Чому на Закарпатті судять тих, хто дає хабарі і відпускають тих, хто їх бере?

Питання хабарів останнім часом обговорюється дуже активно. Цікаво, що проблема не нова. Уперше таке поняття, як корупція в державній системі згадується в архівах Стародавнього Вавилона і датується XXIV ст. до н. е. Боротьбу з цим явищем першим почав правитель Лагаша в епоху шумерів, причому не караючи злочинців, а працюючи на випередження: він реформував державне управління так, щоб припиняти зловживання своїх суддів і чиновників, а також зменшити рівень вимагання незаконних винагород.

У нас корупція, на жаль, стала майже нормою. Часто ми навіть не усвідомлюємо, даруючи за довідку шоколадку, чи «дякуючи» лікарю  за пораду у матеріальному еквіваленті, що порушуємо закон.

Там не менше, останнім часом на Закарпатті нарешті корупціонерів та хабарників почали виявляти.

Звісно, це добре, адже свідчить про те, що в державі намагаються викоренити злободенну проблему, яка на часі вже далеко не перший рік.

Громадськість закликають не мовчати про хабарників. Водночас заявляти про корупцію публічно готові далеко не всі.

Тим часом згідно з результатами дослідження, проведеного соціологічною групою «Рейтинг»,  у списку найбільш корумпованих України  міст лідирують Ужгород та Хмельницький. Цікаво, що обласний центр Закарпаття отримав пальму першості і за індексом частоти випадків хабарництва.

Справді, останнім часом кількість виявлених фактів  подібних злочинів вражає. І не тільки в Ужгороді, але й у всій області. Серед найбільш гучних справ – затримання заступника міського голови Ужгорода, мера Чопа, судді з Мукачева, директора медичного коледжу з Хуста, помічника народного депутата з Берегова…

Були й більш дрібні улови правоохоронців – серед лікарів, поліцейських, митників, районних чиновників. Утім жодного з фігурантів так і не притягнули до відповідальності.

Але тут уже справа за судом, який фактично і виносить вирок. Так чому ж у нас не просто відпускають хабарників,  а й деякі з них і далі займають свої попередні посади?

Здогадатись неважко… По-перше, через ті ж хабарі, а по-друге, через те, що більшість із тих хабарників, яких «зловили на гарячому» були й залишаються системою єдиного ланцюга, який розірвати одна людина просто не може. Для цього потрібні впливу важелі з боку держави. І не показові, а дієві реформи.

Але вражає інше.

За інформацією прес-служби прокуратури Закарпатської області, незабаром судитимуть двох краян, які не брали, а давали хабарі.

Так, 28-річний мешканець Ужгородщини запропонував працівникам поліції 1000 гривень за те, аби його не притягнули до відповідальності за шахрайство. А на Великоберезнянщині молодик, порушивши громадський порядок у одному з кафе,  намагався «відкупитися» від поліцейського за допомогою 400 грн, які кинув прямо на стіл перед правоохоронцем.

Обом оголошено підозру і загрожує штраф від п’ятисот до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів, обмеження або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років.

Звісно, риба гниє з голови. І заохочувати подібне ніхто не збирається, тим більше, що якби хабарі не брали, їх би ніхто  не пропонував.

Однак… ці нещасні може давали гроші єдиний раз у житті, а хтось приймає подібні  «подарунки» регулярно.

Тож де справедливість? Де обіцяні новації?

У чиновницьких колах досі панують кумівство та корупція. Навіть тендери наші можновладці навчилися проводити за антизаконними схемами. Основне –  зв’язки і гроші, а конкурси – то так… для публіки.

Виграють їх ті, хто дає більший «відкат».

Скільки ж закарпатців втратило робочі місця через окремих міських голів, які через особисту зацікавленість не пустили інвесторів будувати заводи, відкривати фабрики, супермаркети, туристичні комплекси, оздоровниці, басейни, аквапарки! Скільки їм було створено штучних перепон, а скільки у нашого краю втрачених можливостей. Хоча додаткові капіталовкладення могли б  приносити у бюджет щороку  сотні мільйонів доларів і тисячі краян були б вдячними за роботу із гідною зарплатою.

Про подібні ексцеси відомо мешканцям майже кожного закарпатського міста….

Іноземні інвестори ідуть від нас і більше не повертаються, бо вони не звикли до хабарництва, не розуміють взагалі чого від них хочуть. А там часом наша чиновницька братія вимагає від них чималі суми… за послуги, які повинна надавати безкоштовно.

Окремі представники органів місцевого самоврядування  не дають розвиватися економіці, покривають один одного і зовсім не думають про власний електорат. От і дивуємося потім, чому на Закарпатті стільки заробітчан і як вирішити ситуацію, що склалася.

Тож чи справді тих, кого треба, у нас притягають до відповідальності?

Чомусь ті, хто дійсно заслуговує на покарання, й надалі потурають розвитку корупції. Адже саме вони, ті, хто має доступ до влади, є головними стримувачами розквіту краю. Прикро, що люди, які повинні б насправді дбати про розвиток і процвітання Закарпаття, є для області гальмом.

Тому й не дивно, що Україна досі знаходиться  на першому місці за рівнем корупції серед 41 країни з Європи, Близького Сходу, Індії та Африки (EMEIA).

Слід зазначити, що у давньому Римі хабарників відправляли на заслання, залучали до громадських робіт, у Афінах – позбавляли громадянської честі, а у Вавилоні суддів, які осмілювалися виправдовувати корупціонерів, штрафували і звільняли. Та це було колись… а тепер сучасна Румунія у боротьбі з корупційною системою зробила справжній прорив.

За чотири роки на лаві підсудних опинилася величезна кількість чиновників найвищого рангу: від колишніх міністрів і екс-депутатів парламенту та Європарламенту до брата президента та  екс-прем’єр-міністра.

От від кого ми повинні вчитись, аби побороти корупцію в державних органах, фінансову недоброчесність закарпатських політиків і непрозорий бюджетний менеджмент.

Марина АЛДОН, газета«НЕДІЛЯ» ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено