За останніх сто літ в Колочаві змінилося декілька державних устроїв, а її жителів і нині рятують заробітки

Колочава має стати центром потужної об’єднаної громади, зорієнтованої на рекреацію.

Села, як і люди – одним судилася невтішна доля рутинної круговерті та загумінковості, іншим – упродовж усього життя вирізнятися волелюбним норовом та резонансними вчинками. До останніх належить і верховинське село Колочава, що розкинулося у мальовничій долині норовистої Тереблі неподалік озера Синевир. Чи не всі 700 літ його біографії – це майже всуціль історія спротиву тому життєвому укладу, який покірно зносили чи під який прилаштовувалися інші на складних серпантинах історії. Тому про них мало хто й знає. Про Колочаву світ знає давно.

Перші поселенці звели собі дерев’яні зруби на місці одного з найбільших нині сіл Закарпаття (громада Колочави поділена на 5 приселків і нараховує майже 7000 мешканців, а протяжність села становить 15 км), були втікачами від визискувачів, екзекуторів та грабіжників. У ті часи в Карпатах ще були такі місця, де від цієї братії можна було знайти прихисток!

У сиву давнину місцевий люд важко гарував на землі, рубав ліс, сплавляв бокори швидкоплинною Тереблею до Буштина, а звідти – Тисою аж до Сольнока, і мандрував центральною Європою у пошуках роботи. Бідування та соціальну відсталість верховинців посилював і страшенний визиск, який щодня чинили місцеві крамарі – у період між двома світовими війнами кожен сьомий мешканець села був іудеєм, а в режимі нон-стоп працювало 8 корчм, у яких селяни з легкістю пропивали не лише тяжко зароблені крейцарі, гелери та крони, а й свою землю.

За останніх сто літ в Колочаві змінилося декілька державних устроїв, а її жителів і нині рятують заробітки. Літньої пори у селі залишаються лише жінки, діти, старші люди та… бюджетники. Решта – по світах. Найбільше колочавських чоловіків розбудовує Україну, Чехію, Іспанію, Португалію, Італію, Польщу і навіть наддалекі Японія та Австралія стали для колочавців місцем застосування їхніх роботящих рук і підприємницького хисту. Більшість зароблені в Європі капітали вкладає у рідне село. Причому зводяться не лише сучасні приватні котеджі, а й готелі, вілли, гостели, ресторани і кафе. І це не випадково, адже Колочавою тиняються юрби грошовитих туристів з Європи.

Сьогодні село, як ковток свіжого повітря, потребує коштів для пришвидшеного розвитку інфраструктури. Саме про це йшла мова під час зустрічі з депутатами сільради, активом села, яку провели у Колочаві консультанти Закарпатського РВ АМУ під керівництвом виконавчого директора Івана Ревтія. Разом з Колочавою у громаду мають намір об’єднатися села Негровець Міжгірського і Вільшани Хустського районів, представники яких також прибули на цю зустріч. Консультанти Офісу реформ розповіли про хід децентралізаційних процесів в Україні, ознайомили з кращими практиками діючих закарпатських ОТГ та навели бюджетні розрахунки, підготовлені консультантом-фінансистом Ю. Траньович. У випадку заснування ОТГ у такій конфігурації чисельність її населення складала б понад 10 тис. чоловік, площа – майже 22 тис. га. Якщо цьогоріч бюджет усіх трьох сіл ледве дотягує до 684 тис. грн. з яких 498.5 тис. має сама Колочава. Тим часом надходження 60% від ПДФО поповнило б скарбницю громади на 5. 330 тис. грн. Враховуючи міжбюджетні трансфери сукупний бюджет ОТГ уже сьогодні міг би скласти 39. 054 тис. грн. , а додаткова субвенція на розвиток інфраструктури додала б ще 5. 744 тис. грн.

А розвивати тут є що. За словами сільського голови Юрія Клевця, Колочаву знають у світі, як село 10 музеїв, 20 пам’ятників і численних фестивалів. Найпопулярніший музей – «Старе село». Він налічує два десятки будівель. Вражають багаті на унікальні речі експозиції церковно-приходської школи, єврейської корчми, «Колочавська вузькоколійка», комплекси «Стара школа», «Чеська школа» та «Радянська школа» з усіма шкільними атрибутами тієї епохи. У музеї «Бункер Штаєра» відтворено умови проживання колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху. Нижче Колочави перед с.Вільшани Хустського району знаходиться найбільше в області водосховище Теребле-Ріцької ГЕМ, яке також може «працювати» на рекреаційну потугу майбутньої громади.

А унікальн пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури 1795 року церква Святого Духа належить до найвидатніших архітектурних пам’яток Закарпаття. Нині тут діють три православні та два греко-католицькі храми, а два найбільші – поруч.

Окремою темою є пам’ятники Колочави. Тут чи не вперше в Україні відкрили обеліск Примирення солдатам Другої світової війни, які воювали по обидва боки фронту, загиблим односельцям у Першій світовій та Афганській війнах, воїну ЗС України В.Маркусю, який загинув у нинішній російсько-українській війні, Т. Шевченку, І. Франку, О. Духновичу, І. Ольбрахту, Учительці, Заробітчанину, Чабану, насильно замордованим під час депортації односельцям-євреям. Усі заходи меморалізації провадяться за обов’язкової участі жителів села, і, що найважливіше, місцевої молоді, яка має стати своєрідним геном-носієм традицій колочавської громади.

Василь Ільницький

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено