Як ужгородський умілець робить із дерева святих і грішних
Валерій Федурця за фахом не митець, але вправно створює з дерева справжні шедеври.
Лісівник за фахом різьбою займається практично зі шкільних років і наразі досяг неабиякої професійної майстерності. Немає такого, що б він не міг увічнити у своїх фігурах. Умілець переконаний, що кожній мрії можна надати матеріальної форми і, вдихнувши в неї життя, передати нащадкам.
Більше тисячі ексклюзивних експонатів
Пан Валерій людина скромна, про свої надбання говорить неохоче, але зізнається, що в його доробку стільки виробів, що їх важко порахувати, знає одне – більше тисячі точно.
-Я люблю природу, можливо саме тому пов’язав із нею долю. Майструвати щось із деревини завжди цікаво, це заспокоює, дозволяє реалізувати фантазії, відчути внутрішню гармонію зі світом, – розповідає газеті «Наш Ужгород» майстер. – У Бичківському лісокомбінаті, де я колись працював, був цех ширвжитку. Саме там я почав займатися різьбою серйозно.
Загалом виготовленням сувенірів і навіть цілих полотен із дерева Валерій Федурця займається більше, ніж половину свого життя.
-Ще у шкільні роки я мав багатьох хороших вчителів, – зізнається 50-річний умілець. – Але бажання щось творити залежить від кожної людини особисто. Для мене робота з деревиною стала покликанням.
Та й справді, тільки вдосконалюючи ремесло, тільки наполегливо працюючи над собою можна досягти дійсно вагомих здобутків. А ужгородський різьбяр таки знайшов себе у мистецтві. Його роботи зараз є в різних куточках області, України світу, він має багатьох шанувальників і йото скульптурами захоплюються люди різних професій.
-Валерій Фердурця відчуває, наскільки глибокими, навіть інтимними є паралелі між гілками, корчами, пеньками, з одного боку, і людською вдачею, долею, вигинами біографії, з іншого. Його роботи просякнуті глибоким психологізмом, бо як давно існує уже звична для нас «зелена аптека», так завдяки майстру з’являється і «зелена психотерапія», – каже про різьбяра професор УжНУ Сергій Федака. – Майстер демонструє, наскільки різним може бути дерево, наскільки несподіваним і парадоксальним. Для нього грань між рослинним і тваринним царствами дуже умовна і легко долається в обидва боки. Та то й не дивно, адже співавтором творчості пана Валерія є сама Природа.
Цікаво, що в доробку майстра чимало творів саме на карпатську тематику. Його «героями» нерідко виступають мавки, лісовики, полонинські вівчарі, гуцули з люльками, коні та різні дикі тварини. Виготовляє він і цілі сюжетні композиції, і навіть уміє передати у виробах звукові образи, скажімо, віолончеліста, сільських музикантів, трембітарів.
За натхненням – до лісу та… до дружини
Споглядаючи дерева та коріння, навіть пеньки чи просто гілки, в уяві творця одразу виринає образ майбутньої роботи. Валерія Федурцю надихає саме ліс.
-Муза – поняття абстрактне. Її ніхто ще ніколи не бачив. Утім одні починають творчо працювати, наприклад, почувши якусь пісню, або після розмови з друзями. Мені ж достатньо побувати в лісі. Все, що нас оточує – унікальне. Тож слугувати джерелом наснаги може навіть стара коряга, яку не помічають, приміром, грибарі, бо у них «тихе полювання», а не пошуки натхнення. Я ж трохи інакше споглядаю світ, коли знаходжуся у «серці» Карпат. Там – наче в іншому вимірі: своя енергетика, своя рапсодія Всесвіту, своя аура, – стверджує майстер. – А ще мене надихає дружина Ярина. Взагалі, сім’я – це спільний тандем, тож якщо жінка не надихає, із нею не потрібно одружуватись.
Слід зазначити, що крім різьби і виготовлення дерев’яних скульптур Валерій Федурця займається і коренепластикою. Він виготовляє як гігантські, так і зовсім крихітні роботи і переконує, що значення має не розмір, а задум автора.
-Маю і триметрового, і кількасантиметрового гуцула. Тематика в них одна, але прагнення передати настрій – різне. Великий може відображати те, що людина знаходиться на щабель вище від інших істот на планеті, а крихітний – що у галактичному розрізі ми лише піщинки, – розмірковує пан Валерій.
На один виріб умілець витрачає від кількох хвилин, до кількох місяців часу, залежно від того, що хоче відтворити.
-По-перше, все залежить від настрою, задоволення від процесу, наявності вільної хвилинки, а по-друге – від складності композиції, – наголошує майстер. – Я міг зробити скульптурку і за 20 хвилин, але й міг працювати над витвором і два місяці, і навіть півроку.
Хоч у різьбяра на сьогодні є багато послідовників та учнів, але син стопами батька його іти не хоче, каже, що працювати з деревиною досить важко.
-Дивлячись на те, що майструю я, він прагне одразу за мною все повторити. Але ж мені довелося вчитись цьому двадцять років, – зауважує Валерій Федурця. – Утім… у кожного є власне покликання, отже я не наполягаю.
Плани на майбутнє у майстра також творчі – йому хочеться втілити в життя ще деякі «дерев’яні» мрії, але поки що про це розповідати він відмовляється, однак обіцяє неодмінно здивувати ужгородців ще багатьма цікавими авторськими виробами.
Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
