«Білочка» не винна. Хто в Ужгороді відповість за базар?

Ринкові війни в Ужгороді: бабусі з сумками займають «бойові позиції»

Нещодавно ужгородці згадали про стихійну торгівлю в місті. Поліція провела рейд зачистки біля «Білочки».

>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

У мерії наголосили, що розчистили від сміття тротуари та прибудинкову територію на вулиці Вілмоша Ковача (колишня Белінського), оскільки люди там організували стихійний ринок, облаштували собі «робочі» місця з різного непотребу: старих столів, ящиків, піддонів, дощок тощо, тож працівники ТОВ «Ужбудсервіс», які обслуговують цю територію, все прибрали та вивезли вантажівкою. Також йшлося про те, що на самому ринку достатньо вільних місць для торгівлі, тому працівники муніципальної інспекції й надалі пообіцяли проводити подібні облави.

Тоді про проблему заговорили всі: і покупці, і продавці. Одні дії мерії та правоохоронців схвалювали, інші – критикували.

Відтоді минуло кілька тижнів і ринок знову ожив, ніби тут нічого й не відбувалося.

Тож що означало це шоу і з якою метою проводилось? Тим більше що місць стихійної торгівлі в Ужгороді багато.

Ситуацію можна розглядати з двох сторін. З одного боку, лікарі постійно запевняють, що крам, придбаний не з прилавків, а з землі, є небезпечним. Найбільше це стосується молочної продукції, яка не піддається термічній обробці. Адже коли жінка купує для дитини домашній сир із бруківки, це може становити загрозу здоров’ю малюка. На жаль, у ситуації, що склалася в багатьох містах, не тільки в Хусті, багато в чому винна держава. Якщо раніше ще якість продуктів могла проконтролювати санепідемстанція, то тепер повноваження переклали на ветеринарну медицину, яка крім контролю за м’ясом нічим не займається (у питанні збуту продукції). Та й якщо у господаря невідомо з яких причин пішла з життя корова чи свиня, «папірець», що тварина була здоровою, можна купити.

Проте варто згадати й про тих, для кого ринок – можливо єдиний шанс для того, щоб заробити копійку. Звісно, далеко не всі з продавців реалізовують те, що виростили власними руками, серед них багато перекупників, але в них також, ймовірно, така робота є основним видом діяльності, більше заробітків вони не мають.

А що ж думають самі ужгородці про стихійну торгівлю?

«Ті люди – то є саме Закарпаття. То – частина нашого життя. Працьовиті, з мозолястими руками, завжди заклопотані. Я не можу навіть уявити без них Ужгород»,- каже газеті «Наш Ужгород» перша ж опитана нами молода матуся Руслана.

«Я все розумію, виживати всім треба. Але чому я повинен платити податки, а вони – ні. Має бути якась справедливість. Тому хай продають, де хочуть, але законно», – наголошує підприємець Дмитро.

«Я сама пенсіонерка. Тому завжди виявляю солідарність і купую продукти на вулиці біля «Білочки» від таких же літніх людей, як сама. У них продукція завжди свіжа, не як у супермаркетах», – зізнається старенька містянка пані Ірина.

«Подивіться довкола, невже тут чисто. Ринок – це завжди купи сміття. Продавці не прибирають його за собою. Смітять до того ж і покупці. Такого немає ніде в Європі. Продукція має реалізовуватися з прилавків, її якість повинні перевіряти контролюючі органи. А не, коли  щось завалялося вдома, значить можна поїхати в Ужгород і збути. Там усе згребуть», – стверджує студент Микола.

Справді, думки дуже різняться. Тому спробуємо поцікавитися в продавців. Нехай вони самі розкажуть, чому продають посеред тротуару.

«Не від доброго життя я тут», – з гіркотою в голосі зізнається одна з продавчинь.

Жінка каже, що вона з Великоберезнянщини. Продає яблука. Дає по 10 гривень за кілограм.

«Я ж сама виростила все, мені ніхто дерева не садив,урожай не збирав,- не може зрозуміти старенька, чому таких, як вона, називають порушниками. – Продукцію привезла з дому, не крала. Якби заробляла так, як наші чиновники, не мала б потреби мерзнути на ринку».

Дійсно жінку шкода. За мізерну пенсію вона точно не розкошує. Та й одягнена дуже бідно, у хустці та вицвілій куртці.

Тож чи справді вона є правопорушницею? Адже коли дивишся у вицвілі від років очі незнайомки і ловиш на собі змарнілий від втоми погляд , її стає відверто шкода.

Чоловік, що прилаштувався біля неї і збуває картоплю, також переконаний, що нічого протизаконного не робить.

Тож що роботи з проблемою, яка постала на часі? Так, продають з асфальту та бруківки продукцію переважно приїжджі. Але вони теж люди, їм теж треба годувати родини. Чи може влада запропонувати їм якусь альтернативу? Так! Це – місця на ринку. І вони дійсно є, але люди туди вперто не йдуть. Чому? Кажуть, що там не купують. А хто винен? Ми самі. Ті, хто кричить, що стихійної торгівлі бути не має, а сам же купує з землі. Звісно, так роблять не всі. Але ж пенсіонерам стояти годинами на холоді теж не солодко. Можливо, над вирішенням питання влада повинна працювати шляхом діалогу з тими бабусями та дідусями?

Лише разом можна знайти якесь компромісне рішення. Інакше питання не вирішиться найближчим часом точно. А подібні рейди, як показала практика, результату не дають.

Викорінити стихійну торгівлю можна, лише створивши для цього належні умови. Продавці справді повинні мати достатньо місць на ринках, а плата за них має бути розумною. До того ж мають діяти жорсткі системи штрафів, бо усні попередження на наших краян не діють.

Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)