Як закарпатський депутат став пекарем

Багато хто з мукачівців чув про  депутата міської ради, котрий відкрив у рідному місті міні-пекарню і власноруч випікає хліб, який розкуповується «на ура».

 >>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «Мукачево Express» у Facebook

Врешті-решт ми вирішили поспілкуватися з Богданом Фекете, щоб дізнатися не з чуток, а від нього самого, що підштовхнуло до такого почину, як розвивається справа, і поділитися цікавою інформацією про незвичайного пекаря з читачами. Так журналіст газети  «Мукачево Express» отримав запрошення до святая святих підприємця – його міні-пекарні, адже розповісти про свою нову справу він може тільки без відриву від улюбленої роботи. А що може бути цікавіше, ніж побачити героя матеріалу в дії?

Приїхавши на вказану вулицю – місце зустрічі знаходиться в такій частині Мукачева, де доводиться бувати дуже рідко – та без проблем вдалося знати пекарню, адже запах свіжоспеченого хліба у цьому випадку спрацював ліпше за компас чи навігатор. Зупинившись перед відчиненим віконечком, побачила в глибині приміщення вдягненого в білий робочий одяг господаря. Він саме закладав до якогось не зрозумілого мені агрегату борошно, воду, складові майбутнього хліба.

Всередині я побачила стелажі для готового хліба, на яких чекали  покупця з десяток апетитних буханців, дві електричні печі – в одній з них, більшій, саме допікалася чергова партія хліба. До відкритого віконечка пекарні-магазину час від часу підходили люди. Ми з Богданом довго не могли розпочати спілкування, бо наприкінці робочого дня до нього зазвичай приїздять постійні покупці, котрі вже встигли полюбити його делікатесні види випічки – гірчичний хліб, без дріжджовий на зробленій власноруч заквасці, халу, чиабату. Щоправда, останній з названих цього дня не продавався, адже, як виявилося, у пекаря є свої «фішки» – певні хлібні делікатеси він пече тільки в зазначені дні. Наприклад, згадана чиабата випікається та продається тільки в середу та суботу.

Кожну хлібину власник пекарні дбайливо вкладає в паперовий пакунок, і ця здавалося б дрібничка, є проявом поваги і до покупця, і до товару.

Настає невеличка пауза між візитами покупців, і ми знову встигаємо перекинутися словом. Запитую, чим довелося пожертвувати задля нової справи. За короткий час до Богдана встиг приклеїтись «ярличок» пекаря-депутата. І справді, ці дві іпостасі він може поєднувати, адже на міському рівні депутат – не місце роботи, а  неоплачувана громадська діяльність. Ми переходимо до другої  кімнати, де встановлена машина для вимішування тіста, і, перш ніж відповісти на моє питання, Богдан перевіряє, як іде процес замішування тіста. Потім розповідає, що заради улюбленої справи залишив попереднє місце роботи, а жертвувати доводиться найбільше тим часом, який міг би присвячувати родині, дітям, заняттям велоспортом, яке донедавна займало вагоме місце в дозвіллі. Тепер, власне, і дозвілля як такого не залишилося, але це тимчасові труднощі задля втілення давньої мети.

– Просто я все життя мріяв про те, щоб годувати людей, – зізнається Богдан.

Розповідає, як спершу експериментував удома, довго і старанно «вигодовував» закваску, відшукував оригінальні рецепти здорового хліба.  Спершу пік хліб для себе, своєї родини, потім вже й для друзів. Бачив, що плоди його праці сприймаються з захватом, подобаються людям, і це надихало рухатися далі від хобі і несміливої мрії до рішучого кроку в бік започаткування власної справи. Шукав компаньйонів, інвесторів, адже для серйозного виробництва домашньої хлібопічки чи духовки вже було недостатньо, потрібно було орендувати приміщення під пекарню, закупити бодай мінімум обладнання. І піч нещодавно вдалося придбати хоча й уживану, але значно більшу,  ніж перша.

