Шкільні війни на Закарпатті: хто кого?

Скандал, що розгорівся довкола Ужгородського НВК «Престиж», сколихнув не тільки нашу область. Про родину Борушко, яка переїхала на Закарпаття з Донбасу і опинилася в епіцентрі подій, стало відомо на всю Україну. Справа  в тому, що переселенці відмовилися платити 100  доларів на закупівлю меблів у школу і 400 гривень на зошити.

Більше того, чоловік відзняв батьківські збори і оприлюднив їх у Інтернеті. Щоправда, його намагалися побити й відібрати від нього телефон. Родина написала заяву до поліції і, кажуть, що перебралася жити до Києва.

Подію закарпатці сприйняли двозначно. Одні казали, що не треба у нас тут свої правила встановлювати, інші ж навпаки підтримували  рішення переселенців не платити поборів.

У обласному департаменті освіти подію коментувати відмовились, мовляв, це компетенція міста, хоча погодились, що держава шкільні ремонти фінансує слабо, тож батьки справді змушені робити їх власним коштом.

У міському ж управління освіти заявили, що будь-які батьківські внески є добровільними і такі дії не можна розцінювати як протиправні, тим більше, що батьки збиралися самі, без присутності адміністрації школи.

Та проблема  в іншому.

«Безкоштовність» шкільної освіти вже давно стала приводом для гострих дебатів і для обурення батьків, які змушені розщедрюватися на першу вимогу адміністрацій шкіл та садочків. В середньому по регіонах України за рік школи отримують, за даними Громадського об’єднання “Батьки SOS”, близько 100 гривень на  місяць з кожного учня на крейду, миючі засоби, папір, наочні матеріали, канцелярське приладдя. Щодо ремонтів, то тут стабільну суму назвати важно, усе залежить від потреб, бажань та можливостей батьків. Хтось вкладається і в 100 гривень із  людини, а десь мало і тисячі.

Більше того, на ремонт школи і класів – статті видатків абсолютно різні.

У окремих школах директори  попереджають класних керівників, що якщо сума буде недостатньою, то хай докладають кошти із власних кишень.

Батьки також обурюються, що здавши необхідну суму на ремонт школи, чому ще при цьому потрібно окремо ремонтувати самотужки класне приміщення.

У деяких класах справді відбуваються цілі класні війни, адже платити хочуть не всі. Таких небагато, але вони знаходяться чи не всюди.

На них батьки ображаються найбільше, адже нерідко змушені ділити між собою  їхню частку витрат.

Хоча від добровільно-примусових внесків  більшість закарпатців таки не в захваті.

«У першому класі ми купили все – шафи для книг, для одягу, класну дошку, двері, карнизи, штори,люстри, телевізор. Побілили, помалювали все. Після четвертого класу звідти нас попросили…  От і знову почалося все спочатку. Тепер знову власними силами довелося робити у класі побілку – нарікає мама шестикласника Аліса Майор. –  Скільки ж можна оббирати батьків?

«Починаючи від першого класу, ось уже десять років щороку збираємо гроші на школу. Кожні батьківські збори – нові витрати. Наступний рік – випускний. Навіть не уявляю, що на нас чекає. Адже ще й подарунки школі потрібно залишати, і вчителям», – каже Лариса Король, мама десятикласниці.

«У школі в мене навчається двоє дітей і я розумію, що освіта стала дорогою. Не кажу навіть про оплачування репетиторів, та без них не обійтися, але нам у школі необхідно оплачувати абсолютно все: починаючи від ремонту класу й закінчуючи придбанням миючих засобів. Оплачуємо ремонти, сплачуємо благодійні внески, спонсоруємо групу продовженого дня, – зізнається мама дев’ятикласника та третьокласниці.

Звісно, більшу частину дня дитина проводить у школі, тож  якщо держава неспроможна, або  не хоче, то батьки бодай намагаються створити для дітей належні умови перебування в освітньому закладі. Свого часу, навіть за радянської влади в окремих школах збирали по 3-5 рублів на ремонти. Тому для більшості краян такі побори все ж є звичними.

Та як не здати гроші? Дитину можуть зацькувати, поставити їй погані оцінки. Страх підштовхує  до рішучих дій.

Багато вчителів також вимагають купувати робочі зошити, зошити для проміжного й підсумкового контролю (з самостійними і контрольними роботами), збірки завдань і так далі. Але й це ще не все. У деяких школах батькам доводиться купувати ще й підручники.  Вартість такого комплекту від 100 до 700 гривень.

Слід зазначити, що навчальний заклад, який отримує фінансування з державного бюджету, не має права вимагати від батьків школярів гроші на ремонт школи чи придбання канцелярії.

У ст. 61 Закону України «Про освіту» прописано, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Однак цими додатковими джерелами справді можуть бути гроші батьків-благодійників. Але виключно на добровільних умовах.

Тож платити чи не платити за ремонти класів та шкіл, побутові витрати дітей – справа особиста. Звичайно, припинити поборництво може лише  держава на найвищому рівні, ухваливши відповідні закони, або зробити освіту платною. Ми ж нещодавно прийняли закон про освіту, але у ньому чомусь нічого не сказано про вирішення нині існуючих проблем.

До речі, за  новий Закон про освіту проголосували не всі нардепи від Закарпаття. Нижче подаємо результати голосування.

Роберт Горват – «за», Василь Брензович – «проти», Валерій Пацкан – «за», Валерій Лунченко – не голосував, Віктор Балога – «утримався», Іван Балога – «за», Павло Балога – «відсутній», Михайло Ланьо – не голосував,  Іван Крулько – «за», Василь Петьовка – «за».

Проте наразі новим підводним каменем закону стало мовне питання і з класних ремонтів закарпатці поволі переключаються на інше…  незважаючи на те, що за результатами ЗНО наша область уже традиційно пасе задніх і що знання української є набагато нижчим за показники всієї України.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено