Вівчарка врятувала життя хлопчику, привівши матір до місця трагедії
Під спиною хлопчика був величезний камінь, а біля нього ціле озеро крові, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ»
Велика чорна німецька вівчарка лизала закривавлене тіло хлопчика, що лежало на траві під деревом. Поруч не було нікого. Собака намагався привести до тями дитину, але вона не реагувала. Тоді пес кинувся бігти за господинею і, взявши зубами її за руку, просто силою притяг до місця трагедії.
В той день Андрій, як зазвичай, грався з хлопцями на вулиці. Вони бігали, розставляючи руки, мов крила, зображуючи голубів.
– Чому люди не вміють літати? – думав про себе десятирічний іршавчанин. – Якби у мене були крила, я б блискавкою понісся за сині гори подивитися, куди лягає спати сонечко. А чим воно закривається? Може, листям беріз, їх же в лісі як зірок на небі. А як багато у нього ручок! Відразу цілий мішок листочків можна прихопити – на цілу ковдру. Взимку, напевно, коли дерева занурюються в забуття, воно закривається снігом…
– Андрійку, ти що замріявся? – обірвав роздуми Петро.
– Пішли з нами, – покликав Вася.
Хлопчик побіг за друзями. Закривши очі, він теж почав «літати», уявляючи себе високо в небі.
– Хлопці, давайте стрибати з тополі з парасолями, як з парашутами, – запропонував він.
Друзі підхопили ідею. Кожен помчав додому за «екіпіровкою», а вже через п’ять хвилин почалося сходження на дерево.
Андрій виліз на саму верхівку. Подивився вниз. Голова закрутилася від висоти. Але перед товаришами він не хотів показати, що злякався.
– Давай, стрибай! – в один голос повторювали хлопці.
Андрій розкрив парасольку. Ще раз здивовано подивився вниз і стрибнув. Але «парашут» чомусь загнувся вгору, а тіло, не слухаючись, з величезною швидкістю наближався до землі. Хвилина, секунда, мить або вічність … Час ніби стисся під пресом якихось потойбічних сил. Хлопчик відчув дивне умиротворення. Сильний удар об щось тверде … і свідомість відключилася … Під його спиною був величезний камінь, а біля нього ціле озеро крові.
Петя з Васею, побачивши, що з Андрієм біда, швидко злізли з дерева і втекли додому. Поруч залишилася тільки кудлата вівчарка.
Пес дивився на маленького господаря і лизав його обличчя, але він не реагував. Тоді він миттю помчав додому і почав гавкати. Коли вийшла Ірина, він заскавчав, а далі взяв її за рукав і почав тягнути кудись вперед. Серце матері стислось. Вона відчула, що щось не так. Рекс біг до тополі, а господиня з усіх сил поспішала за ним. Біля дерева вона побачила непритомного Андрія.
Жінка негайно викликала «швидку». Стан хлопчика був важким. Його прооперували.
Ходити він зміг аж через півроку. Андрій не засуджував друзів, які покинули його одного помирати, але був щиро вдячний за порятунок своєму собаці. Якби не Рекс, його доля могла б скластися зовсім по-іншому.
Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net
