Етапи дорослішання. Що змінилося в нашому житті і в свідомості за 26 років незалежності
З того часу, як Україна стала незалежною, час який минув можна порівняти з необхідним для дорослішання і становлення людської особистості, але чи достатньо його для формування незалежної нації?
Багато хто порівнює Україну з підлітком, який не вміє контролювати свої емоції і не володіє достатнім життєвим досвідом для адекватної оцінки того, що відбувається.
НВ нагадує про зміни, які все-таки відбулися в житті і в свідомості українців за останні 26 років, які можна умовно назвати етапами дорослішання.
1. З’явилося приватне підприємництво
“Лихі 90-ті”, які багато хто з нас згадує виключно в негативному ключі, для декого стали все-таки точкою відліку особистих досягнень.
З розпадом Радянського Союзу з’явилася можливість займатися приватним підприємництвом і дехто з тих, хто наважився ризикнути і зайнятися тим чи іншим бізнесом, змогли досягнути успіху. Не в останню чергу це сталося завдяки тому, що на початку 90-х ще існував величезний дефіцит товарів і послуг, а конкуренція була практично відсутньою.
У той же час, через непослідовну політику держави, пов’язані з підприємництвом ризики зростали в декілька разів. Велика частина малих і середніх підприємств були орієнтовані на торгівлю і громадське харчування, а розраховувалися часто бартером, особливо в період гіперінфляції.
В результаті далеко не всі такі підприємства “дожили до наших днів”, але все ж вони стали першим досвідом роботи на себе для багатьох людей.
Хоча частка малих і середніх підприємств в економіці України набагато нижча, ніж в розвинених країнах, вона все ж досить значна.
2. Зникла звичка до дефіциту і з’явився страх інфляції
З початку 90-х дефіцит товарів, що став одним із символів Радянського Союзу поступово зійшов нанівець, і все недоступне раніше стало легко досяжним — за умови наявності достатньої суми грошей.
Розплатою за такий стан речей стала гіперінфляція, яка знищила заощадження багатьох українців і знизила їх купівельну спроможність іноді в прямому сенсі слова до нуля.
Схожа ситуація але в набагато меншому масштабі склалася в 2014 році з початком російської агресії, коли менш ніж за рік курс гривні впав майже в два рази, а потім ще нижче.
У підсумку багато українців, які пережили втрату заощаджень і хронічні невиплати зарплати, не наважуються зберігати гроші у вітчизняній валюті.
3. Комуністична партія перестала бути ключовою політичною силою в Раді і стала забороненою
Після законодавчої заборони в 1991 році і відновлення діяльності в 1993 Комуністична партія України на виборах 1994 року, що проходили за мажоритарною системою, перемогла в 85 з 460 округів, сформувавши найбільшу фракцію в Раді.
Ще сильнішими позиції комуністів стали після виборів 1998 року (проходили за змішаною системою), коли вони отримали 123 мандата (пізніше їх кількість скоротилася до 110) і стали основою парламентської більшості, який діяв до 2000 року.
На парламентських виборах 2002 року вони вперше поступилися першим місцем партії Наша Україна, отримавши 19,98% голосів.
На наступних виборах рівень підтримки КПУ коливався від 3,88% до 13,18%.
Після перемоги євромайдану в 2014 році деякі представники КПУ почали підтримувати сепаратистські рухи на сході України.
16 грудня 2015 року Окружний адміністративний суд Києва заборонив діяльність КПУ.
Крім того, в Україні почалася так звана декомунізація — заміна комуністичних назв населених пунктів, вулиць тощо, демонтаж радянської символіки і пам’ятників.
4. З’явилася якісна стоматологія (і взагалі медицина) і люди почали звикати
З середини 1990-х років в Україні почали з’являтися приватні стоматологічні клініки, які надають якісні послуги.
Хоча через низький рівень доходів не всі можуть до них звернутися, проте багатьом українцям сучасні технології допомогли подолати типовий за часів Радянського Союзу страх стоматологів.
Схожа ситуація і з іншими медичними послугами. В Україні з’явилися приватні клініки, які надають платні послуги на досить високому рівні, і більш-менш забезпечені люди до них звертаються. Однак для більшості доступною залишається тільки державна “безкоштовна” медицина, послуги якої далеко не завжди задовільні.
Після багаторічних зволікань медична реформа все-таки з’вилася зараз на порядку денному.
5. Українці стали частіше говорити українською. І носити вишиванки
За роки незалежності українці стали більше говорити українською мовою. Якщо в 1990-і в Києві і східних регіонах України українською говорили переважно в офіційних ситуаціях, зараз все частіше державну мову можна почути і на вулицях.
Завдяки використанню української в повсякденній мові, вона перестає сприйматися російськомовними українцями як мова виключно літературна або застаріла. Фактично зараз активно відбувається процес формування розмовної української — частково під впливом західноукраїнських діалектів, частково під впливом так званого суржику, більш поширеного в центральній і східній Україні.
В свою чергу, це сприяє розвитку і різноманітності української культури.
При цьому серйозного конфлікту між російськомовними та україномовними українцями так і не виникло, незважаючи на спроби Росії його спровокувати.
Крім того, з часів Революції Гідності в моду увійшли вишиванки та національні символи.
Причому одяг з національними мотивами носять як прості українці, так і офіційні особи, включаючи президента Петра Порошенка і його дружину.
З’явився навіть День вишиванки, який відзначають, надягаючи цей традиційний український одяг.
6. Люди стали більше подорожувати
З часів Радянського Союзу і залізної завіси українці стали набагато більше подорожувати і виїжджати за кордон.
Закордонний відпочинок перетворився за останні чверть століття з великої рідкості мало не в рутину.
За кілька місяців до розпаду СРСР 20 травня 1991 була прийнята остання редакція закону СРСР Про порядок виїзду громадян за кордон, що відрізнялася від попередніх відносним лібералізмом – виїхати можна було за клопотанням державних, громадських, в тому числі релігійних, організацій, а також підприємств. Цей закон скасував необхідність отримувати виїзні візи в ВВІРах — візових відділах і реєстрацій міністерства внутрішніх справ. До перебудови отримати таку візу звичайному громадянинові було практично неможливо.
Україна почала видавати власні закордонні паспорти з 1 січня 1994 року, до цього українці користувалися радянськими закордонними паспортами зразка 1991 року.
У 2016 році за даними Держстату, українці перетинали кордон 24 668 233 разів. Більша частина з цих поїздок – понад 10,1 млн – до Польщі. На другому місці Росія – 3,8 млн, на третьому – Угорщина – 2,89 млн, на четвертому – Білорусь – 1,1 млн.
Порівняно із 2013 роком кількість українців, які перетинали кордон із Росією впала мало не у два рази – тоді вона становила 6,1 млн. Причому кількість українців, які їздили до Польщі, за той самий термін зросла на 3,2 млн.
11 липня 2017 року набрав чинності безвізовий режим з Євросоюзом, що закономірно призвело до зростання кількості поїздок громадян України в ЄС.
За даними Держприкордонслужби, в липні 2016 року 1,29 мільйона громадян України перетнули кордон з країнами ЄС, а за липень 2017 роки кількість українців, які в’їхали в країни ЄС склала вже 1,9 млн.
7. З’явилося більше людей, які володіють англійською
Більш часті поїздки за кордон стали одним зі стимулів вивчення українцями англійської мови. Зараз розмовляючий англійською українець — далеко не рідкість, причому багато дітей починають вивчати її з молодших класів, а деякі — ще раніше, одночасно з українською та / або російською.
В основному американські, але також і європейські англомовні медійні продукти — фільми, серіали, музичні альбоми вже давно стали частиною повсякденного життя і також сприяють поширенню англійської в нашій країні.
Крім того, англійська тепер необхідна в багатьох професіях, так як більша частина найновішої інформації в різних сферах — від медицини і техніки до шоу-бізнесу і туризму — з’являється саме на цій мові. Деякі українці працюють в міжнародних компаніях, розташованих на території України, і все або майже все їхнє робоче спілкування англомовне.
У порівнянні з нинішніми часами на початкових етапах незалежності сфера застосування англійської мови була набагато більш обмеженою і часто після вивчення в школі вона забувалася, та була марною і незатребуваною.
8. З’явився запит на якісну освіту
Один із елементів радянської дійсності, про яку з ностальгією згадують ті, хто її пам’ятає, — доступна всім і досить якісна безкоштовна освіта.
Корупція і багато в чому абсурдна організація шкільної та вищої освіти змусили багатьох українців відмовитися від вступу до вітчизняних вишів на користь закордонних або зовсім пропустити цей етап і відразу після школи вийти на роботу.
Багато студентів також поєднують роботу з освітою не тільки заради грошей, а й заради досвіду, який в більшості випадків виявляється більш цінним, ніж отримані у вузі знання. Велику роль в рівні професіоналізму українців грає також самоосвіта.
Незважаючи на існуючий запит на якісну шкільну і вищу освіту, реальні позитивні зміни в цій сфері за 26 років так і не відбулися.
Кілька разів змінилися кількість шкільних років навчання, введення системи Зовнішньої оцінки рівня знань і відмова від вступних іспитів у вузах, а також зміни в системі виплати стипендій поки викликають не менше критики, ніж підтримки.
Тим часом в міжнародних рейтингах українські вузи займають місця не в першій і навіть не у другій сотні.
9. З’явилися програмісти і сфера IT
Однією з помітних змін за роки незалежності стала поява в Україні успішної IT-сфери і програмістів (а також хакерів) світового рівня.
Українська IT-індустрія орієнтована на експорт програмних продуктів.
У липні 2016 року голова найбільшої IT-компанії країни EPAM Україна Юрій Антонюк розповів НВ, що в 2014 році експорт послуг IT-аутсорсингу досяг $ 2,5 млрд. При цьому, за його словами, IT-фахівці, які вже пропрацювали кілька років, отримують від $ 2 тисяч на місяць, але зарплату їм виплачують в гривнях. А ті, хто працює від 5 до 10 років, можуть отримувати від $ 3 тисяч до $ 4 тисяч. У порівнянні із середнім рівнем зарплат в Україні ці цифри, які до того ж не залежать від інфляції, здаються фантастичними.
10. З’явився і перетворився в небезпеку інтернет
На початку 1990-х комп’ютери в Україні були рідкістю і більшість людей не замислювалися про те, що вони їм можуть бути для чогось потрібні.
А на початку 2000-х в Україні стала наростати хвиля масового користування інтернетом, який за кілька років перетворився на незамінний засіб зв’язку і джерело інформації.
Зараз ми не замислюючись ставимо Google найрізноманітніші питання: від побутових і професійних до особистих або навіть інтимних, майже у кожного є аккаунт або навіть кілька в соцмережах і майже у кожної компанії є свій сайт і також кілька акаунтів, а будь-яку інформацію, включаю музику, фільми і фотографії можна отримати за кілька хвилин.
Якщо на початку 2000-х інтернет був ще не зовсім звичний, а людей, які спілкуються в Мережі було менше, зараз доступ в Мережу є практично у кожного і відмова від користування інтернетом людини молодше 60 років викликає подив. Загальний доступ знизив стандарти спілкування від відносної ввічливості на початку 2000-х до часто присутнього грубого троллінгу, який іноді навіть є професією — людей наймають, щоб вплинути на образ в Мережі людини, компанії або держави.
З’явилися такі явища як СЕО, вірусна реклама, і просування в соціальних мережах.
Інтернет значно вплинув і на швидкість поширення інформації. Зараз фото і відео майже будь-якого значної або помітної події з’являється в Мережі набагато швидше, ніж в новинах по телевізору. Цей фактор сильно впливає на можливості маніпулювати інформацією, хоча і не зводить їх нанівець.
Інтернет також є новим фактором ризику. Крім всім знайомих попереджень про те, що він може викликати залежність і негативно впливати на взаємовідносини між людьми, через інтернет можуть поширювати шкідливі програми.
Причому на даний момент Україна від них серйозно не захищена. Так, 27 червня низка державних і приватних установ стали жертвами хакерів. Вірус Petya.A заблокував комп’ютери аеропорту Бориспіль, Кабміну, Мінфіну, Укренерго, Укрпошти, Нової пошти, ряду банків і т.д.
11. З’явилися мобільні телефони. А потім і смартфони
На початку 1990-х мобільні телефони були небаченої екзотикою, а люди для відправки невеликих текстових повідомлень користувалися пейджерами, які перетворилися з ознаки успішності в звичайний засіб зв’язку тільки до 1997-го.
На початку 2000-х пейджери швидко витіснили мобільні телефони, які стали популярними після зниження вартості мобільного зв’язку.
Зараз мобільний зв’язок в Україні поступово, але впевнено витісняє стаціонарні телефони.
А мобільні телефони тим часом перетворилися в смартфони — міні-комп’ютери з фото — і відеокамерою, які вміють дзвонити і виходять в інтернет через мобільний зв’язок.
І тепер уже смартфони поступово почали витісняти звичайні мобільні телефони. Вони також часто викликають залежність і зводять нанівець безпосереднє спілкування, особливо серед підлітків і дітей, що виростають з цим багатофункціональним пристроєм в руках. Сучасні українські діти часто вчаться користуватися смартфоном навіть раніше, ніж говорити.
12. Росію визнали країною-агресором
Ще однією зміною, що здавалася немислимою на початку 1990-х стала анексія Криму, війна на Донбасі і визнання Росії країною-агресором.
Найпершим передвісником цих подій став поділ Чорноморського флоту, велика частина якого залишилася під контролем Росії в Севастополі.
Згідно договору 1997 року російська частина Чорноморського флоту повинна була залишатися в Севастополі до 2017 року. Однак 21 квітня 2010 року на той момент президент України Віктор Янукович і президент Російської Федерації Дмитро Медведєв підписали угоду про продовження перебування Чорноморського флоту РФ в Севастополі на 25 років, до 2042 року.
Навесні 2014 року російські військовослужбовці 810-ї бригади Чорноморського флоту РФ брали участь в анексії Криму.
Після анексії Криму почалася війна на Донбасі — контрольовані Росією бойовики і кадрові російські військові захопили частину території Донецької та Луганської областей.
Збройне протистояння з ними на даний момент все ще офіційно називається антитерористичною операцією, незважаючи на те, що бойові дії тривають уже три роки, а загиблих і поранених тисячі.
Хоча сам Порошенко під час виборчої кампанії обіцяв закінчити АТО “за кілька годин”, в червні 2017 року українська влада все-таки визнала, що це неможливо — було оголошено про підготовку законопроекту про реінтеграцію окупованих територій Донбасу.
Порошенко обіцяє закінчити АТО за кілька годин у 2014 році
У законопроекті, зокрема, підкреслюється, що Україна не несе відповідальності за протиправні дії Російської Федерації як держави-агресора і контрольованих нею незаконних збройних формувань на території окремих районів Донецької та Луганської областей.
10 липня стало відомо, що законопроект внесуть у Раду у вересні 2017 року.
За три роки офіційні особи в Україні, включно з президентом, не раз публічно називали Росію агресором на Донбасі. Міжнародній спільноті було також надано безліч доказів присутності там російських військових.
13. З’явилася контрактна армія і реклама армії
Важливою зміною в житті українців стала поява контрактної армії, в зв’язку з яким була припинена мобілізація, яка тривала з моменту початку російської агресії.
Повністю перейти на контрактну армію в Міноборони обіцяють до 2020 року.
“До 2020 року у нас є перспектива перейти на 100-відсоткову армію за контрактом”, — заявляв у грудні 2016 року представник Комітету реформ Міноборони і Збройних Сил України генерал-лейтенант Сергій Кропивченко.
Він також повідомив, що за останній рік на контрактну службу прийнято більше бажаючих, ніж за останні 15 років — більше 67 тисяч осіб, в тому числі понад 7,5 тисячі офіцерів. За його словами, планується набрати на військову службу за контрактом 250 тисяч — за нормами мирного часу.
Збільшення кількості бажаючих підписати контракт і служити в армії пов’язано зі збільшенням матеріального забезпечення військових — з 2016 року щомісяця українські солдати отримують не менше 7 тисяч грн. Залежно від посади, звання, терміну та місця проходження служби зарплата збільшується.
Також виплачується винагорода всім військовослужбовцям, які виконують свої обов’язки в зоні АТО, незалежно від звання і посади. Військовослужбовці першої лінії оборони щомісяця отримують додатково 4200 грн. В інших районах АТО — 1200 грн.
Міноборони також активно рекламує контрактну службу.
Відео та бігборди з рекламою служби в армії за останні роки бачив кожен українець.
14. З’явилися добровольці і волонтери
14 березня 2014 року добровольці з Самооборони Майдану прибули на полігон у Нові Петрівці Київської області, ставши першим добровільним батальйоном.
