В Ужгороді є невідоме кладовище, де захоронено 11 000 людей

Ужгородська медсестра побачила солдата, який стікав кров’ю, заховала його в кущах, а ввечері потягнула додому. Він був ще живим…

Неймовірна історія невідомого ужгородського кладовища, на якому поховано 11 тисяч осіб

Виявляється, в Ужгороді є кладовище, про яке нікому не відомо. Більше того, його немає на жодній мапі міста, про нього нічого не згадується в документах, але воно залишилося в народній пам’яті тих, хто досі живий і хто був свідком його руйнування радянською владою.

Справа в тому, що період Першої світової війни – біла пляма нашої історії, ці сторінки є дуже драматичними для нашого народу. Але ми про них майже нічого не знаємо, – каже автор видання  «Полеглих ми так і не поховали…», кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургічних дисциплін факультету післядипломної освіти УжНУ Юрій Фатула. – Почну з того, що тривалий час бойові дії проходили в Карпатах на території нашого краю. Третину території сучасного Закарпаття тоді окупували російські війська. На всіх гірських перевалах відбувалися кровопролитні бої. За неповними даними, приблизно на трьох десятках військових цвинтарів у нас було поховано до 28 тисяч солдатів австро-угорської та російської армій. На жаль, події наступних десятиліть, Друга світова війн, післявоєнний період призвели до того, що на сьогодні всі ці кладовища або повністю зруйновані, або напівзруйновані. А в ті часи, скажімо, Ужгород, Мукачево, Хуст були прифронтовою територією. Там діяли військові шпиталі. В Ужгороді, наприклад, їх було декілька. За чотири роки війни у них лікувалися десятки тисяч солдатів, із яких тисячі померли і їх було поховано в Ужгороді на двох військових цвинтарях».

Про один із них сьогодні нам дещо відомо,  там свого часу проводилися певні дослідження. Він знаходився в районі шахти біля Закарпатського обласного кардіологічного диспансеру.

Про кладовище у газеті «Наш Ужгород»

«Про другий, як не прикро, громадськості не відомо нічого, – веде далі оповідь пан Юрій. –  Його немає. Там зараз суцільний пустир. Але він був у районі залізничного вокзалу у кінці вулиць Артилерійської – Лавріщева.  Так от. У Ярослава Достала я вичитав, що саме там було поховано 11 тисяч солдатів та полонених як із боку австро-угорської, так і російської армій, які померли в шпиталях Ужгорода у період із 1914 по 1918 рік. Їх було упокоєно у 211 братських могилах і 1300 індивідуальних. Отже, коли цю тему я почав вивчати, виявилося, що в чехословацький період  це кладовище утримувалося в порядку. Це ж можна сказати і про часи Другої світової війни. Занепад почався у радянську добу,  коли поруч розташувався танковий полк, руйнація особливо прогресувала. Фактично на території цвинтаря було розміщено підсобне господарство, у тому числі і свинарник. А в кінці 60-х років кладовище було демонтовано. Тобто, військова техніка, бульдозери, вантажні автомобілі зняли і завантажили кам’яні плити та вивезли їх у невідомому напрямку, зрівнявши територію із землею. На частині цвинтаря невдовзі з’явився гаражний кооператив, інша ж залишилася пустувати. Також через нього пустили одну, а то й дві колії залізниці».

Таким чином, цього кладовища зараз немає не лише на мапі Ужгорода, але й у пам’яті більшості його мешканців… не кажучи вже про міські документи.

«Дивно, але на запит активістів про цвинтар, нам надійшла офіційна відповідь, що об’єкта, про який ми питаємо, не існує. Утім, хоча в юридичній площині кладовища й немає, але збереглися покази свідків, яким зараз більше 80 років, які розповідали ці всі факти, про які я згадував, – наголошує Юрій Фатула. –  Наприклад, дещо  про факт демонтажу пригадав офіцер полку, майор, дещо –  люди, які жили неподалік і все бачили».

Також за словами лікаря-дослідника, траплялося в ті часи і таке, що поїзд привозив до Ужгорода поранених, лікар заходив у вагон оглядав їх: тих, хто був на межі життя і смерті, вже не рятували. Часто їх навіть ховали живцем… разом із мертвими. І одного разу молода ужгородська  медсестра побачила дуже гарного непритомного воїна. Його серце ще билося, але хлопця готувалися закопати в землю, оскільки він втратив багато крові. Дівчина відтягнула солдата, заховала в кущах, а увечері потягнула додому. Він був живим. Їй вдалося виходити його й між парою спалахнуло шалене кохання. Солдат одужав, та оскільки він був угорцем, молоде подружжя виїхало до Угорщини. Кажуть, що вони живі досі. Тож невдовзі Юрій Фатула має намір  поїхати відшукати цю родину, або принаймні,  знайти рідних чи близьких людей цієї пари.

А от щодо досліджень, то лікар робить їх навіть не виходячи з дому.

«Наразі я закінчив опрацювання Чеського військового державного архіву. Він є в онлайн-доступі і будь-яка людина може сісти за комп’ютер та знайти потрібну інформацію. Разом зі своїми однодумцями я опрацював 180 тисяч карточок загиблих під час Першої світової війни бійців. Із них приблизно 3 тисячі карточок містять записи про те, що солдати померли у шпиталях Ужгорода і поховані саме на кладовищі в Ужгороді. Хоча Достал пише про 11 тисяч, але я поки що не можу довести, що мова йде про таку велику кількість похованих, проте ті 3 тисячі, які вдалося дослідити, гарантовано покояться саме тут, –  підкреслює пан Юрій. – Цікаво, що досліджуючи походження солдатів, я виявив, що з тих трьох тисяч полеглих більшість прийшла з території сучасної Угорщини, але були між ними й чехи, словаки, румуни, поляки, хорвати, австрійці, серби, бійці із Боснії, військовополонені російської армії, серед яких і з українських земель, а також закарпатці».

Отже, наявність військового цвинтаря тих часів підтверджують не лише слова тих, хто про все ще пам’ятає, але й архівні документи. Тож хочеться вірити, що пам’ять про загиблих буде вшановано, а місце поховання солдатів, незважаючи на офіційну відсутність на генеральному плані міста зруйнованого кладовища  – увічнено бодай якоюсь стелою чи табличкою.

Довідково. Ярослав Достал – чеський письменник, автор книги-довідника «Підкарпатська Русь», яка й лягла в основу досліджень Юрія Фатули, зокрема, книг перекладів «Підкарпатська Русь» та «Європейське коріння».

Марина АЛДОН, газета «Наш Ужгород», екслюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено