Відмовні діти: чому ужгородські жінки залишають дітей і втікають з пологового

Найчастіше відмовляються від дітей неповнолітні дівчата, а також студентки

Щороку у пологових будинках держави понад 600 новонароджених поповнюють ряди відмовних. Якою ж є їхня доля після пологових будинків? Як правило, малюки, від яких відцуралися найрідніші люди, опиняються у дитячих відділеннях лікарень, де про них турбуються чужі жінки… а не власні матері.

Коли мати гірша за зозулю

Обкладинка газети «Наш Ужгород»

Звичайно, дуже важко уявити, як може людина, яка протягом дев’яти місяців виношувала у своїй утробі нове життя, зректися власної кровинки. Однак таких «зозуль» завжди було чимало. Більше того, окремі горе-матері наважуються навіть на найжахливіше – вбивають, викидають на смітники своїх же малюків. На жаль, подібні випадки  трапляються і в нашій області.

Але найчастіше жінки покидають немовлят прямо в пологових будинках.  Лише в листопаді цього року в Ужгороді таким чином залишилися без рідних двоє малюків.

Одна з жінок втекла з лікарні  одразу ж наступного дня після пологів, кинувши доньку напризволяще.

За словами медсестри Ужгородської міської дитячої лікарні Марти Ренко, дівчинка здорова і почувається добре, у неї хороший апетит і вона  ще, на щастя, навіть не усвідомлює, що залишилася в цьому світі при живих батьках круглою сиротою.

«Новонароджені, яких кидають матері ,з’являються в нас у лікарні приблизно раз на місяць. Їхній вік – у межах двох тижнів, – розповідає жінка. – Ми про них дбаємо, якщо вони мають проблеми зі здоров’ям, проводимо  лікування, годуємо за графіком і купаємо двічі на добу».

Тимчасовий притулок не рятує від самотності

У медзакладі малеча перебуває не більше двох-трьох тижнів. Тим часом адміністрація готує документи, після чого дітей переводять до інтернатів.

«Перед тим як передати малят до сиротинців, повністю їх обстежуємо,- розповідає завідувач відділенням молодшого дитинства Ужгородської МДКЛ Андріана Янковська. – Проте,  на  жаль, не всі діти здорові. Скажімо, кілька тижнів тому до Свалявського дитбудинку було передано двох  дітей, у одного з яких було діагностовано ДЦП».

Слід зазначити, що з боку держави на відмовних малюків, які перебувають у медзакладах, виділяються кошти лише  на харчування.  Ні памперсів, ні присипок, ні пляшечок для молока чи тим більше одежі – на їхнє утримання не передбачено. Але персонал установи каже, що все необхідне в немовлят є,  бо речі та іграшки для них  в Ужгородську міську дитячу лікарню приносять волонтери та залишають жінки, які перебувають там на лікуванні із власними синами та доньками.

Але ж вони мають  потребу ще й у домашньому теплі та затишку. А елементарні  любов, ласку й увагу отримують лише від ескулапів і медсестер.

Саме через недофінансування  маленьких «відмовників» поспішають відправити до сиротинців, адже там на них виділяються кошти і вони мають більш оптимальні умови для проживання, ніж у лікарській установі.

Загалом цьогоріч у міському пологовому будинку без батьків залишилися 5 немовлят,  у минулому році в столиці Закарпаття таких випадків було всього два, а в позаминулому – жодного.

Закарпатських зозуль розшукують правоохоронці, але часто породіллі озвучують у пологовому про себе недостовірні дані.  Тому знайти їх вдається рідко. Більш свідомі матері пишуть відмову від дітей. У такому разі притягнути до відповідальності їх не можна.

Йосип Бугір, завідувач неонатологічного відділення Ужгородсь-кої міської дитячої лікарні стверджує, що лікарі намагаються умовити жінок не зрікатись нащадків, розповідають їм про щастя материнства, психологічно переконують, що так робити не можна. І в 90 відсотках випадків дійсно їм вдається досягти позитивного результату.

За словами медика, найчастіше відмовляються від малюків неповнолітні дівчата, а також студентки. Вони вагітність, як правило, приховують. І до того, аби  виховувати дітей, психологічно не готові. Іноді до подібних дій вдаються й циганські жінки, які не мають коштів, аби прогодувати сина чи доньку.

Отак і залишаються маленькі ужгордці нічийними та безіменними.

Прізвища, імена та по батькові присвоює їм орган опіки та піклування. Але чиновники не можуть дати цим крихітним створінням головного – повноцінну родину. Прикро, що попереду у них – невизначеність… адже будь-який притулок – чи то лікарня, чи то сиротинець – є лише тимчасовим… а до сімей потрапити зможуть, безумовно, далеко не всі.

Інша справа – прийомна сім’я. Деколи поруч із чужими людьми дітям дійсно буває набагато краще, ніж із рідними батьками.

Усиновити малюка можна із двох місяців

Як повідомив Уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба, на сьогодні в Україні 71 тисяча дітей мають статус сироти. Щоправда, з  них тільки 6 тисяч живуть в інтернатах. Більшість дітей перебувають  під опікою рідних і близьких: бабусь, дідусів, дядьків, тіток. Ще майже 14 тисяч – живуть у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу.

У нашій області завдяки усиновленню у цьому році знайшли нові родини 57 дітей (у середньому протягом року всиновлюють близько 74-75 дітей), із них 11 – із числа тих, що були залишені в пологовому будинку. 39 дітей потрапили в українські родини  і 9 були усиновлені іноземцями. При цьому вдалося зберегти родинні стосунки 16 дітям із 7 сімей. Випадків скасування усиновлення або визнання рішення суду про усиновлення недійсним в області не було.

А загалом на обліку служб у справах дітей Закарпаття перебувають 2234 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (0,8 відсотка від загальної кількості дітей області), серед яких 20 – залишені в пологових. 648 із усіх сиріт (або 27,4 %) підлягають усиновленню.

Цікаво, що основна частина  сімей, які готові взяти в родину чужу дитину, шукають малюка віком до п’яти років, хоча  більшість дітей, що підлягають усиновленню, старші за шість. Виняток становлять, як правило, будинки сімейного типу. А їх на Закарпатті аж 46. В них зростають 282 вихованці. Крім того, маємо 62 прийомні сім’ї, у яких проживають 127 дітей. Серед них – два будинки сімейного типу та три прийомні сім’ї з Донецької та Луганської областей, у яких виховуються 19 дітей.

Сумно, що  в сучасному світі дехто досі кидає дітей напризволяще.  За статистикою, лише небагатьом із них вдається потім реалізуватися в житті. Через відсутність грошей, житла та підтримки  знайти себе потім тим, від кого відцуралися рідні у ранньому віці, важче, ніж іншим. Але чи усвідомлюють це горе-матері в ту мить, коли зрікаються Божого дару? І це при тому, що останнім часом у нашому краї істотно зростає кількість жінок,  які страждають на безпліддя і готові віддати будь-які гроші за те, щоб народити дитя.

Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)