Олександр ПЕРЕСОЛЯК: «Чиновникам треба думати, щоб їх не виносили з кабінетів зі стільцями і не кидали в смітники»

Олександр ПЕРЕСОЛЯК – громадський активіст і правник, член Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України, у складі якого нараховується всього 15 осіб з усієї держави.

Своїм першочерговим завданням ужгородець бачить боротьбу з найбільшими закарпатськими корупціонерами в земельній сфері, бюджетній, лісовій та на кордонах.

>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

У прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» під час «Недільних бесід» він розповів читачам газети «Наш Ужгород» про те, що думає про «традиційне» в нашому краї хабарництво, кумівство-сватівство, місцевих політиків, власні таємниці та багато іншого.

– Олександре, як Ви потрапили до Ради громадського контролю Національного антикорупційного бюро України. Які першочергові завдання ставите перед собою на Закарпатті?

– То була невипадкова випадковість. Усе почалося ще у 2012 році. Тоді я зі своїм партнером хотів відкрити невеликий магазинчик у місті. Тож прийшов у міську раду оформляти документи. Та в кожному кабінеті мені почали називати суми хабарів, які рекомендували сплатити, щоб почати працювати. Озвучували при цьому все напряму, навіть не торгувалися. Це викликало в мене спротив і я зрозумів: якщо людина не при годівниці, робити в нас бізнес просто не зможе. Звісно, є підприємці, які так поступати не хочуть, маю на увазі передусім іноземних інвесторів, вони просто не вкладатимуть гроші в розвиток Ужгорода. А я ті всі дозволи таки отримав, щоправда, аж через три роки.

Зробити це вдалося без хабарів, але чекав надто довго, заручаючись при цьому підтримкою різних правоохоронних органів, які навідувалися до чиновників за моїми скаргами та зверненнями. Прокуратура, у свою чергу, подала позов, а суд скасував комісію міської ради, яка надавала висновки, не маючи на це права. Саме після цього й почалася моя антикорупційна діяльність. Я розумів, що це – моя місія. Тож коли в минулому році до Ужгорода приїхав заступник директора НАБУ для зустрічі з громадськістю, він повідомив, що при Національному антикорупційному бюро України буде формуватися Рада громадського контролю. Тому логічно, що для того, аби більш ефективно працювати в цьому напрямку, я вирішив «підсилити свої м’язи» і спробувати себе. Із Закарпаття крім мене бажаючих потрапити до НАБУ не було. Тому я вдало провів інформаційну кампанію і набрав 4702 голоси. Завдання, яке зараз ставлю перед собою – боротися із найбільшими корупціонерами нашого краю.

– Задача непроста. Тим більше що на Закарпатті здавна відоме кумівство-сватівство, коли в корупційні схеми задіяні цілі клани місцевого населення: діти, брати, сестри, родичі чоловіків та дружин, що є стримуючим фактором для економіки краю та розвитку області. Як це можна найефективніше нейтралізувати?

– Розповім на прикладі власного досвіду. Є в нас міська рада. Мер приймає рішення про виділення компенсації пільговикам, виносить його на порядок денний, голосує за нього. А тим часом 60 відсотків компенсації йде на фірму, співвласником якої є його дружина. Це – яскравий приклад, коли існує конфлікт сімейних інтересів. На мій погляд, найефективнішим методом боротьби з корупцією є елементарне дотримання законів. Ми тоді звернулися навіть у другий новий антикорупційний орган (НАЗК), який повністю переписав позицію міського голови у свій висновок. При нормальному функціонуванні закону, навіть такого, який у нас є («Про запобігання корупції»), чиновники можуть понести відповідальність за кумівство-сватівство та лобіювання певних родинних інтересів. Але, на жаль, антикорупційні органи як у області, так і навіть центральні, на відміну від НАБУ, працюють у режимі «можна – не можна», тобто є команда «Фас» або її немає.

– Чи хтось із пересічних ужгородців Вам допомагає? Чи підключаються наші земляки до боротьби з корупцією?

– Звісно. Дуже підтримують підприємці, звичайні активісти, серед яких є й такі, що безстрашно готові ходити по лезу ножа. Наприклад, у минулому році ми поїхали фотографувати незадекларовані статки екс-прокурора Закарпатської області. Це було в Яремчі. На нас там напали тітушки. Ми ризикували, але кожен знав, на що йде. Зі мною тоді були ще троє активістів. Потім ми робили нічний пікет у військовій прокуратурі. Це теж був такий адреналін! Але тільки таким чином ми могли привернути увагу до цинічних речей, які мали місце у цьому органі, коли загинув прикордонник. Тоді справа таки зрушилася з місця. Нещодавно в Генеральній прокуратурі ми провели лежачий пікет. Це було також небезпечно, тим більше що акція проходила в Києві. Але інакше у нас просто не було можливості донести до Генерального прокурора те, що кадрові призначення в системі органів прокуратури проводяться неправильно.

– А про візит Луценка до Ужгорода що скажете?

