. Але це можемо дозволити собі лише на вихідних – посеред тижня робота і ще раз робота.
— Кажуть, кожній дитині потрібна тварина. У Вас є домашні улюбленці?
— З дитинства люблю котів. Їх вдома було навіть 5. Але тепер наш улюбленець висловухий Тімі покинув нас, і ми не заводимо нових. Катрусі бабуся на день народження подарувала двох сирійських хом’яків – їм і радіємо.
— Що хотілося б зробити в житті таке, щоб залишити по собі слід на землі?
— Побільше добрих справ. Побільше допомогти тим, хто хворий. Тим, хто потребує коштів на лікування важких недуг.
— Які життєві цінності Вам подобаються в людях?
— Насамперед чесність і порядність. Весь час живу й працюю з такими людьми і це мені імпонує.
— У чому секрет Вашого успіху?
— Як побачу успіх – відповім.
— Як ставитеся до своєї впізнаваності?
— Як і всі журналісти – спокійно. Від нашої професії багато що залежить. І наша робота є дуже відповідальною.
— Яка Ваша улюблена страва?
— Люблю солодощі – щотижня дружина готує два види тістечок. І часто випробовує нові рецепти. Ми з донькою солодкоїжки, і все «змітаємо» доволі швидко.
— Любите читати? Маєте настільну книгу? Що б Ви порадили прочитати іншим?
— Дуже люблю, хоча й часу не маю. Дмитра Кешелю. «Видіння зрячої води, або ж Дурний Іван стріляє, а Богонько кулі направляє» – улюблена. В його романах – важка доля закарпатця минулого століття. Пише й книжки для діток. Як на мене, бодай одну книгу Кешелі має перечитати кожен закарпатець.
— Про що мрієте найбільше?
— Мрію, щоби завершилася війна. Щодня на Сході гинуть Герої. Це боляче. Хтось залишається без рідних. Це трагедія.
— Спасибі за розмову. Успіхів Вам завжди і у всьому.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
