Олена БІЛАНІНА про те, чому наша молодь шукає щастя за кордоном, корупцію в університетах, футбол та модні тусовки

Молодь – люди амбітні і з великими планами на майбутнє. Утім не завжди все в нашому житті одразу виходить гладко.

Тож із якими труднощами зіштовхуються наші молоді земляки, як реалізовують свій потенціал та чому частина краян їде шукати щастя за кордон, а ми втрачаємо інтелектуальну еліту?

Про це та інше під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» ми попросили розповісти голову Закарпатського підрозділу Національної молодіжної ради України Олену БІЛАНІНУ.

– Олено, як очільниця обласної молодіжної ради можете сказати, якими є пріоритети сьогоднішньої закарпатської молоді? Із якими проблемами найчастіше доводиться стикатися? Чи звертаються до Вас по допомогу?

– Передусім молодих людей хвилює питання працевлаштування. Багато хто здобуває професії, на які уже в нашій державі немає попиту. Або ж, приміром, стоматологи. Вони хочуть мати роботу у великих містах або хоча б у містах районного значення. У селах для них роботи більше, але там умови праці не дуже хороші. Відповідно виходить, що в сільських населених пунктах існує брак кадрів, а в містах немає де працевлаштуватися. Крім того, через низькі заробітні плати багато молоді виїжджає за кордон. Найчастіше це – медики, бухгалтери. У сусідніх країнах на них є великий попит.

Вони кажуть:  якщо там (порівняно з цінами) навіть і не є зарплатня такою високою, як хотілося б, але зате стабільна, існує якась гарантія від держави. Здебільшого зміну місця проживання пояснюють саме так. Хоча там також їм доводиться зіштовхуватися з великою кількістю проблем. Зокрема, кілька моїх друзів поїхали в Чехію, хтось – у Польщу. І вони розповідають, що там у них низка труднощів, але повертатись поки що не бажають. Але все одно більшість із тих, хто наразі працює за кордоном, хочуть повернутися в Україну. І це неабияк тішить.

Мене теж часто питають, чи хочу кудись виїхати. Я ж відповідаю: якщо всі поїдуть, хто ж залишиться тут. Гадаю, що якщо людина впевнена, що краще може себе реалізувати в іншій країні, хай їде, та, на моє переконання, знайти себе у нас також можна. Головне – не шукати відмовок і вірити в себе. Після поїздок у інші регіони держави, у інші країни я можу з упевненістю сказати, що в нас, на Закарпатті, є дуже багато прекрасного,такого, чого немає більше ніде у світі. Просто нам потрібно включити певні механізми і розробити певну збалансовану систему, яка є за кордоном. Насправді багато людей у Європі коли чують, що ми робимо, кажуть, що якби в нас підлаштувати певні умови на державному рівні, маю на увазі технічні моменти, ми б могли зробити більше, ніж вони. За кордоном населення в захваті від нашого запалу, ентузіазму, працьовитості, енергії та мотивації.

– А чи має змогу ужгородська молодь повноцінно реалізуватися? Чи є в місті належні умови? Чи хтось підтримує ініціативи?

– У нас міський департамент молоді та спорту має певне фінансування і будь-яка молодіжна ініціатива підтримується. Просто треба подати проект. Коли до Дня молоді у нас був круглий стіл, йшлося про те, що, на жаль, молодь не дуже й ініціює щось. Тобто, з одного боку, говориться про те, що потрібні якісь кошти на реалізацію власних проектів, а з іншого, ті ж проекти мало хто подає. Тому ми, обласна молодіжна рада як відокремлений підрозділ Національної ради разом з ужгородською молодіжною радою, яка працює при міській раді, будемо думати, як посилити комунікацію, інформування серед молоді про те, що є прекрасні можливості для реалізації планів, проходження різного стажування. Вважаю, те, що міська рада підписала з УжНУ меморандум про співпрацю, вже дуже добре. Було б добре, якби подібні кроки робилися й надалі, тобто такі угоди аби підписувалися не на рік-два, а на більш довготривалий термін. Тим більше що роботи дуже багато. Наприклад, студенти –  міжнародники у зв’язку з тим, що у нас багато міст-побратимів, багато грантових програм, могли б їздити вдосконалювати знання за кордон. Тому мені дуже боляче, коли молодь їде кудись через те, що не може знайти себе вдома. Хоча насправді можливостей безліч.

– Чи маєте інформацію про те, який відсоток молоді виїжджає за кордон? Хтось – вчитися, хтось – працювати. 

– По-перше, офіційні дані ми не отримуємо, по-друге, вони завжди суттєво відрізняються від того, що відбувається в реальному житті. Усе залежить від того, про яку професію йде мова. Якщо говорити про юристів та економістів, то більшість із них їдуть не в Європу, а в Київ. Особисто я навчалася в столиці, тож там кожен другий закарпатець, із яким була знайома, був або юристом, або економістом. А от стоматологи зазвичай їдуть працювати у Словаччину, медики загального профілю – в Угорщину, економісти ж інколи шукають щастя і в Польщі. Дехто надає перевагу США, а останнім часом дуже великою популярністю серед наших земляків користується Великобританія. Навіть деякі мої шкільні друзі поїхали працювати в Лондон. Хоча напрямок ІТ допомагає молоді залишатися саме вдома. У тих, хто працює у сфері інформаційних технологій, і тут гідна зарплатня. Як кажуть, кожному своє.

– У цьому році було кілька гучних справ щодо хабарів. Як молодь ставиться до корупції? Чи говорять Вам про те, що за іспити вимагають гроші?

– Думаю, про це більше знає студентське самоврядування. Мені не відомо про якісь конкретні випадки хабарництва у вишах. Але на такі питання потрібно дивитись комплексно. Наприклад,у ВУЗах є офіційні відпрацювання за те, що студенти не ходять на пари, не тому що десь працюють, не тому що десь іще навчаються, не тому що хворіють, а просто вирішили пропустити заняття. Тож якщо в університеті вирішили, що це відпрацювання офіційно може бути матеріальним, то все законно. Є такі учбові установи, де діє саме така система. І це добре. Наприклад,у Києві подібна методика дала свій результат, там студенти стараються не пропускати пари.

– А як щодо молодіжної політики… у прямому значенні слова. Зараз молодь має активну громадянську позицію, а чи багато юні тяжіє до політики?

– В українській мові політика – слово багатозначне. Тож часто коли кажу десь, що в нас молодіжна політика, у багатьох виникають асоціації із певними чиновниками, урядовцями, депутатами. Тож тут комплекс заходів у нас широкий. Якщо ж говорити про політичні партії, то деякі старі починають відновлюватися,створюються нові, в яких є молодіжний рух. Туди йде молодь дуже активна, яка хоче робити багато позитивних змін. Хоча є й відсоток молоді, який робить це через гроші, принаймні, сподівається їх отримати… і в великій кількості. Але такі люди є в кожній професії. Коли в силу своєї роботи спілкуюся з представниками різних партій, завжди розповідаю їм про те, що дуже важливо, аби ми мали політичну культуру… особливо серед молоді, яка бачить себе у політиці, щоб не було перебігання з партії у партію, щоб вибір був усвідомленим. Молодь повинна розуміти, що є ґрунтовна політична кар’єра. Скажімо, як у Білла Клінтона. Уже в 20 років він знав, що йому потрібно зробити для службового зростання. Наші ж політики не враховують: те, що вони роблять у юності, колись може негативно вплинути на їх подальшу долю у політиці. Тому тим, хто обирає саме цей напрямок, для початку завжди раджу обрати дві-три лінії для самовизначення, щоб не було так, що нині я займаюся сільським господарством, а завтра – питаннями молоді чи енергетики. Радує те, що представники партій більше уваги почали звертати на освітній компонент, тобто хочуть бачити в своїх рядах людей розумних, комунікабельних, гнучких, освічених.

– Ви часто відвідуєте мистецькі акції. Чи багато в нас творчої молоді?

– У нас дуже багато творчих студентів. Наприклад, і правознавці, і економісти тягнуться до мистецтва, виступають на творчих вечорах, хоча обирають нетворчі професії. Зараз взагалі ведуться перемовини про створення творчого простору для молоді на базі однієї з бібліотек у центральній частині міста. Гадаю, це допоможе багатьом ще більше розвинути свій потенціал. Добре, що місто готове нас підтримати.

– А які модні тусовки наразі найбільше приваблюють молодь? Нічні клуби чи більш класичні речі?

– Дуже приємно, що молодь зараз почала займатися власне своїм здоров’ям. Скоріше йдуть кудись у спортзали, ніж у клуби. Звісно, не всі, але значний відсоток. Особисто я зі своїм насиченим графіком навіть не пам’ятаю, коли була на якихось тусовках.

