Закарпатський Дід Мороз за півроку пошив 26 костюмів

Був і ангелом, і чортиком, і Миколаєм, і Дартом Вейдером, і Штурмовиком, і Феєю.

Перед новим роком усім нам хочеться хоч трішки дива. Коли пригадую дитинство, чомусь на думку спадає запах мандаринів, цукерки та Дід Мороз. Саме про нього сьогодні й піде мова, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

Віктор Штефуца – людина унікальна. Здається, немає такого, що б він не вмів. До всього має творчий підхід і хист. І є хорошим кулінаром, і займається хенд-мейдом, і малює, і проводить майстер-класи, і розважає дітей та дорослих різними дотепами, але й це ще не все. Він приміряє на себе образи різних фантастичних персонажів, героїв мультфільмів і казок. Довелося Віктору бувати і ангелом, і чортиком, і Миколаєм, і Дідом Морозом.

Сьогодні він розповів про свій шлях у анімацію, поділився спогадами про найцікавіший у житті Новий рік та улюблену роботу.

– Вікторе, коли Ви почали працювати аніматором?

– Приблизно півроку тому, але були спроби й раніше втілитися в той чи інший образ. Це лише з першого погляду робота задається легкою. Смієшся, проводиш конкурси – і всі довкола щасливі. Але насправді потрібно продумати сценарій, зробити костюм, а найголовніше – маєш виконувати універсальну роль: зробити так, щоб не лише діти отримували задоволення від події, а й дорослі не засумували. А крім веселощів і розваг треба подбати і про те, щоб ніхто з дітей нічого не втнув і простежити за всіма.

– А що надихнуло на таку роботу?

– Власне, цим я займався й раніше, правда, в іншому вигляді. Ще у школі допомагав дівчатам складати сценарії до капусників, «Анумо, дівчата» та інших заходів. Мені завжди хотілося придумати щось неординарне, здивувати аудиторію дотепами.

– Тож аніматор повинен бути і веселим, і дотепним?

– Найголовніше – терпіння. Не кожен дорослий може знайти спільну мову з дітьми, тим паче не кожен здатен розвеселити малечу. Діти бувають різні, а кожен захід ─ це їхнє свято. Вони хочуть побіситися, а ти повинен за будь-яких умов провести хорошу програму. Ще стриманість і зібраність дуже важливі. Треба завжди бути готовим до неочікуваних ситуацій. Важливе вміння швидко перелаштовуватися, охопити поглядом усіх, бо треба бути дуже уважним. Ну і куди ж без пунктуальності: на замовлення доводиться завжди приїжджати трохи раніше, перевдягатися і готувати реквізити.

– Тобто це – важка робота?

– Ні. Якщо людина творча, то така робота – відпочинок, за який платять гроші.

– А де Ви берете костюми?

– Шию їх сам. Я давно вмію шити, раніше пробував себе у різних сферах. Взяв вперше до рук голку, бо думав: якщо інші вміють, то повинен зуміти і я. Вийшло непогано. Це було ще в дитинстві. Потім пробував щось чаклувати з полотном уже і в дорослому віці. Тепер знання неабияк стали в нагоді. На замовлення потрібні різні костюми, взяти в оренду їх нереально в маленькому містечку – такого просто немає, придбати в Хусті теж нереально. Тож я почав собі та партнерам шити одежу для виступів сам. За останні півроку пошив 26 костюмів казкових персонажів.

– І які ж ролі доводиться виконувати? У кого Ви перевтілюєтесь?

– Переважно працюю попарно ще з кимось із дівчат. Це – Пірат і Піратка, Ковбой із Індійцем, Бетмен та Жінка-кішка, Трансформери, Міньйони, Чаклуни, Ельф і Принцеса, Свинка Пепа і Джордж, Дарт Вейдер і Штурмовик, іноді – Фея.

– А хто з них є улюбленим?

– Фея, точніше – Леприкон.

– Чому саме?

– Цей персонаж для мене найбільш вистражданий, на ньому я вчився працювати, можна сказа- ти – злився з ним.

– А Дід Мороз? Коли Ви вперше спробували себе в ролі старенького доброго чарівника, що роздає дітям подарунки?

– Образ Діда Мороза близький мені з власного дитинства. Тому, аби подарувати радість рідним та знайомим, сім років тому пошив собі перед Новим роком перший костюм Діда. Одягнувся і ходив вітати кумів, хресників та сусідів. Це ж така радість була в дитячих очах, коли я з’являвся на порозі! Мене це надихало! Це був синій костюм. Другий у мене був жовтим. У ньому я вже не лише вітав дорогих серцю людей та їхніх дітей, але й проводив корпоративи і приватні заходи. А в минулому році я пошив собі третій костюм – уже червоний. Так вирішив через те, що якось традиційно, що Дід Мороз ходить до малят саме в такому образі. Тож купив тканину і начаклував собі нове вбрання. Зараз ходитиму до дітей саме в цьому костюмі.

– Маєте і Снігуроньку?

– Так. На Новий рік працюю в парі.

– А Миколаєм Ви колись були?

– Звичайно! Саме днями. Проводив свято у спільноті «Віра і світло». Щоправда, був одягненим у справжні церковні ризи, які мені позичив для свята священик.

– А де берете матеріали для пошиття костюмів? Його можна вільно придбати будь-де? Адже часто використані такі елементи, яких не можна побачити у звичайних магазинах тканин…

– Дещо можна знайти і там. Але справді деколи потрібна така матерія, яку доводиться замовляти через Інтернет. Є специфічні декорації. Та тепер проблем з цим немає. За кілька днів після оформлення замовлення тканина вже вдома.

– Можете пригадати якийсь цікавий випадок, що трапився під час роботи з дітьми?