Час від часу наше спілкування переривають і телефонні дзвінки. Хтось запитує, чи на даний час є той чи інший вид хліба, щоб під`їхати і придбати до вечері. Хтось робить замовлення на завтра. Виходить, що вже сформувалося певне коло клієнтів, котрі не лінуються приїхати спеціально в інший куток міста, щоб купити хліб, котрий коштує майже удвічі дорожче, ніж в магазинах.  Іще під час нашої попередньої телефонної розмови Богдан Фекете розповів, що не встигає задовольняти попит, хліб швидко розбирають і не завжди вистачає усім бажаючим. Провівши в пекарні останню годину робочого дня, ми мали можливість переконатися в цьому на власні очі. Однак пекар пояснює, що наразі не готовий збільшувати об`єми виробництва, хоча  взявши на роботу помічника, може подвоїти випічку. Та він має намір спершу відпрацювати рецептуру, тобто, в певному сенсі експеримент, пошук триває й досі. Можливо, саме це насамперед і приваблює місцевих гурманів. Як людина, не зовсім далека від процесу випікання хліба, цікавлюся, чи рецептура – авторська, чи має підприємець якісь власні таємниці пекарства.

– Та немає тут ніяких таємниць, – посміхається Богдан. – Щось у процесі пошуків зрозумів сам, чимось поділилися інші пекарі. За бажання, будь-який з цих рецептів можна знайти і в Інтернеті. Але буде помилкою вважати, що сьогодні ти знайшов десь цікавий рецепт хліба, а завтра вже запустив його у виробництво. Щоб це сталося, треба чимало зусиль прикласти, побачити, як поведе себе на практиці тісто, замішане за тим чи іншим рецептом.

Не могли ми з Богданом у спілкуванні оминути і ту «заяложену» тему поєднання його депутатських обов`язків з улюбленою справою, яка займає по 14 годин часу щодня, окрім неділі, і в якій він поки що є незамінним.

– Хто пече хліб, коли у вас сесія міської ради?

– Сесія ж буває тільки раз у місяць, – чую у відповідь, – тому приходжу раніше, замішую тісто і, поки воно підходить, біжу виконувати функції депутата. Поки сесія закінчиться – вже й хліб час пекти. Отож поки що ці дві ролі вдається поєднувати. Але, якщо стане проблема вибору, залишуся просто пекарем. У мене дві донечки підростають. І молодша, Софійка, недавно зізналася, що хотіла б теж пекти хліб, коли виросте. Так що у мене з’явився іще один стимул розвивати цей бізнес. Якщо діти проявляють інтерес до татової справи, то це іще більше надихає, і сил додає, і втому проганяє.

Остання робоча година у спілкуванні пролітає дуже швидко. Коли настає час закривати пекарню-магазин, на полиці стелажів залишається два буханці, які господар з любов`ю бере до рук, щоб понести своїй родині. Перед самим закриттям пекарні по Богдана заходить його дружина, котра саме теж повертається з роботи. Скаржиться, що нова справа повністю поглинула чоловіка, але видно, що пишається ним і підтримує його починання.

Спостерігаючи, як навіть після 14 годин на ногах, цей сорокарічний чоловік бадьоро ґаздує у своєму хлібному царстві, згадується фраза з відомого фільму, яка вже давно стала крилатою: «Після сорока життя тільки починається». Хоча її у більшості випадків і вживають по відношенню до жінок, та після легенького дотику до історії новоствореного підприємства  Богдана Фекете, спливає на думку, що це таки і про нього теж.

Вдома разом з родиною куштуємо куплений у підприємця хліб як окрему страву. Запашний, виплеканий, свіжий, він навіть без нічого чудово смакує. Тому й не дивно, що слава про пекаря-початківця розлітається містом, і по його хліб їдуть і з Росвигова, і з центру, і з Підгорян.

Валентина ЖУК, газета «Мукачево Express, ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)