Чи довго цвинтарі оздоблюватимуть центри закарпатських міст
У радянську добу дозволу на поховання солдатів від громадськості ніхто не питав. Однак часи змінилися… до того ж існує закон про декомунізацію.
Цього разу мова піде про Хуст.
Радянський бовван височить у середмісті, загороджуючи собою велику ділянку центру Хуста.
Офіційне відкриття архітектурної споруди відбулося 27 червня 1971 року. Із того часу серйозні ремонти там не проводилися ніколи, а косметичні – всього кілька разів. Монумент давно вже втратив естетичну привабливість тай загалом підпадає під закон про декомунізацію.
Його досі оздоблює п’ятикутна зірка, а трибуна, що колись слугувала місцевим «мавзолеєм» комуністичним вождям, наразі перетворилась на безкоштовну громадську вбиральню.
Довкола пам’ятника у Хусті три роки тому точилися гострі дебати. Одні краяни стверджували, що його потрібно демонтувати, звівши на його місці щось невелике і сучасне, інші – переважно ветерани та їхні нащадки, виступали виключно за облаштування конструкції, не порушуючи її цілісності. Наразі пристрасті «спали»… й обидві сторони зійшлись на тому, що Монумент потрібно приводити до ладу, а трибуна наразі є справді зайвою.
Пам’ятник дійсно негарний. А хто з туристів у Хусті хоче фотографуватися біля велетенського монстра, який займає чималу площу?
З іншого боку… пам’ятників у місті над Тисою катастрофічно не вистачає. Саме гарних, сучасних, привабливих для відвідувачів, які б доповнювали власною автентикою місцевий колорит. Фактично Хуст не має жодної архітектурної монументальної родзинки, адже ті пам’ятники, що є в місті з радянських часів також привабливими назвати, на жаль, не можна (навіть їхньою реставрацією нині ніхто не займається).
Немає в Хусті, як в Ужгороді та Мукачеві і міні-скульптур.
Більше того, споруду ніяк не можуть поділити між собою місто та район.
Хоча вона знаходиться на території Хуста, але юридично закріплена за районом.
А районна рада, точніше більшість депутатів, як ті собаки на сіні – і сам не гам, і другому не дам: і відмовилися передати пам’ятку на баланс міста, і в самих грошей на ремонт немає.
Тай, до слова, територія перед адмінкорпусом райради захаращена і нагадує не центр європейського міста, а ліс.
У такому вигляді, у якому перебуває Монумент зараз, далі однозначно існувати він не може.
Але справа не тільки у зовнішньому вигляді.
Під архітектурною конструкцією покояться рештки загиблих під час Другої світової війни у 1941-1945 роках.
Переважно поховані до Закарпаття не мають жодного відношення. Є, щоправда, між ними кілька місцевих партизанів.
Але ж чи місце їхнім решткам посеред міста?
Тим більше, що поруч кав’ярні, гучно лунає музика, на пам’ятник ходять випорожнюватися п’яні, там ночують безхатченки, туди зносять сміття місцеві мешканці та навіть деякі підприємці.
Хіба це шана небіжчикам?
Невже за стільки часу долю об’єкта не можна було вирішити?
Пора нарешті поставити крапку над «і» та перенести солдатські захоронення у спеціально відведене для цього місце!
В Ужгороді, до речі, такого немає. Там усі полеглі під час різних військових дій покояться на Пагорбі Слави, який знаходиться на території міського кладовища не в людному місці.