– Діти всі цікаві і кожна подія унікальна. Іноді вони скеровують гру так, що наша з ними розвага стає ще цікавішою, ніж було задумано, граються зі мною, поводяться щиро і відкрито, легко йдуть на контакт. Я б не хотів когось виділяти. Просто до малюків потрібно вміти знайти підхід. Таким чином, я переодягаюся в казкового персонажа, проводжу з дітьми майстер-класи і хочу зазначити, що між ними є безліч дуже талановитих. Багато хто з них із першого разу робить, скажімо, дуже гарні малюнки на воді, хтось – чудово співає, комусь вдаються танці, хтось гарно декламує вірші. Одним словом, неталановитих дітей немає, треба тільки знайти в них ту Божу іскру і допомогти їй розвиватися.

– А до якої найменшої дитини Вас замовляли аніматором?

– До трьох років. Але скажу відверто, такі крихітні діти ще не готові до подібних розваг. Їх складно відірвати від мами. Аніматорам працювати з ними зарано. Проте батьки найчастіше замовляють мене не лише для власних чад, але й для того, аби передусім розважати гостей та їхню малечу.

– А якого віку була найстарша дитина?

– Двадцятирічна. Це була гавайська вечірка із іграми та конкурсами для дорослих. Усі повеселилися там на славу.

– Пригадайте якийсь кумедний випадок з роботи.

– Якось у одному великому закладі два дитячі дня народження святкували дві компанії. У нас були два іменинники. Аніматорами працювало ми з напарником. У іншій компанії свято проводилося для однієї дитини, аніматора там не було. Все йшло добре, за планом. Ми веселилися, розважалися. І ось прийшов час подавати торт. Ми побачили, що в холодильнику два торти, побігли, взяли обидва і помчали з ними до гостей. Я чув, що за мною щось кричить якийсь чоловік, але часу для того, аби слухати, що він каже, я не мав. А зал був довгий і йти було досить далеко. Після солодощів мала початися фотосесія, на це вже всі давно чекали. А той чоловік біг за мною і продовжував кричати. Отже, як з’ясувалося, я вхопив і забрав чужий торт – він був для дитини з іншої компанії. А нашим двом іменинникам батьки замовили один спільний торт. Досі смішно, коли пригадую цю історію.

– А Дід Мороз подарунки дітям купує за власні гроші чи це роблять замовники?

– Коли я йду до рідних чи друзів, то купую, звісно, сам. Коли ж це  замовлення, то про подарунки повинні подбати клієнти.

– А чи доводилося зустрічати Новий рік на роботі?

– Так, траплялося й таке, але ще раніше, коли займався іншим. У цьому році, до речі, також працював, але вже Дідом Морозом.

– А що саме подобається в роботі аніматора найбільше?

– Тут я можу реалізувати всі свої задуми, усе, чого навчився в процесі життя. Можна виявляти творчість, фантазувати. Наприклад, разом з дітьми малюємо у техніці ебру – на воді, робимо іграшки з паперу, творимо цікаві речі своїми руками. При цьому малеча радіє і розважається. А мені з ними добре.

– А чи може вдосконалюватися в роботі аніматор?

– Звичайно! Не лише може, але й повинен постійно це робити.

Я завжди вношу у свою справу щось нове, освоюю нові техніки. Наприклад, навчився робити аквагрим, біотату, малюнки на тілі фарбами, що світяться. Надалі також планую опановувати нові методики. Та й постійні клієнти просять також якісь новації, цікавинки.

І сам я довго не можу сидіти на місці. Люблю експерименти, мене приваблюють творчі пошуки.

– Новорічну програму самі собі складаєте?

– Сам. Але ж на дитячих ранках роль Діда Мороза дещо обмежена. Що там треба – послухати пісеньки, віршики і роздати подарунки. Більше говорять ведучі. Є загальний сценарій, якого із року в рік усі дотримуються. Тут теж потрібно щось «ламати». Інша справа вечірки, корпоративи, тут уже можна показати щось індивідуальне, чого немає більше ні у кого.

– Раніше діти на ранках такі милі віршики читали. Чи щось змінилося від часів Вашого дитинства?

– Майже нічого – у плані традиційних дитячих новорічних святкувань. Головне – поводитися з малятами по-доброму, вони тоді розкажуть не лише вірші, але й анекдоти.

– А на Різдво втілюєтесь у вертепні персонажі?

– У цьому році не буду. Хочу відіспатись від роботи на Новий рік. А раніше був і ангелом, і чортиком. У перспективі, гадаю, придумаю щось оригінальне.

– А який Новий рік Вам запам’ятався найбільше в житті?

– Одного разу я повертався із Чехії і не було автобуса… Але то була не надто приємна подія. А найкращим у житті був минулорічний. О шостій ранку ми прогулялися лісом із собаками. Я був такий бадьорий і радісний, ніби добу спав. Погода була такою сонячною, морозною, дерева, вкриті інеєм, здавалися казковими. Неподалік дзюркотів струмок. А довкола не було нікого з людей.

– Чим Вам подобається Новий рік?

– Атрибутикою. Вабить сама ялинка, її запах, прикраси, сяючі гірлянди. У думках відразу зринають дуже солодкі дитячі спогади. З’являється якесь казкове відчуття, очікування дива. Це – приємна ностальгія. Люблю також для себе підбивати підсумки, аналізувати пройдений за рік шлях, окреслювати плани на перспективу.

– Улюблене свято маєте?

– Ні. Коли на душі свято, це не залежить від календаря.

– В дива, казки вірите?

– Сподіваюся, що колись трапиться диво, що побачу його, вірю в позитив.

– Від 2018 року які очікування?

– Більше працювати і дарувати іншим радість.

– Нехай так і буде! Спасибі Вам за розмову!

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Коментування вимкнено