Цікаві місця: замок Сент Міклош. Історія кохання Ілони та Імре

Старий і загадковий, із містичним запахом і  підземними ходами замок приваблює до себе гостей.

Туристи ходять кімнатами і милуються полотнами митців та древніми раритетами. У одному з приміщень пошкоджено стелю і в очі дивиться стріха. Колись замок був майже забутим, але згодом його трохи відреставрували зусиллями художника Йосипа Бартоша.

Фотеця має кілька входів. Перший поверх зустрічає відвідувачів великим залом з вестибюлем. У шести кімнатах першого поверху розміщена експозиція кельтської та скіфської культур, а також живописні полотна. Другий поверх повторює планування першого – велика зала, довгий коридор і шість невеликих кімнат. Різниця тільки в тому, що до другого поверху ще не дійшли руки реставраторів.

Екскурсовод пропонує групі гостей поблукати підземними лабіринтами. Долучаємось до візитерів.

Хід тісний, але короткий. Виходимо в другій залі. Там теж досить просторо.

Слід зазначити, що щороку у замку проходить фестиваль квітів, а саму фортецю називають цитаделлю кохання… і там справді в повітрі витає дух романтики і звідусіль лунають історії про любов.

І не лише з вуст екскурсоводів. Про найсвітліші почуття нагадують портери та скульптурка  Ілони Зріні та Імре Текелі. Саме ця пара є символом Чинадіївського замку. Тут вони таємно зустрічалися…

У чому ж секрет кохання 39-річної матері Ференца ІІ Рокоці та 25-річного князя? Що настільки вразило Текелі, що його звела з розуму княгиня, яка була на 14 років старшою за нього.

Пару засуджували всі… Такі дивацтва тоді зрозуміти було важко, особливо в аристократичних колах. Європа стежила за ними, затамувавши подих…

Але вони не боялися ні осуду, ні абияких розправ.

Додавало гостроти в ці стосунки й те, що Ілона вже була одруженою і в неї від попереднього шлюбу було аж троє дітей.

Поєднали ж свої долі  закохані у «Паланку», який належав Ілоні.

Утім далі відбулася трагедія.

Відразу після одруження Текелі продовжував розпочату ще раніше боротьбу проти австрійців. Але після невдалого штурму Відня у 1685 році, в якому разом з турецькою армією брала участь і армія Текелі, австрійці прейшли у наступ і вигнали турків з Угорщини. Сам Імре Текелі потрапив у немилість султана і був заарештований.

У листопаді 1685 року австрійський генерал Зігберт Гайстер захопив Ужгородський замок і підійшов до Мукачівського.  Ілона Зріні вирішила захищатися. Вона сама на чолі гарнізону з двох з половиною тисяч добре озброєних вояків керувала обороною замку. Власне облога тривала протягом семи місяців, але гарнізон замку мужньо відбивав усі атаки противника. Наприкінці 1686 року австрійці відступили, не здолавши навіть першої лінії оборони — водяного рову навколо замкової гори.

Княгиня піднімала бойовий дух вояків, часто з’являючись на бастіонах разом з десятилітнім сином Ференцом. Ілона керувала передислокацією артилерії з одного бастіону на інший, точно визначаючи найбільш важливу ділянку оборони, розподіляла між солдатами і захисниками зброю і боєприпаси, підносила їх на бастіон, разом з комендантом замку Андрієм Радичем та іншими офіцерами брала участь у плануванні та організації оборони і вилазок розвідників, перев’язувала поранених у лазареті, вела заспокійливі розмови з жінками і дітьми, брала участь у приготуванні їжі для солдатів і сама її роздавала, була натхненником бойових оборонних дій, ночами контролювала пости і дозори, вивчала військову справу та балістику.

Звістка про героїчну оборону Мукачівського замку вразила всю Європу. Як міжнародну сенсацію сприймали європейські держави непокору княгині Ілони Зріні австрійцям, тоді як уже вся Угорщина скорилась Габсбургам. Турецький султан Мехмед IV нагородив княгиню грамотою-атнаме, що є єдиним випадком в історії Туреччини, щодо жінки.

У 1687 році австрійський генерал Антоніо Караффа почав нову (уже третю) облогу Мукачівського замку, яка тривала майже цілий рік. Удвічі збільшеними силами австрійські війська атакували замок, але безуспішно. Наприкінці року становище захисників замку стало критичним: закінчилися запаси, допомога не прийшла. Упевнившись у неможливості подальшого опору, Ілона Зріні погодилася на переговори і 15 січня 1688 року підписала капітуляцію. Разом з дітьми княгиню вивезли до Відня і помістили в монастир урсулінок, а сина відправили в єзуїтський коледж у Чехії.

У 1692 році Ілону Зріні обміняли на взятого в полон австрійського генерала Зігберта Гайстера, і вона виїхала до свого чоловіка Імре Текелі у Туреччину. Там, у вигнанні, вона й померла, не доживши кілька місяців до початку визвольної війни Угорщини проти австрійців, яку очолив її син — князь Ференц ІІ Ракоці.

Варто зазначити, що Ілона Зріні була не лише відважною, але й дуже розумною, знала угорську, хорватську, німецьку, словацьку, сербську, польську, французьку мови, вивчила латину і давньогрецьку, мала пізнання в області риторики, юриспруденції, математики, літератури, писала вірші і сонети. Згодом обставини змусили Ілону вивчити фортифікацію та військову справу.

Отже те, що вона підкорила серце юного графа, здається закономірним… і вразила його в жінці передусім не врода, а мудрість.

Закоханих згадують і шанують досі.

Така любов надихає навіть через століття.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено