Чому споживачі стали заручниками газових суперечок?
Попередньо у Мінінфраструктури повідомили, що готові до опалювального сезону на 95%.
І хоча суперечки про те, чи вистачить Україні газу і вугілля на зиму, стали вже традиційними, цього року до них додалися і сумніви у тому, чи витримає зимове навантаження трикутник між виробниками тепла, споживачами і державою, яка субсидує комунальні послуги для багатьох українців.
Найгострішою проблемою попереднього опалювального сезону став брак антрациту, під який запроектовані більшість українських ТЕС. Це вугілля надходило із шахт, які з початку конфлікту на сході країни опинилися на непідконтрольній Києву території.
Із початком блокади Донбасу і рішенням уряду про припинення торгівлі із тимчасово окупованими територіями поставки цього вугілля припинилися, а уряд запровадив надзвичайний стан в електроенергетиці, який скасували лише в середині липня, пише ВВС. Україна.
Після завершення опалювального сезону і державні, і приватні компанії, що виробляють тепло, почали шукати можливості або імпортувати антрацит, або переобладнати частину своїх ТЕС на газове вугілля, якого вдосталь на заході України.
У першому півріччі, за даними Державної статистичної служби, понад половина імпортного вугілля надходила до України із Росії. Експерти та учасники ринку неодноразово припускали, що частина цих поставок може йти за рахунок вугілля, видобутого на непідконтрольних територіях.
13 вересня до України прийшла перша партія американського вугілля, про поставки якого домовилися під час візиту президента Порошенка до США влітку цього року. До кінця вересня у порту “Південний” куди прийшло перше американське вугілля, очікують нові партії у майже 300 тис. тонн.
Ціна першої партії вугілля зі США є вищою, ніж раніше оголошена ціна на південноафриканське вугілля. Проте тут важливіша диверсифікація поставок, каже директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
“Це не стільки комерційна операція, скільки заходи із забезпечення енергетичної безпеки”, – пояснює він.
Експерт також твердить, що відсутність проблем під час опалювального сезону передусім залежатиме саме від того, якими будуть запаси вугілля. Хоча вони вже більші, ніж торік.
За планами міністерства енергетики, запаси вугілля на складах компаній, що виробляють тепло, до 1 жовтня мають становити 3,278 млн тонн. За оперативною інформацією, нині бракує 1,337 млн тонн.
Керівник “Укренерго” Всеволод Ковальчук на своїй сторінці у Facebook написав про “критично низькі запаси вугілля перед початком ОЗП”, але одразу ж зауважив, що “це вже третій рік поспіль, напрацьовано значний досвід, і ми не очікуємо суттєвих проблем”. Він також звернув увагу на те, що нинішні запаси вугілля вже перевищують минулорічні.
Про те, що цьогорічні запаси є більшими, ніж минулого року, говорять і газовики. На початок вересня у газових сховищах накопичили майже 15 млрд кубів газу. Це більше запасів, із якими Україна увійшла в опалювальний сезон торік у жовтні. Загалом, у опалювальний сезон Україна має увійти із запасами у 17 млрд кубів.
Формули з “плюсом”
Проте цього року виявилося, що запаси палива – необхідна, але недостатня умова, аби пережити зиму без проблем.
До суперечок про так звану формулу “Роттердам +” (коли у вартість виробництва тепла закладається середня ринкова ціна на європейському ринку в основних портах Західної Європи Амстердам-Роттердам-Антверпен плюс витрати на доставку) додалися суперечки про схожу формулу “німецький газовий хаб +”, що закладається у ціну газу.
Формулу для вугілля запровадили рішенням НКРЕКП у березні 2016 року. Розслідування появи формули “Роттердам+” і наслідків її запровадження веде НАБУ. Його слідчі дійшли попередніх висновків про те, що ця формула дозволила отримати надприбутки генеруючим компаніям, а споживачів змусила сплачувати за комунальні послуги за вищими тарифами.
Через рік після появи формули “Роттердам+”, у березні 2017, уряд затвердив подібну формулу ціни на газ (постановою №187).
При цьому левова частка газу, який споживає Україна, видобувається на її території і має значно меншу собівартість, ніж імпортні поставки, – зауважує заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства Альона Бабак. Вона також звертає увагу на те, що в середньому по Україні до половини споживачів отримують субсидії, тобто, фактично, різницю у ціні оплачує держава.
“Якщо 13,9 млрд кубів є власний видобуток і 3,7 млрд нам треба закуповувати на європейських майданчиках, то чому ми повинні визначати ціну українського газу залежно від імпортного?” – запитує вона.
Водночас Володимир Омельченко з Центру Разумкова називає це “держпланівським мисленням”. Експерт звертає увагу, що “на сьогодні в Україні не існує ринкового механізму визначення ціни ані вугілля, ані газу”, а відтак, вони можуть формуватися або в ручному режимі, або у прив’язці до якогось світового паритету.
“Прив’язка до цін на європейських бірж – логічний крок. Чому ми повинні платити менше нашим шахтарям чи газовикам?” – каже експерт, визнаючи водночас, що застосування цих логічних формул в Україні набуло своєї специфіки.
Антимонопольний комітет України вже запропонував уряду змінити методику розрахунку ціни на газ, яку використовує “Нафтогаз”. Зокрема, у АМКУ радять прив’язати її до середньої вартості палива, яке видобувається в Україні, замість того, щоб орієнтуватися на ціни у європейських газових хабах. Там також радять уряду дозволити виробникам тепла самим вибирати постачальника газу замість одного, яким нині є “Нафтогаз”.
Наразі ж “Нафтогаз” вже повідомив про підвищення ціни на газ для промислових споживачів. Він також чекає від підприємств теплокомуненерго (ТКЕ) укладення договорів на поставки під час опалювального сезону і готовий навіть частково реструктуризувати їхні борги.
Проте, як зауважує координатор житлово-комунальних програм громадської мережі “ОПОРА” Тетяна Бойко, попри заяву уряду, що ціна на газ для ТКЕ не зміниться, відповідну постанову уряду ніхто не скасовував, а відтак, ціна на газ, а разом і з нею тарифи, можуть вчергове зрости:
“Згідно з Постановою 187, яка чинна на сьогодні – поки що до неї немає змін – вона має збільшитися на 19% з 1 жовтня”.
Нові проблеми
Перехід на ринкові ціни на енергоносії, з одного боку, вирівняв ситуацію з точки зору постачання. Питання, чи вистачить Україні і “Нафтогазу” грошей, аби розрахуватися за імпорт газу, головним постачальником якого впродовж багатьох років була Росія, відійшло у минуле. Так само, як і бюджетні дотації “Нафтогазу” на десятки мільярдів гривень.
Проте тарифи на опалення і гарячу воду, що залежать від вартості газу і за останні два роки зросли у рази, вимагають дедалі більших грошей на субсидії.
Уряд хотів обмежитися 47 млрд у 2017 році. У 2015 році, на який припав перший стрибок підвищення тарифів, на них пішло 18 млрд грн. У 2016, коли уряд запровадив єдину ціну на газ в Україні, зокрема й для населення, на субсидії витратили 40 млрд грн.
До традиційної проблеми із боргами населення за “комуналку” додалася проблема розрахунків бюджету із підприємствами теплокомуненерго, а потім і цих підприємств із “Нафтогазом” по субсидіях і пільгах.
За все заплатять споживачі?
За даними “Нафтогазу”, на 12 вересня підприємства теплокомуненерго заборгували 29,2 млрд грн. Серед найбільших боржників називають Донецьку і Дніпропетровську області, а також Київ, і, зокрема, столичну компанію “Київенерго”.
“Київенерго” каже, що на 1 вересня споживачі столиці заборгували компанії 2,6 млрд грн. Із них:
- 1,35 млрд грн – борги населення.
- 690 млн грн – борги ЖЕО (житлово-експлуатаційних об’єднань).
- 304,5 млн грн – борг державного бюджету з компенсації субсидій.
Депутат Альона Бабак каже, що у регіонах ситуація із субсидіями гірше, бо там більше людей має на них право.
На її погляд, уряд має визнати, що у держави є борги перед комунальними підприємствами по пільгах і субсидіях, і допоки такі борги держави існують, “Нафтогаз” не повинен нараховувати борги і штрафи підприємствам ТКЕ, а натомість звернутися до того, хто формує ці борги – до уряду. А уряд не повинен наосліп виконувати рекомендації МВФ.
Натомість експерт Володимир Омельченко переконаний, що проблема навпаки у незавершеності реформи:
“Уряд має вже давно, як це передбачено і Меморандумом з МВФ, і зобов’язаннями перед європейським енергетичним співтовариством, монетизувати пільги і субсидії, щоб їх отримували не компанії – ДТЕК, “Нафтогаз” чи інші монополісти, – а кінцеві споживачі”.
В тому вигляді, як нині, система субсидій заохочує монополістів не зменшувати, а збільшувати витрати, – вважає Володимир Омельченко.
Поки що ж, як вважає Альона Бабак, заручниками суперечки є саме ті споживачі, хто все ще платить за комунальні послуги повну ціну, але не отримує якісних послуг.
Депутат також каже, що отримала від міністерства інфраструктури “інформацію, що до кінця року у повному обсязі (борг) перед підприємствами теплопостачання погашено не буде, тому що сума значно більша, ніж передбачено бюджетом”.