– По-перше, його дуже дезінформують. У плані тих же кадрових призначень. Він не орієнтувався в ситуації в області. Плюс… його дії деколи межують із популізмом. Адже їхати в Тячів закривати шість закладів гральних автоматів, коли в Ужгороді їх 20 на одній вулиці, дивно. Значить, була якась вказівка, домовленість, «допомога» конкурентів. Але в цілому він почув думку ужгородців і з приводу «Корони», і з кадрових питань, і щодо лісів, гральних автоматів. Як не намагалася прес-служба Закарпатської прокуратури не пропустити до Луценка деяких журналістів, цього зробити не вдалося. Якщо треба, ми поїдемо в Київ іще. Минулого разу до нас вийшла заступниця Генерального прокурора Анжела Стрижевсь-ка, яка відповідає за боротьбу з корупцією, і ми їй повідомили про всі факти кадрових призначень, а саме: про те, що екс-прокурора області після корупційних скандалів на третій день службової перевірки перевели на роботу в іншу область без закінчення результатів перевірки. Ми не заспокоїмося й надалі і будемо це питання піднімати в юридичній і громадській площині. Так, подібні випадки одиничні, але мова йде про тих людей, які займають ТОП-посади, тому мовчати не можна. Хоча комусь здається, що ми діємо за чиїмись вказівками. Але це не так. Яке може бути замовлення, як ми можемо закрити очі на факт, коли, скажімо,  відкриваємо декларацію якогось прокурора з зарплатою 300 тисяч, а в нього статків там вказано на мільйони гривень. Хочу зазначити, що ситуація в обласній прокуратурі дійсно змінилася на краще. І зараз наша задача – тримати під контролем ТОП-корупціонерів, які перейшли на роботу з Закарпаття в інші області та навести порядок в Ужгородській місцевій прокуратурі. Там 100 наших незакінчених кримінальних проваджень, справи щодо «дерибану» землі, замінованих сесій у міськраді, зелених зон Ужгорода, в т.ч. на Богдана Хмельницького, «Кірпічці», площі Петефі та багато інших. На жаль, у чиновників немає страху перед прокуратурою. Вони знають, що їх прикриють.

– Справді, чому в наших судах відпускають на волю хабарників?

– По-перше, так цікаво написаний сам закон, що аби довести вимагання хабара, потрібно насамперед звернутися у правоохоронні органи, а там це звернення можуть «злити» тому начальнику, з приводу якого воно надійшло. Крім того, потрібно закрутити цілу систему, аби щось довести. Пропонувався нормальний закон про приватне звинувачення, коли факти корупції на будь-які засоби міг фіксувати кожен і вони вважалися доказами. Але цей проект закону не пройшов. По-друге, справи, які доходять до суду, повинні розглядатися в іншій області, бо вдома чиновник із суддею може вранці разом пити каву, а на обід може відбуватися саме судове засідання. Тож про яку об’єктивність та неупередженість може іти мова? У нас же, в порушення правил підсудності, такі справи розглядаються на Закарпатті. Як кажуть, ворон ворону око не виклює, та й судді не є незалежними. Політики перед органами суддівського самоврядування мають квоту і можуть позбавляти їх посад. Ну і, по-третє, значення має також фінансовий фактор.

Тому однозначно із системи неможливо когось витягнути і призначити «нових» людей, або створити нову ланку в цьому павутинні. Необхідно створити повністю окрему систему: антикорупційний суд, який працюватиме, керуючись новими принципами. І має бути ретельний підбір кадрів та посилена увага громадськості до кожного кандидата. Бо, скажімо, тепер антикорупційна прокуратура і НАБУ домоглися відкриття кримінальної справи, передали її в суд, а там вона тягнеться роками і ніхто «не сидить». Тому для завершення антикорупційної реформи необхідно створення антикорупційного суду.

Як можете прокоментувати ситуацію коли, журналістам перекривають доступ до інформації? Як з цього можна вийти, коли чиновники перевищують повноваження?

– Ужгород – це прекрасний приклад того, де журналісти, активісти і громадськість відстоюють свої позиції. По-перше, у питанні інформаційного висвітлення, по-друге, позовами в суд щодо скасування певних пунктів регламенту, який перешкоджає журналістам займатися професійною діяльністю,  по-третє, нами ж ініціювалися кримінальні справи, коли чиновники перешкоджали журналістам. Тому, потрібно актувати порушення і «дотягувати» кримінальні справи до суду.  Маємо, до речі, в Закарпатті прецедент на всю Україну, коли за перешкоджання роботі журналіста посадову особу судом визнано винною у вчиненні злочину. Такий механізм працює і його потрібно використовувати.

Часто правоохоронні органи, які мають боротися зі злочинністю стають ланками того ж ланцюга. Можливо, вони й не винні… Як кажуть, риба гниє з голови. Але як цьому протидіяти?

– Потрібно боротися. І починати треба зі слідчих, які безпідставно закривають кримінальні справи. Треба  підвищити ціну їх бездіяльності. Якщо якесь керівництво не реагує, потрібно звертатися до вищого керівництва. Якщо треба, їхати в Київ на особисті прийоми. Таким чином, покарання за бездіяльність стає більш суворим. Треба інформаційно впливати на керівників і паралельно рухатися в юридичній площині.

