Як сексуальне різдвяне чудовисько на Закарпатті наречених шукає

У Бороняві Шарканя чомусь зазивають Шарханем.

Те, що Закарпаття протягом тривалого часу належало то Румунії, то Угорщині, то Чехії, не могло не накласти відбиток на культурні традиції краян. Зокрема, у мові мешканців Срібної Землі залишилось багато запозичень, невідомих більше ні в одному куточку держави. Знайшли аналоги серед горян і казкові та міфічні персонажі інших народів. Найяскравіше простежуються автентичні фольклорні  звичаї саме на образах різдвяного вертепу.

>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

Змій, Дракон, міфічна істота?

Образ Шарханая (з угорської – Дракона) відомий чи не в усіх народів світу. Хоча насправді казкової тварини й не існує, але в давнину люди наділяли змієвидну істоту унікальними здібностями – відроджуватися з попелу, видихати полум’я, творити дива. Крім того, дракон завжди вважався символом благополуччя, багатства та процвітання. Можливо, саме тому у селі Бороняво, що на Хустщині з дідів-прадідів аж до сьогодні заведено на Різдвяні свята ходити колядувати разом з милим добрим саморобним фантастичним персонажем.

-Крім традиційних колядок, відомих у всій області, у нас є свої, унікальні, старовинні, з цікавим змістом  та автентичною музикою. Супроводжує ж колектив у «мандрівках» селом ручний дракон – Шархань. Це чудернацьке створіння майструємо з дерев’яних рейок, які мають витягатися при натисканні на велику відстань, голову ж «тваринки» причепурюємо яскравою кольоровою тканиною (або папером) та блискучим новорічним серпантином. У відкритий рот «різдвяного друга» можна класти гроші, яблука, тістечка, солодощі. Химерна істота може й віддячити, «полизавши» ґаздиню язичком-китицею, – каже уродженка Бороняви, провідний методист Хустського районного будинку культури Тетяна Баняс.

До речі, щоб «водити» дракона, потрібно мати неабияку фізичну силу, бо керувати унікальною вертепною конструкцією непросто. При цьому, той хто тримає «хвіст» істоти, повинен ще й співати, жартувати, маневрувати «підопічним».

Дитячі забавки дорослих

Шархань вперше на Закарпатті згадується у писемних джерелах XVII-XVIII сторіч у історичних книжках Степана Теслевця. Та зі слів мешканців Бороняви їхній дракон набагато старший, адже перша письмова згадка про село датована 1389 роком. Та й традицій, пов’язаних із диво-змієм у населеному пункті чимало… По-перше, «вигулюють» Шарханя тільки хлопці, і йдуть із ним колядувати тільки у ті оселі, де є дівчина шлюбного віку (від 16 років). Загалом у ватазі віншувальників може бути і 20, і 30 парубків. У гостях «затримуються» недовго», хвилин 20-30. Першою піснею, яку співають у господарів – «Радість нам ся являє».  Загалом колектив виконує в одній оселі 5-6 різдвяних композицій. Крім того, разом із гуртом хлопців ходить «бесагар» – тобто, чоловік із торбою, у яку в кожному домі ґазда кладе наїдки та вино для щедрувальників.

-Раніше шаркань допомагав юнакам освідчитись у коханні. Якщо парубкові подобалась дівчина, він брав друзів і йшов до неї колядувати. У гості навідувався 6 січня, після заходу сонця. Наспівуючи релігійних мотивів парубок мав при всіх родичах коханої кілька разів торкнутися язиком дракона одежі чи рук своєї обраниці. Таким чином батько майбутньої нареченої пересвідчувався у серйозності намірів «потенційного зятя» і знав, що після закінчення зимових свят потрібно чекати сватів, – ділиться знаннями пані Тетяна. – При цьому символічному «залицянні» дракон мав головою ще й кланятись дівчині. Цікаво, що у попередні роки у селі було багато Шарханів, наразі віншують переважно з одним і тільки на Святвечір. Ходити з дранкончиком мають право тільки неодружені юнаки, при цьому вони не одягають маскарадних костюмів, не виконують знайомих у нашому регіоні вертепних ролей, проте фольклорний колектив завжди супроводжують троїсті музики з баяном.

До речі, міфічна істота, що використовується ще й як музичний інструмент при колядуванні, може мати як одну, так і три голови. Подібного різдвяного персонажа немає більше в жодному куточку України. Крім того, фантастична рептилія мешканців Бороняви не зла, а добра, мудра, лагідна. Її  пурпурові язики символізують полум’я родинного багаття і служать ніби оберегом мешканцям села від різних лих.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)