Як двоє львів’ян почали з Закарпаття пішу мандрівку Україною
Для нового проекту друзі не шукають якоїсь особливої України, а хочуть показати її такою, як є – з краєвидами, побутом, емоціями, проблемами. У поле зору до митців уже потрапили Василь із Закарпаття і його вівці, який він єдиний у селі вміє правильно підстригати, сільська дискотека, будівельники та реставратори храмів, збір урожаю, реакція дітлахів на квадрокоптер, який побачили вперше у житті, тощо.
У незвичайну мандрівку вирушили двоє львів’ян, які взяли з собою тільки намет, каремати і кілька одежин. Головна умова походу – відсутність жодного транспортного засобу, пересуватися із заходу на схід хлопці вирішили тільки на своїх двох, ідеться в сюжеті ТСН.
Із першого погляду їх навряд чи впізнають рідні та друзі, бо три місяці пішої дороги далися взнаки. Львівські товариші Сашко та Андрій стомлені, зарослі, але щасливі. Першу частину шляху подолано: іще в червні хлопці вирушили із Закарпаття, пройшли через Івано-Франківщину, Тернопільщину і вже дісталися Рівного, залишивши позаду 900 кілометрів пригод та вражень. Свою мандрівку друзі фільмували і тепер мають унікальні кадри України, яку мало хто бачив.
“До таких речей не можливо підготуватися, далі вже пішов процес адаптації і було вже значно легше, мозолі позаживали”, – розповідає Сашко про натерті в перші ж дні жахливі рани на ногах. Але хлопці долають усі випробування, бо мріють представити свої враження в театральній виставі або фільмі, оскільки Сашко є режисером, а Андрій – актором. У них уже є досвід успішних незвичних проектів – раніше обидва кілька місяцІв прожили з пенсіонерами у будинку для старих, а потім утілили своє враження на сцені.
Сашко каже, що мандрівників скрізь зустрічають по-різному. У віддалених селах, куди рідко ступає нога туристів, бувало, спершу навіть сприймали за ворогів. “Бабуся. Вона так спочатку зі свого двору дивилася на нас, потім з дороги, потім підходить так до нас, руки в боки. В неї була підозра, що ми російські шпигуни”, – каже Сашко. Андрій пояснює, що їхня мета – розповісти про Україну, якої не має в туристичних путівниках – про бідність, вимерлі села, вирубку лісів в Карпатах або ж сміття у річках та озерах. “Природа красива, але природа, разом з тим, і дуже засмічена. В гірські річки викидають сміття. Прямо з мостів навіть”, – каже він.
Хлопці кажуть, що вже назбирали матеріалу на три фільми, тому беруть паузу і продовжать мандрівку в жовтні. Із Рівного планують подолати відстань до блокпостів у зоні АТО. “Я ніколи не був на сході України, мені незнайома ментальність людей, які проживають на тій території.
Хотілось би дослідити”, – зізнається Сашко. “Мені здається, що там теж будуть добрі люди”, – сподівається Андрій. Аналізуючи вже побачене, хлопці виокремлюють спільну рису для українців, яких зустріли – це доброта. Бідні чи багаті, втомлені чи зайняті – якщо є потреба, вони нагодують, вислухають і дадуть відпочити. Так було і випадку з бабцею із Закарпаття, що спочатку прийняла хлопців за російських шпигунів.