Чи є на Закарпатті чесні політики? Кого б ви назвали?

– Є. І в Ужгородській міській раді, і в інших, але називати їхні імена не хотів би, щоб когось не образити. Насправді їх достатньо, хоча хотілося б більше і щоб вони займали керівні посади та змінювали ситуацію і в місті, і в області.

Зараз багато галасу довкола курорту «Свидовець». Якою є ваша думка щодо цього?

– Питання неоднозначне. Поки що в інформаційному просторі  є позиція «проти» і недостатньо представлено позицію, яка «за». Але вона є. Я знаю, бо спілкувався із самими тамтешніми мешканцями. Люди хочуть робочі місця, потік туристів, реалізовувати свою продукцію. Але, з іншого боку, необхідно зважувати й на екологічні наслідки і робити «все» прозоро.

Яка головна проблема Ужгорода? Багато говориться про архітектурну спадщину. Але ж це не єдина проблема міста.

– Відсутність стратегії розвитку. Кожен ужгородець впевнено повинен дати відповідь на питання, якими є наші пріоритети, хто ми є, чим відрізняємося від інших міст, тобто маємо розуміти свою унікальність. Наприклад ,затверджують генплан і план зонування міста.  Але виникає питання до  чиновників, скільки в генплані може бути території промислового призначення, щоб підприємства забезпечували податками нашу владу, яка б мала за ці гроші проводити благоустрій, освітлення міста і надавати інші соціальні послуги. Проте, відповіді немає. Тому  не можна роздавати землю, не бачачи при цьому перспектив стратегічного розвитку.  Але це робиться на кожній сесії. Хоча ми знаємо, скільки в нас повинно бути зелених зон. І так у кожній сфері. Скажімо, відбувається хаотична забудова міста. А ці речі потім ми не змінимо. Не можна ж переставити багатоповерхівку із місця на місце. Ми робимо дороги, але в нас немає відремонтованої каналізаційної мережі. Тому таке покриття настилається всього на один рік. Просто кошти закопуються у землю, адже без водовідведення більше сезону дорога не протримається. Ці всі речі мають вкладатися в стратегію розвитку Ужгорода.

Чи активною у політичному плані є ужгородська молодь?

– Думаю, що така ж, як і всюди по Україні. Статистично явка молоді на виборах складає лише 10% на відміну від загальної явки усіх виборців, яка складає близько 40-50%. Це та проблема, яка існує не лише в нас, а і в усьому  українському суспільстві. Якби явка молоді підтягнулася до середніх показників, або була вищою, ситуація в країні суттєво змінилася б. Тому ми в своїй діяльності підтримуємо і молодь, аби вона була і політично, і соціально активнішою.

Чи психологічно ми готові до великих змін?

– Не тільки психологічно, але й фізично. Чиновникам треба думати, щоб їх не виносили з кабінетів зі стільцями  і не кидали в смітники.

Розкажіть про себе, як про людину. Які маєте захоплення. Як проводите вільний час? Куди подорожуєте?

– Люблю мандрувати Закарпаттям та часто відпочиваю  у мальовничих куточках нашої області.  Маю одну мрію, яка пов’язана із Канадою: побачити вживу Ніагарський водоспад. Маю улюблену страву:  фаршировані баклажани з часником. Їх готує моя бабуся. Субота в мене вихідний день. Як колись писав Генрі Форд, один день у тижні має бути такий, коли людина повністю відволікається від усіх справ. Книги читаю більше практичного спрямування, які допомагають мені у професійній діяльності, скажімо, про системне мислення, менеджмент, аналіз і побудовустратегії. Телевізор майже не дивлюся. Інформацію отримую з Інтернету та  від людей. Самі ужгородці розкажуть більше за будь-який телеканал.

Чи багато у вас друзів і що найбільше цінуєте в людях?

– Скільки конкретно – сказати важко, але радий, що друзів маю таких, які готові бути зі мною поруч і підтримати у складних ситуаціях. Це – мої бойові антикорупційні соратники. Без них досягнути б чогось мені було дуже важко і я їм дуже вдячний за все. У людях найбільше ціную активну громадську позицію, власну думку.

Розкажіть веселу життєву  історію, про яку Ви не розповідали іншим.

– Приїхали до нас нещодавно на бізнес-форум Мустафа Наєм, Світлана Заліщук і Валерій Пекар. Після закінчення заходу ми з друзями хотіли попити кави і зайшли в одну із кав’ярень. Але зал був замовлений і нас попросили перейти в інше приміщення, де були кімнатки для переговорів. Нам поставили столик біля однієї з кімнаток,  ми сіли, замовили каву і спілкуємося.  Та враз виходить з кімнатки один із суддів. Побачивши нас, повернувся. Потім мені стало відомо, що в тій кімнатці зібралися наші закарпатські прокурори та судді і вони три години не виходили, поки ми не пішли. Це було дуже кумедно. Принаймні, для нас.

Спасибі за розмову. Успіхів Вам у непростій боротьбі з корупціонерами краю  та хай усе задумане з легкістю вдається.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Коментування вимкнено