Саме добровольчі батальйони зуміли зупинити російську агресію в Донецькій і Луганській областях. Навесні 2014 року їм роздали зброю з армійських складів.
5 квітня 2014 року Рада Майдану видала розпорядження Про основні завдання Самооборони Майдану в умовах російської агресії. На його підставі добровольці Самооборони були покликані на службу в добровольчі батальйони Нацгвардії, батальйони спеціальної міліції або резервні батальйони територіальної оборони, які почали виникати в квітні 2014 року.
Станом на вересень 2014 року було відомо про існування 44 батальйонів територіальної оборони ЗСУ, 32 добровольчих батальйонів патрульної служби міліції, 3 батальйонів особливого призначення Нацгвардії. З них в бойових діях брали участь 37 батальйонів.
З початком війни в Україні стихійно з’явився і широкомасштабний рух волонтерів, які займалися забезпеченням добровольців і військовослужбовців української армії та в багатьох випадках також рятували ситуацію, так як українська армія була абсолютно не готова до бойових дій.
Серед волонтерських організацій, які допомагають українським військовим, найвідомішими і найпотужнішими є Народний проект, Народний тил, Повернись живим, Армія SOS, Крила Фенікса, Combat-UA, Волонтерська сотня Україна — Світ, Сестрі перемоги, Волонтерська група Романа Доніка та інші.
Крім бійців, волонтери допомагають також вимушеним переселенцям.
Основні напрямки діяльності волонтерів:
- збір та доставка в зону АТО різних ресурсів (продукти, ліки, одяг, амуніція, автотранспорт, військові прилади), ремонт і вдосконалення техніки і т.д .;
- медична допомога постраждалим від бойових дій, оснащення госпіталів і лікарень;
- допомога переселенцям із Криму і зони АТО (юридична, психологічна і гуманітарна допомога, пошук житла і роботи, адаптація в новому місці і соціумі);
- пошук зниклих безвісті і робота зі звільнення полонених.
Спочатку волонтери діяли тільки самостійно, не покладаючись на офіційну владу, проте з часом їх значна роль і авторитет підштовхнули Міноборони України до співпраці.
15. З’явилися щорічні ЛГБТ-прайди
Перший помітний Марш рівності відбувся 25 травня 2013 року поблизу кіностудії ім. Довженка, після того як 23 травня суд заборонив проводити будь-які заходи в центральній частині міста, задовільнивши позов КМДА.
У ньому взяли участь від 50 (за даними ЗМІ) до 100 (за даними ЛГБТ-організацій) людей. Марш тривав менше години, а охороняли його від 500 до 1000 бійців МВС.
На акцію прийшло також багато противників заходу, які принесли свої плакати. За підсумками маршу було затримано 13 противників акції, на яких склали протоколи за “дрібне хуліганство”.
6 червня 2015 року, незважаючи на заклики мера Києва Віталія Кличка та керівництва МВС відмовитися від його проведення, відбувся Марш рівності на Оболоні.
До маршу приєдналися двоє депутатів Ради — Сергій Лещенко та Світлана Заліщук, а також посол Швеції в Україні Андреас фон Бекерат з дружиною та представники організації Amnesty International.
Безпеку Маршу рівності забезпечували 2000 міліціонерів. Територію також патрулювали самі активісти.
Незважаючи на всі запобіжні заходи, про місце проведення акції дізналися її противники.
Коли колона Маршу рівності приготувалася йти, на набережну раптово вискочили молоді люди. З криками “Слава Україні — Смерть ворогам!” вони побігли на міліцейське загородження і закидали учасників Маршу фаєрами і вибуховими пакетами.
В результаті був важко поранений один з міліціонерів — осколок від вибухопакета потрапив йому в шию. Потерпілому негайно надали першу допомогу співробітники Червоного Хреста, які були присутні на заході, після чого його госпіталізували. Травму голови також отримав один з нападників, пише Новое время.
Наступні прайди в 2016 та 2017 років році пройшли більш мирно, а їх охорона була організована краще. Вони відбулися в центрі Києва і були більш численні, ніж попередні. У 2016 році в Марші рівності взяли участь більше 1000 осіб, а в 2017 році – понад 2,5 тисячі.