– Ви багато їздите, буваєте в різних куточках держави… У в чому б ми могли перейняти досвід від інших? Чого нам бракує?

– Нам не вистачає віри в себе і усвідомлення того, що маємо надзвичайно великий потенціал, можемо дуже багато всього зробити. Наприклад, одна з моїх улюблених книг Сюзен Джефферс «Бійся… але дій». У ній йдеться про те, що природно, коли людина має страх. Але різниця між успішною та неуспішною людиною в тому, що успішна людина скаже: «Нічого. Я боюся, але потихеньку почну рухатися і подолаю перепони», а той, хто має значно більші сумніви в собі, просто зупиниться. Тож ми, наша держава, часто зупиняємося за півкроку до реалізації мети, ідеї. Тому дуже важливо мати коло однодумців, групу підтримки. Бо коли ми сумніваємося, вони підштовхнуть до дій, підтримають. Якщо кожен з нас буде мати таких друзів, досягне багато, адже зможе повірити в себе. У Європі роблять значно менше, ніж ми, але вони настільки впевнені в собі, що це інколи аж дивує.

– Поговоримо про Вас як про людину. Чим займаєтесь у вільний час, які маєте захоплення?

– У зв’язку з тим, що нещодавно почала очолювати в нашій Національній молодіжній раді регіональний розвиток, вільного часу стало ще менше, доводиться багато їздити. Але коли випадає хвилинка, неодмінно зустрічаюся з близькими людьми, друзями і щиро їм вдячна за порозуміння того, що зараз бачимося рідше. Люблю різні мистецькі проекти, фестивалі. Нещодавно, для прикладу, з командою вирішили проводити 13-ті «Березневі коти» попередньо 23-25 березня. А перед цьогорічним фестивалем провели велику роботу, проаналізували нюанси, які треба буде покращити. Тому активно починаємо над цим працювати. Мені також дуже до снаги подорожувати. А діяльність в молодіжному секторі саме дозволяє це робити. Як кажуть, якщо вам подобається те, чим ви займаєтесь, то у вас і немає як такої роботи. Тобто моя робота – це одночасно і хобі. Рада, коли маю можливість поділитися з людьми з інших регіонів тим, що ми робимо. Це надихає.

– Чи багато у Вас друзів? Що найбільше цінуєте у інших?

– Справжніх не так і багато. Але кожна людина в нашому житті – це вчитель. А найбільше ціную надійність, щирість і почуття гумору. Також, гадаю, потрібно намагатися зрозуміти інших, навіть якщо погляди на певні речі є різними.

– Що подобається читати? Улюблена книга, автор.

– Зараз більше обираю або бізнес-літературу, або книжки про роботу в команді. А улюблений автор – Сюзен Джефферс. Наразі читаю Бодо Шефера «Просте лідерство». Придбала давно, а от почала читати лише тепер.

– Ви щаслива людина? Чим є для Вас щастя?

– Так. Я знайшла тих людей, які мені близькі по духу. Щастя, як на мене, це – здоров’я і радість близьких. Важко досягти чогось високого, якщо дорога серцю людина погано себе почуває. Як каже моя мама, успіх – це командна гра. І я теж так вважаю. До того ж якщо людина не може розділити щастя з оточуючими, то воно не буде всеохоплюючим.

– Якби можна щось у житті змінити, що б Ви зробили по-іншому?

– Повторюся, що треба більше вірити в себе і жити в тому моменті, який є тепер, зараз.

– Поділіться секретом, який Ви не розказували іншим, або цікавою, кумедною історією, яка найбільше запам’яталася. Це може бути щось із дитинства, студентських років, робочі моменти…

– Це буде не історія, але про це майже ніхто не знає. Уже більше двадцяти років захоплююся футболом. Я – дуже активна вболівальниця, наразі однією з моїх улюблених команд є «Реал» (Мадрид). Здавалося б, для дівчини моє вподобання досить дивне. Але мені дуже імпонує цілеспрямованість футболістів, їхня командна підтримка, їхнє розуміння важливості підтримувати партнера в потрібний момент. Тільки таким чином можна виграти, досягти вагомого позитивного результату. Це не означає, що певна команда завжди виграє, але принцип їхньої командної роботи мотивує.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Коментування вимкнено