Трагічна історія чорного Мурчика з Ужгорода

Поки у Верховній Раді мудрують над введенням плати за утримання тварин, не розуміючи наслідків, які можуть бути вражаючими, число безпритульних чотирилапих в Ужгороді постійно збільшується.

Вподобайте сторінку газети «Наш Ужгород» у Facebook

«Барбос» переповнений, волонтери забирають безхатченків додому і всіма можливими шляхами шукають їм нових господарів.

Якщо ж за тварин доведеться платити, хай і всього 180 гривень, кількість викинутих на вулицю собак і котів може стати в рази більшою.

Мурчик колись мав господарів і дах над головою. Він любив грітись на підвіконні і ласувати домашніми смаколиками. Та раптом господарі вирішили, що кота їм не потрібно і позбулися улюбленця.

Кота вигнали і більше не пустили до квартири.

Тепер нещасний чотирилапий облюбував собі смітник на вулиці Тихого. Там він і живе, біля старої котельні, там ховається від дощу і разом з ромами шукає хоч щось їстівне.

Може, деколи поталанить зловити гризуна. Та на цей час більшість ужгородських мишей знайшли собі зимове укриття. Більшість із них позалазили до помешкань. Тож поласувати м’ясом коту вдається дуже рідко.

От і сидить він собі на купі опалого листя і мріє про домівку. Боляче дивитися, як кіт їсть те, що непридатне для споживання, наприклад, стручок сирої кукурудзи – аби лише не померти з голоду. П’є він замість звичного теплого молока холодну воду з калюжі.

Тим часом із кожним днем стає холодніше. Невдовзі прийде зима і як виживатиме тварина – невідомо.

Сумно, що Мурчика спіткала саме така доля. Якщо ще собак іноді волонтерам вдається віддати комусь для охорони об’єктів, то з котами набагато важче.

Як зазначила голова громадсь-кої організації «Барбос» Ірина Азізян, у притулку нині більше п’яти десятків собак та два десятки котів. Переважно вони безпородні.

«Ми мали всього кілька випадків, коли до нас потрапляли породисті тварини. Їх небагато. Скажу чому. Через те, що, приміром, людина йде вулицею і бачить вівчарку… й не має значення чи вона з ошийником, чи без. Але чомусь дуже багато хто має бажання забрати тварину до себе. Або хоча б пошукати її господарів чи знайти нових. Цього не можна сказати про безпритульних безпородних собак та кішок, – розповідає газеті «Наш Ужгород» Ірина. – І хоч насправді є багато добрих людей, які допомагають чим лише можуть, та далеко не в усіх виникає бажання надати такій тварині прихисток у себе вдома. Такою є правда життя. Більшість ужгородців готові підібрати з вулиці йорка, але не готові взяти безпородне цуценя… чи маленького котика».

Добре ще, що в нас є громадські організації, які опікуються безхатьками, є притулок, а в менших містах тварини позбавлені навіть такого, тому їх вбивають. Хоча в Ужгороді теж непоодинокими є випадки отруєнь чотирилапих.

Отже, якою буде подальша доля Мурчика? Чи переживе він холод та морози? Чи знайдуться такі, що погодують?

Його жалісний погляд пронизує душу… Він тремтить від холоду і мокне під дощем…

Тварина не винна, що її зрадили, що вона стала більше непотрібною тим, кого вона любить.

І таких Мурчиків у нашому місті, на жаль, багато…

Тож перш ніж як заводити улюбленця, треба серйозно подумати над тим, чи через тиждень-два він не набридне… Слід розуміти, що тварини – не іграшки, не сміття. Вони – як діти, до яких потрібно ставитися з турботою. Рідних же ніхто не викидає на вулицю, не прирікає на страшну смерть. Вони також потребують домівки.

Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net